…Багато років тому на станцію юних техніків, яка тоді лише відкрилася, привели шестирічного хлопчика. З тих самих пір життя Сергія Івановича Мороза нерозривно пов'язане з Іванівською районною СЮТ, а останні двадцять років він є її директором. Як сам каже, «виріс тут у прямому і переносному значенні». За ці роки не лише станція стала для нього другим рідним домом – він сам став її добрим духом, справжнім турботливим господарем.
Сергій Іванович з гордістю показує роботи юних техніків, дизайнерів, рукодільниць, – загалом, «дітей – золоті руки». Багато з цих творів прикладного мистецтва і технічної творчості неодноразово були відзначені на різноманітних виставках. Вражає не лише професійна майстерність, з якою вони зроблені, але і розмаїтість використовуваних матеріалів і технік. У навчальних класах станції юних техніків – імпровізованих виставкових залах – репрезентовано вироби з різних видів шпагату, сірників, соломки, інших природних матеріалів, писанки, вишивки, розмальовані дошки, аплікації, паперопластика, плетені вироби...
Раніше в Іванівській районній СЮТ було кілька філій, зараз залишилася одна – у селі Благоєвому. І викладачів колись було близько тридцяти чоловік, зараз штат скоротився до семи. Звичайно, це мало, – втім, у цьому випадку якість навчання, все-таки, не страждає.
– Для тих педагогів, які працюють у нас, – це основне місце служби, – говорить Сергій Іванович. – Від сумісників ми відмовляємося, тому що часто сумісники – люди безвідповідальні. А від викладачів, які працюють на постійній основі, можна одержати віддачу.
Сам Сергій Іванович Мороз керує секцією картингу. Уже з перших його слів стає зрозуміло, що про своїх залізних вихованців він знає все. А про дітей, які присвятили себе картингу, може розповідати скільки завгодно. Як не дивно (у кожному разі, для тих, хто далекий від цього виду спорту), серед картингістів чимало дівчаток. Більше того, як запевняє Сергій Іванович, дівчатка часом розбираються у техніці навіть краще за деяких хлопчиків. Легендою станції юних техніків стала Ольга Кошелап, багаторазовий призер різноманітних змагань. Вона вже закінчила школу, навчається в Одесі, у юридичній академії, але приїжджаючи додому, завжди відвідує Сергія Івановича, та й за кермо карта знову сісти може.
Спортивних машин на Іванівській СЮТ – вісім. Їх цілком вистачає для виконання поставлених перед юними гонщиками завдань, вважає Сергій Іванович. Втім, картів було б принаймні удвічі менше, якби не ентузіазм, професіоналізм та відданість своїй справі директора станції юних техніків..
– Майже всі наші машини – 1988 – 1990 років випуску. Але, незважаючи на солідний вік, вони на ходу. Як це вдається, – інше питання, звичайно, – говорить Сергій Іванович. – Запчастини я купую за свої гроші. Дві машини ми зібрали з металобрухту, у них не було ні коліс, ні двигуна. Одну машину відновили минулої зими. В цілому, з початку дев'яностих, за рахунок власних зусиль, – моїх та наших учнів, – ми подвоїли кількість картів. Є у нашій роботі й інші складнощі. Наприклад, багато років нам не виділяють грошей на купування пально-мастильних матеріалів. От і виходить, що за бензин доводиться платити батькам. Сума невелика, але навіть її не завжди можуть принести діти з малозабезпечених сімей. А вони особливо потребують того, щоб займатися у нас, бути при ділі. Але через це дехто іде звідси. Ну, а саме навчання у нас безкоштовне...
Всі основні фонди, що є на станції юних техніків, підкреслює Сергій Іванович, це спадщина радянської влади. Є сім токарних верстатів для дерева і металу – за інших обставин їм би вже давно бути у музеї (це у найкращому разі), а тут вони у робочому стані. Не хочеться думати про те, що стало б з «основними фондами», якби на місці Сергія Івановича Мороза була інша людина – не така відповідальна, не майстер на всі руки. Або інші люди – за ці двадцять років стільки керівників могло змінитися... Отож, Іванівській станції юних техніків з директором пощастило.
