Нещодавно в Одесі пройшла перша міжнародна виставка «ІнтерАгроБізнес». Вона була сприйнята далеко не однозначно. І серед фахівців, і серед журналістів. Щодо іноземних гостей, то їхня думка залишилася за межами інформації для широкої публіки.
Щоб якоюсь мірою розвіяти всілякі невизначеності й скептичні висловлювання в кулуарах, ми звернулися до заступника голови облдержадміністрації М.Г. Кісеолара, який брав участь у всіх триденних заходах, із проханням побесідувати на цю тему.
– Миколо Георгійовичу, якщо зізнатися чесно, то за старою традицією журналісти сподівалися побачити на виставці широкий показ техніки, устаткування, навіть якихось мобільних макетів, якщо не самих агрегатів. Але виглядало все дещо інакше. Чому?
– Скажу одразу, що навіть такий великий будинок, як одеський Палац спорту не дозволив нам розгорнути виставку сільськогосподарської продукції всіх районів області, запросити максимальне число людей із сільської місцевості.
Я теж чимось залишився незадоволений, але з розумінням поставився до обмежених можливостей. Щоб провадити міжнародну виставку за всіма сучасними європейськими вимогами, необхідний постійний функціональний виставковий центр, якого поки що в Одесі немає. Отоді можна було і з наявних збірних каркасів споруджувати будь-який павільйон з показом і продукції, і діючих моделей. Гадаю, що такий центр з'явиться і у нас. Цього вимагає час, принципово нова робота у системі Світової організації торгівлі – СОТ.
А поки що доводиться констатувати, що наш місцевий хлібороб ще по-справжньому не знає своєї справжньої ціни, реальну вартість виробленої ним продукції.
Він дуже несміливо вступає на міжнародний ринок, найчастіше довіряє свій, з такими труднощами вирощений урожай різним перекупникам, заїжджим дилерам. Про це свідчить багаторічна історія з реалізацією продовольчого зерна. Та й при збуті іншої продукції теж доводиться стикатися з багатьма труднощами.
На Заході будь-який фермер починає свої конкретні дії з вивчення ринку, попиту на ту або іншу продукцію, із широкої реклами своєї майбутньої діяльності, її привабливих сторін, пошуку реальних покупців.
Наших людей багато десятиліть навчали тільки виробляти. Інші турботи брала на себе держава. От і ця виставка показала, що не у всіх районах нею зацікавилися. Приїхали лише представники із Арцизького, Кодимського, Любашівського, Овідіопольського, Роздільнянського і деяких інших районів. А решта? Адже була можливість зустрітися із представниками з Німеччини, Аргентини, Нідерландів, регіонів Грузії, багатьох наших областей.
Скажімо, представників Міністерства продовольства, сільського господарства і захисту прав споживачів Німеччини приваблювала продукція багатьох наших виробників, яка є екологічно чистою, без усіляких домішок і добавок.
Гадаю, фермерові Михайлу Івановичу Білому з Овідіопольського району не лише запам'ятається розмова з німецькими відвідувачами виставки, але й побажання конкретно співпрацювати і відправляти за кордон свою овочеву продукцію.
– Пощастило лише одному фермерові, чи угоди відбувалися у ширшому масштабі?
– Я мав можливість поспілкуватися з усіма закордонними представниками та почути їхні оцінки і конкретні побажання. Їх багато чого щиро зацікавило, і вони не приховували своїх намірів про подальшу ділову співпрацю. Хоча, як відомо, на ринок кожен приходить, насамперед, вивчити можливості збуту власної продукції.
От і гості з Грузії репрезентували свої широко відомі вина. Але й вони визнали, що і ми вміємо виробляти ту ж продукцію нітрохи не гірше. А наше «Каберне», мабуть, і конкурентів не має. Отут уже й «підказка», як розвивати аграрний сектор. Тим більше, що виноробством і дотриманням сучасних європейських вимог можуть успішно займатися в Болградському, Тарутинському, Арцизькому та і в інших південних районах. А білими винами – у Шабо Білгород-Дністровського району, наприклад, де є піщано-сипучі ґрунти.
Іноземці відверто запитували, а звідки у нас така висока культура виноградарства? І були дуже здивовані, що до цього доклали свої руки ще колоністи з Німеччини, Греції, Італії і навіть з Нідерландів.
Гостей цікавили й наші потенційні можливості в реалізації зерна озимої пшениці, соняшнику, ріпаку, овочів, фруктів.
– Але зерно, наприклад, та ж Аргентина може закупити десь ближче?
– У тому-то і справа, що Україна залишилася серед небагатьох країн, де ще не використовують генно-модифіковані організми (ГМО) і уникають масового використання хімікатів для захисту рослин від хвороб і бур'янів. Це було продемонстровано і на семінарі «Органічне виробництво як альтернативний шлях виходу АПК України з економічної кризи», що пройшов у межах виставки.
Там ще раз була висловлена і підтримана думка про те, що майбутнє сільськогосподарського виробництва не за ГМ-продукцією, а за культурними рослинами, вирощеними лише на органічній основі. І за продукцією, виготовленою без усіляких добавок і барвників. Така продукція завжди буде затребувана в європейських та інших країнах. Це наш шанс, що у жодному разі не можна втрачати.
На сьогоднішній день площі сертифікованих сільськогосподарських угідь, де практикуються органічні методи господарювання, на Україні вже становлять чверть мільйона гектарів, і за цим показником наша країна входить до першої двадцятки держав світу. Останнім часом зросло й число таких господарств, і площ, виділених під нові технології. Нам теж слід йти далі цим шляхом, і тоді наша продукція буде скрізь затребувана, зокрема й на місцевих підприємствах, які випускають, насамперед, дитяче харчування всіх різновидів, дієтичні набори.
І ще. Всі свої дії в цьому напрямі великі господарства або фермери повинні сертифікувати за міжнародними стандартами. Без таких офіційних документів про якість сільськогосподарської сировини або продукції на ринок ЄС не пробитися.
– На семінарі прозвучала досить гучно тривога про проникнення ГМО-продукції до нашої країни. Наскільки вона обґрунтована?
– Продукція ГМО існує вже майже двадцять років. Американські вчені та інші зацікавлені особи намагаються різними способами розширити площі під ГМ-рослинами. Про це нещодавно писали і «Одеські вісті».
Одразу заспокою жителів нашої області: у нас такі культури не вирощуються, і намірів виділяти під них якісь площі поки що ніхто не проявляв. Та й існуючим законодавством такі дії заборонені.
Інша річ – готова продукція, що містить добавки, вона надходить через кордон або виготовляється у нас із застосуванням сировини, отриманої з ГМ-рослин. Скажімо, та ж соя, кукурудза, а тепер ще додався рис та інші культури. Тут потрібен дуже суворий контроль за якістю такої продукції, їхнє обов'язкове маркірування. У крамницях, супермаркетах їм повинно бути виділено спеціальне місце з вивіскою про таку продукцію. І справа кожної людини купувати чи не купувати таку продукцію.
– У межах міжнародної виставки проходила на другий день конференція «Аграрний сектор України: час для інвестицій». Ваші оцінки цього заходу?
– Співорганізаторами цього заходу були Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу», проект «Німецько-український аграрний діалог» при Інституті економічних досліджень і політичних консультацій, Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області.
На ній я досить детально ознайомив іноземних гостей і наших аграріїв з величезними потенційними можливостями області у подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва, у якому головне місце приділяється виробництву зерна, овочів, виноградарству і виноробству, рибному господарству.
Розгорнувся широкий обмін думками, у якому взяли участь закордонні і наші представники різних фірм і державних об'єднань.
Зокрема, багато уваги приділялося питанням розвитку овочівництва, його місце в економіці європейських країн. Повинен зауважити, що в нашій області вже спостерігається надвиробництво овочів, і чимало капусти, моркви, цибулі та інших культур навесні вивозиться на звалище. Але такого сьогодні вже не повинно бути і не було б, якби всі питання вирішувалися в комплексі, «у ланцюжку», як говорили представники з Німеччини.
І ось у цьому ланцюжку сьогодні відсутня одна з головних ланок – наявність консервних та інших переробних підприємств. А без них нікуди не дітися. От ми й запропонували німецьким та іншим іноземним інвесторам вкладати свої кошти у спорудження і оснащення таких заводів. І сподіваємося, що діалог у цьому напрямі буде продовжено і з'являться конкретні угоди про спільну діяльність. І такі підприємства, що працюють за новітніми технологіями, потрібні не лише в переробці овочевої продукції.
А візьмемо нашу рибну галузь. Вона й сьогодні ведеться за старими, дідівськими методами. Що ми маємо на внутрішньому ринку, на тому ж Привозі? Нанизану на дроті в'ялену тараньку та звичайні консерви. Але ж існують десятки різних варіантів обробки риби, як, втім, і її вирощування. Зариблення теж повинно мати науково-економічний підхід, а не провадитися стихійно, час від часу.
А взагалі, я повинен зауважити, нам докорінно слід змінювати свою політику на міжнародному ринку. Тим більше, в умовах СОТ. Наша мета – реалізовувати за кордоном не сільськогосподарську сировину, а виготовлену з неї продукцію.
Тому беремо курс на створення тваринницьких комплексів щодо виробництва м'яса, молока, яєць, вівчарської продукції. А паралельно треба залучати інвестиції на спорудження або модернізацію наявних переробних підприємств.
– І що ж у підсумку?
– Мені доводилося бувати на багатьох сільськогосподарських виставках у різних країнах і в Україні. Дійшов висновку, що існуючу систему сільськогосподарського виробництва слід ламати. Закони ринку вимагають іншого ставлення до формування обсягів виробництва як у рослинництві, так і у тваринництві. Потрібно бачити заздалегідь кінцевий результат започаткованої акции як у цілому по області, так і в кожному господарстві будь-якої форми власності. Залишатися й надалі постачальником дешевої сировини не просто невигідно, але й не можна пробачити.
У цьому напрямі й будемо діяти спільно з нашими вченими, фахівцями, за підтримки самих товаровиробників. А час існуючих стереотипів у сільському господарстві давно минув.
– Дякую за бесіду.
