Дитячий садок під номером два у селищі Петрівці – двоповерховий, побудований за типовим проектом ще за радянських часів. Втім, другий поверх у такому занедбаному стані, що потребує доброго ремонту, і тому, зрозуміло, діти там перебувати не можуть. Таким чином, вся корисна площа дитячого садка обмежена першим поверхом. І в тому, що ця половина будинку доглянута, по-домашньому затишна, заслуга, насамперед, самих працівників.
– Колектив у нас просто чудовий, – говорить завідувачка дитячого садка Клавдія Михайлівна Горуля. – Усе робимо власноруч. І оскільки з місцевого бюджету гроші на ремонтні роботи не виділяються, використовуємо батьківські кошти, наші вихідні дні, наші сили. Але, на жаль, усе зробити самі не можемо. З 1998 по 2006 роки ми просили відремонтувати дах. Нарешті з районного бюджету були виділені гроші. Два роки тому зробили опалення, але не так, як треба було б зробити. На жаль, буває, що кошти виділяються чималі, але використовують їх нераціонально.
Будь-який ощадливий господар підтримає Клавдію Михайлівну у прагненні заощадити газ і, відповідно, гроші: навіщо однаково інтенсивно обігрівати і житловий перший поверх, і порожній другий? Але опалювальна система спроектована таким чином, що періодично відключати від тепла другий поверх неможливо. Є, на жаль, і інші непотрібні додаткові витрати. Так, якщо раніше достатньо було єдиного приладу обліку витрати газу, то тепер необхідно, щоб лічильник стояв на кожному котлі. Але ж ці гроші можна було б витратити на нові вікна, наприклад. Або на ремонт стелі й підлоги в музичній залі.
– Всіх наших гостей я веду до музичної зали, – говорить Клавдія Михайлівна. – До речі, коли у нас проходять свята, збирається все селище, настільки вони цікаві. А із самою залою – проблеми. Ось я і запрошую всі партії: приходьте, допомагайте, адже діти – поза політикою!
Так, самотужки тут не впоратися, і Клавдія Михайлівна, знехтувавши умовності, показує гостям те, що зазвичай приховано під килимом, – паркетну підлогу, що руйнується. От і нещодавно були високі гості – і допомогти, у принципі, не були проти, але збентежила ціна питання...
Крім проведення серйозних ремонтних робіт, необхідно часом усувати й дрібні неполадки (десь щось поламалося, потекло...) і взагалі, для профілактики, стежити за технічним станом дитячого садка. Для цього в штатному розкладі передбачена посада підсобного робітника на півставки. На ній бачать, зрозуміло, чоловіка, який за триста гривень (!) повинен бути і електриком, і столяром, і теслею, і завгоспом, і так далі, – хто знає, де й що вкотре "прорве". Виходить, обов'язки серйозні, – а зарплата смішна. Час, вважає завідувачка дитячого садка, переглядати штатні розклади, щоб привести їх у відповідність із реальними потребами конкретного дитячого закладу.
Що ж стосується безпосередньо педагогічного колективу – рівня його професійної підготовки, ставлення до роботи, – то тут усе гаразд.
– Штат вихователів у нас укомплектований, і помічник вихователя є в кожній групі. Працюють ті, кому це по-справжньому подобається, хто не збирається від’їздити, не женеться за великими грошима, – говорить Клавдія Михайлівна. – Загалом, прийшли сюди за покликанням. Колектив у нас чудовий зібрався – всі дружні, згуртовані. Багато хто прийшов сюди, коли садок тільки відкрився – у 1991 році. Молодими ми тоді були, ентузіастами. Створили свій вокальний ансамбль, співали після роботи, аеробікою займалися. Наші вихователі, насамперед, дуже люблять дітей. У групах у нас домашня атмосфера, навіть краще: самі батьки говорять, що вдома не так возяться з дітьми, як ми. І діти ходять до садка з великим задоволенням, і якщо хтось із вихователів захворіє, нудьгують, постійно запитують: "Де Віра Василівна, де Ганна Михайлівна?". По-домашньому, а іноді й краще, ніж удома, годуємо дітей. Адже через вічний поспіх батьків деякі малята звикли до бутербродів, не вміють їсти суп. А в дитсадку – відмінне чотириразове харчування, оплата за яке – 80 гривень на місяць. На жаль, у нас не завжди вистачає коштів на придбання сучасного роздавального матеріалу, іграшок, методичні посібники вихователі іноді купують самі.
Так і живе цей звичайний дитячий садок. Саме живе, – а не виживає: завдяки ентузіазму і відданості своїй справі його працівників. Як і в місті, сюди вже є черга, у якій – близько тридцяти дітей... Хоча нещодавно й відкрили ще одну групу, першу ясельну, місць однаково не вистачає. А спроектований дитячий садок був на цілих дванадцять груп! Частина з них свого часу розміщувалася на другому поверсі, нині порожньому... Скільки ще йому чекати ремонту?
