В умовах фінансово-економічної кризи, наслідки якої відчуваються в нашій області досить гостро, становище в аграрному секторі, на перший погляд, виглядає порівняно благополучним. У 2008 році виробництво продукції сільського господарства зросло на 60,7%, за 6 місяців поточного року – на 1,6%. Однак глибший аналіз виявляє іншу картину.
Високі темпи зростання сільськогосподарського виробництва у 2008 році пояснюються неврожаєм у попередньому році, а в порівнянні з 2001 роком зростання виробництва продукції галузі склало всього 5%, тоді як промислове виробництво зросло на 65,2%. При цьому половину сільськогосподарської продукції дають господарства населення. Звичайно, аграрний сектор в Україні і області в цілому розвивається задовільно. Однак за обсягом продукції у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь ми на 22-му місці серед регіонів країни.
Але становище у тваринництві можна охарактеризувати як катастрофічне. На 1 січня поточного року в усіх господарствах області було 187 тисяч голів великої рогатої худоби, або у 5,7 раза менше, ніж у 1991-му, і у 2,3 раза – ніж у 2000 році.
Слід зазначити, що середні, узагальнені дані приховують істотні розходження між господарствами. Аналізуючи первинні дані статистичної звітності за 2008 рік, можна дійти висновку про існування в нашому регіоні трьох груп сільськогосподарських підприємств.
До першої – з обсягом реалізації на одного зайнятого близько 50 тисяч гривень – належать 179 підприємств (44%). Хоча на них трудяться понад 20 тисяч чоловік – 55,7% всіх зайнятих на сільгосппідприємствах, вони дають менше 30% продукції. У той же час на них припадає 65% збитків.
Особливо складним є становище інших 76 підприємств з обсягом реалізованої продукції на одного працівника менше 30 тисяч гривень. Більшість із них збиткові. Підтримка їх, як правило, – даремна витрата громадських коштів. Що швидше вони будуть реорганізовані у ефективніші структури, то краще буде як для працівників цих підприємств, так і для жителів регіону в цілому.
Підприємства ІІ групи – з обсягом реалізованої продукції на одного працівника від 50 до 100 тисяч гривень, можна віднести до "середняків". На них припадає понад 30% зайнятих і 35% реалізованої продукції. Вища продуктивність призводить до збільшення прибутку і рівня зарплати. Однак більшість підприємств цієї групи у змозі здійснювати лише просте відтворення.
До ІІІ групи належать 80 найбільш ефективних підприємств (обсяг реалізованої продукції на одного працівника перевищує 100 тисяч гривень). 5075 працівників цих підприємств реалізували значно більше продукції, ніж 20 тисяч працівників І групи. Однак чисельність цієї групи недостатня для того, щоб вона могла служити "локомотивом", здатним вивести наше сільське господарство із кризового становища.
Але якби продуктивність працівників всіх сільськогосподарських підприємств була на рівні ІІІ групи, обсяг реалізованої продукції зріс би у 2,5 раза!
Розбіжності в ефективності наочно проявляються при аналізі окремих видів сільськогосподарської діяльності. Навіть у вирощуванні зернових і технічних культур, яке є високорентабельним бізнесом, 53 підприємства (19%) повідомили у 2008 році про збитки. При цьому у 11 з них вони перевищили 1 мільйон гривень.
Не краща картина і у тваринництві: 77 підприємств одержали від вирощування свиней прибуток на загальну суму 15,3 мільйона гривень, зате 11,1 – 15,5 мільйона збитків. При цьому у 33 з них збитки перевищили вартість реалізованої продукції!
Не можна сказати, що держава, місцеві органи влади не займаються проблемами сільського господарства. Наприклад, лише в 2007 році регіон одержав з Державного бюджету за двадцятьма програмами підтримки аграрного сектору 281,9 мільйона гривень. У 2008 році в рамках програми "Зерно Одещини 2005-2010" з обласного бюджету виділено 11,9 мільйона гривень, які були використані на здешевлення придбання сільгосптехніки і насіння. На жаль, становище галузі це не поліпшило.
За 5 років (2003-2008) ціни на продукти харчування зросли в нашому регіоні у 2,1 раза. І це негативно позначилося на життєвому рівні населення. Однак в умовах ринкової економіки зростання цін відіграє і позитивну роль, стимулюючи розширення виробництва. Чому ж цього не відбувається в сільському господарстві?
Кілька років тому Німецька консультативна група при уряді України опублікувала цікаві розрахунки. Німецький фермер одержує 70% експортної ціни зерна, а 30% – підприємства транспорту, посередницькі організації, елеватори, порти тощо. Українські ж селяни одержують лише 40% ціни зерна.
Аналогічна ситуація складається і при реалізації сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку. Так, за деякими розрахунками, при продажу свинячої туші на «Привозі» чистий прибуток посередника становить приблизно 1000 гривень, тоді як чистий прибуток селянина, який виростив цю свиню, – 280 грн!
Стає зрозуміло, чому при безперервному зростанні роздрібних цін на продукти харчування більшість господарств збиткові, чому така низька ефективність системи державної підтримки сільського господарства: більша частина грошей, які платять споживачі і виділяє держава, фактично не доходить до аграрного сектору.
Вищі доходи, одержувані західними фермерами, багато в чому пов'язані з тим, що вони об'єднані. Реалізують продукцію через кластери, кооперативи та інші об'єднання. Завдяки такій налагодженій роботі вони можуть домовлятися з посередниками, елеваторами, переробниками на рівних. У нас же кожен виживає поодинці. Користуючись цим, посередники ефективно збивають ціни.
Об'єднання селян – непросте завдання. Цьому перешкоджає їхній менталітет, непрості взаємини між керівниками господарств. Однак слід пам'ятати, що ще до Жовтневої революції у нас в країні існувала розвинена система споживчої кооперації. Необхідність об'єднання зусиль дедалі більше стали усвідомлювати і зараз: у Біляївському, Болградському, Роздільнянському районах створені асоціації сільгоспвиробників. Однак без системної, цілеспрямованої підтримки владних структур вони ще нескоро ефективно запрацюють. В управлінні агропромисловим комплексом регіону віддають перевагу використанню адміністративних заходів, які давно довели свою неспроможність.
У той же час питаннями впровадження кластерних моделей господарювання в аграрному секторі активно займається обласна організація роботодавців. Її фахівцями підготовлено пакет типових документів, необхідних для створення кластера. Так, на його основі в Біляївському районі спільно з районним об'єднанням Асоціації фермерів і приватних землекористувачів України створюється кластер щодо вирощування і переробки овочів. У Болградському районі на базі НПФ "Екофарм" створюється кластер щодо виробництва лікарських засобів. У рамках Програми підтримки малого підприємництва у 2007 і 2008 роках з обласного бюджету з цією метою виділялися невеликі суми. Однак цього року відповідні кошти у бюджеті не передбачені.
Але, на наш погляд, регіональна аграрна політика повинна бути докорінно переглянута. Хоча половину сільськогосподарського виробництва регіону дають господарства населення, практично всі дотації йдуть підприємствам. Цю ситуацію необхідно змінити. Бюджетні кошти повинні йти господарствам населення і ефективним сільгосппідприємствам. Хронічно збитковим слід сприяти у трансформації в ефективніші структури.
Оскільки в області працюють 4,8 тисячі комбайнів, купівля ще декількох не дасть відчутного результату. У той же час ефективні об'єднання сільгоспвиробників дозволять істотно підвищити їхні доходи.
Досвід деяких країн і регіонів України наочно показує, що кластери – найбільш гнучка і найбільш ефективна форма об'єднання зусиль виробників. Їхнє створення в АПК Одещини дозволить підвищити ефективність виробництва, істотно знизити маркетингові витрати. У зв'язку із цим Головному управлінню агропромислового розвитку слід активно зайнятися впровадженням кластерних моделей господарювання.
