Село Комишівка – одне з найбільших у районі і за чисельністю населення, і за кількістю землі. Тут нараховується близько 3700 жителів. Належить громаді понад 6300 гектарів землі, з них 6000 гектарів – рілля. Діє на території громади 12 агроформувань, плюс десятки невеликих фермерських господарств, приватних подвір'їв. Будучи людьми працьовитими, комишівці ніколи не сиділи склавши руки. Не лише в Ізмаїлі, але й далеко за його межами славиться перець, інші овочі, які тут вирощуються.
Так, відсутність постійної роботи, тієї, що була за старих часів, коли на тутешніх землях діяв колгосп, потім КСП "Победа", відчувається. Розбиту чашку не склеїш. Ні-ні, та й згадають люди про те, що за часів, які називають сьогодні радянськими, усе було інакше. Основні засоби безового багатогалузевого господарства, за словами старожила села Павла Харлампійовича Кушніра, складали 44 мільйони карбованців. А це були не ті гроші, що сьогодні. Було розвинене тваринництво, комишівці займалися відгодівлею бичків. У літній час відгодовувалося до 7 тисяч голів молодняка!
Робилося багато чого в селі і для села – кошти на це були. На рубежі дев'яностих років почали будувати нову, простору школу. Але гримнули політичні зміни, у зв'язку із чим у підсумку розпалося і зникло базове господарство, значно погіршилися можливості соціального будівництва, довелося заморозити спорудження школи.
І треба віддати належне нинішньому сільському голові Михайлові Івановичу Дреглі, який зміг-таки за ненайкращої економічної ситуації домогтися, як кажуть, позитивних зрушень, у чому безсумнівна і цілковита підтримка районної влади. За сприяння району було зроблено ремонт дитячого садка, відкрито у ньому ще одну групу, що дозволило збільшити кількість дітей у садку до ста. А це для села дуже важливо – останнім часом тут позначився стійкий приріст населення.
У минулому році, завдяки тому, що було виділено кошти на розконсервацію будівництва школи, виконаний певний обсяг робіт. На жаль, чергова криза, що вразила країну, сповільнила будівництво. Однак, як запевнив голова Ізмаїльської райради Сергій Іванович Мазур, який провадив цими днями в селі особистий прийом громадян, питання це не сходить з порядку денного районної громади і обов'язково буде вирішене.
А без проблем, як сказав той же Павло Харлампійович Кушнір, наше життя не буває. Віддав він свого часу земельну ділянку у розпорядження сільгосппідприємства "Вієру". Спочатку договір було укладено на видачу йому, як орендодавцеві, натуроплати у розмірі півтора відсотка від вартості землі. Після виходу у світ відповідного Указу Президента почав наполягати на перегляді договору, вимагаючи підвищення до трьох відсотків. Однак керівник господарства ігнорує прохання ветерана, посилаючись на те, що Указ Президента має рекомендаційний характер. Сказав ветеран і про те, що при укладанні договорів не враховувалося, яка земля входить до паю – плавнева, зрошувана чи суходіл. Але як вирішити ці питання сьогодні, якщо при складанні договорів ні орендарі, ні самі орендодавці не враховували цього чи то внаслідок своєї некомпетентності, чи то у зв'язку із тим, що не прораховували остаточного результату. На це звернув увагу начальник юридичного відділу районної ради Віктор Семенович Колєв, підкресливши, що у даній ситуації орендодавець має право забрати свій пай і передати його тому, хто погодиться на нові умови.
Але чи можна вважати це остаточним вирішенням питання у ситуації, за якої, якщо орендарі розоряться, якщо будуть розраховуватися так, як рекомендує Президент?
– І тих, і других односільчан слід зрозуміти, – сказав сільський голова. – Нам, що пережили знищення одного з найбільших на півдні Бессарабії колективного господарства, зовсім не хотілося б добивати тих підприємців, які прийшли на ці землі після розпаду КСП. До речі, вони готові до розірвання договорів із тими, кого сьогодні ці зобов'язання не влаштовують. Але питання – куди ж податися орендодавцям?
– Після закінчення термінів дії договорів при їхньому переукладанні сторони повинні домовлятися більш конкретно та ретельно, щоб потім не виникало взаємних претензій, – резюмував Віктор Семенович. – Тут, треба думати, знову ж таки, самі орендодавці могли б створити ініціативну групу і спільно пошукати альтернативні варіанти. У районі є великі фермерські господарства, яких би зацікавили пропозиції комишівців. Треба лише зайнятися цим впритул. А доки альтернативи немає, немає й достатніх перспектив. Цілком ймовірно, що за збільшення кількості пропозицій і самим комишівським фермерам довелося б замислитися над тим, як підвищити віддачу від кожного гектара, щоб три відсотки не були грабіжницькими.
Втім, під час особистого прийому йшла розмова й про те, що серед орендарів, на жаль, є ті, хто проявляє елементарну непорядність. Був серед них названий Іван Петрович Ліскевич, який свого часу перед самим розпадом, очолював КСП "Победа", потім сільгоспкооператив "Кристал". Як і КСП, сільгосппідприємство наказало довго жити, землі були передані до суборенди іншому підприємцеві, причому без будь-якого узгодження із орендодавцями, внаслідок чого виникла ціла низка конфліктних ситуацій, які місцевій владі необхідно розв’язувати, виходячи із відповідних повноважень та наявних прав.
Підбиваючи підсумки, С.І. Мазур особливо підкреслив, що саме такі зустрічі із жителями сіл дозволяють довідатися, що турбує селян найбільше. І те, що найчастіше виникають земельні питання, можна пояснити. Адже земля для селянина – і годувальниця, і поїльниця. Питання реформування, на жаль, з багатьох позицій так до кінця й не вирішені, не завжди чіткі законодавчі акти, нерідко в Києві ухвалюють ті або інші рішення, виходячи не з економічних, а з політичних мотивів. Це створює певні труднощі у конкретній роботі низових ланок.
Та, проте, жодне питання, поставлене людьми, не залишається без відповіді. Більше того, зустрічі допомагають визначити найважливіші завдання та напрями роботи як для районної, так і для сільських громад. І відповідно до цього діяти.
