Ми далі стежимо за розвитком ситуації, що склалася після передачі в оренду ренійського водоканалізаційного господарства. Тим більше, що події набули нової, абсолютно несподіваної інтриги.
Нагадаємо, що на сьогоднішній день комунальні підприємства «Водоканал» та «Міськканалізація» перебувають у стадії ліквідації, а їхнім майном ось уже вісім місяців розпоряджається ТОВ «Дунайтранстерміналкомпані». Цей так званий інвестор, репрезентований одеською командою «криза-менеджерів», погрожував вкласти у розвиток ренійського водопостачання 10 мільйонів гривень, однак поки що уславився лише своєю неспроможністю (чи небажанням?) виплатити трудовому колективу борги щодо зарплати.
Безвідповідальність фірми «ДТТК» та бездіяльність з боку міськради викликали такий гучний резонанс, що цим питанням зацікавилася обласна прокуратура. Вивчивши проблему, вона опротестувала рішення сесії Ренійської міськради про передачу в оренду системи водопостачання та водовідведення. Прокуратура керувалася тим, що подібні об’єкти можуть передаватися у приватні руки лише на конкурсній основі, однак міська влада проігнорувала цю норму закону і, тим самим, надала незаконну перевагу нинішньому орендареві.
Варягів шукали дарма
Міськрада відхилила протест обласної прокуратури, але... Поміркувавши, чиновники мерії вирішили, що треба хоча б формально задовольнити вимоги правоохоронних органів. У підсумку міськрада все ж таки організувала тендер на право орендувати водоканалізаційне господарство. І, як виявилося, муніципалітет зовсім дарма закликав грошових варягів із Одеси: їх цілком може замінити місцевий інвестор – відомий бізнесмен, голова правління ВАТ «Ренійський м’ясокомбінат» Алман Усамов. Він запропонував власну програму економічного оздоровлення «Водоканалу» – і виграв конкурс. Однак міська влада не довела до міської громадськості інформацію про перемогу Алмана Усамова, а правові наслідки цієї перемоги зависли у повітрі...
– Хочу повідомити про те, про що міська влада ніколи і ніде не згадувала, – говорить Алман Алійович. – Ще до рішення щодо передачі «Водоканалу» в оренду, коли питання було у стадії перемовин із одеськими інвесторами, я зробив міському голові Євгену Маципудрі ось яку пропозицію: якщо угода з одеситами за якихось причин не відбудеться, то «Водоканал» я готовий взяти. І не просто взяти, а вже на третій день перерахувати на розвиток водопостачання три мільйони гривень, закрити усі борги і розпочати фінансово-економічне оздоровлення та технічне переоснащення підприємства. Більше того, я був готовий взяти на себе зобов’язання зробити «Водоканал» рентабельним за три-чотири роки. Причому без підвищення тарифів. На жаль, на сесії міськради мою ініціативу навіть не було озвучено, і депутати, як відомо, вирішили передати водоканалізаційне господарство в оренду фірмі «ДТТК».
І ось зненацька для багатьох, зокрема і для мене, міська влада повернулася до моєї пропозиції після протесту обласної прокуратури. Мені зателефонували із мерії та запитали, чи буду я брати участь у конкурсі на право орендувати «Водоканал». Я погодився і подав заявку, а ще через якийсь час мені повідомили, що мою програму було визнано кращою.
Конкретні пропозиції
У чому полягають основні напрями мого бізнес-плану? Перше – поступова заміна зношених водогінних мереж. Адже що таке часті аварії в трубах? Вода – такий же товар, як і будь-який інший, але аварійні ситуації не дозволяють продавати його у нормальному режимі. До того ж після кожної аварії до мережі надходить настільки брудна вода, що вона не відповідає жодним нормам і стандартам. І колись споживачі навчаться протестувати проти таких послуг – наприклад, будуть платити за питну воду як за технічну.
Друге – збереження наявних тарифів протягом декількох років. Сьогодні усі фінансові і технічні проблеми підприємства по суті перекладаються на плечі споживачів, які змушують платити і за втрати води, і за величезне витрачання електроенергії, і за усунення наслідків аварій. Однак нескінченне підвищення розцінок при «консервації» існуючого стану справ – це шлях у тупик. Люди будуть просто відмовлятися платити, і замість зростання обсягу доходів «Водоканал» одержить зворотне. Отже, єдиний вихід з фінансової ями – зниження собівартості видобутку і транспортування води при збільшенні числа споживачів. Я готовий піти навіть на безкоштовне під’єднання тих абонентів, хто дотепер не має доступу до централізованого водопостачання. Наприклад, надати таку пільгу ветеранам Великої Вітчизняної війни, багатодітним сім’ям, іншим незахищеним категоріям населення. За рахунок чого? За рахунок тих трьох мільйонів гривень початкових інвестицій, про які я говорив спочатку. І це не популізм, не бажання бути «добреньким». Це нормальний маркетинговий хід: будь-якому виробникові вигідно розширювати коло своїх клієнтів. У цьому випадку взаємовигідна основа цього кроку очевидна: люди безкоштовно одержують доступ до води, а інвестор одержує нових платників, гроші яких у кінцевому підсумку дозволять згодом окупити витрати на пільгове під’єднання до мереж.
Третє – використання наявних резервів для цілодобової подачі води. Сьогодні власні артезіанські свердловини мають м’ясокомбінат, винзавод, райспоживспілка. Їх можна використовувати, поєднавши із системою водопостачання міста. Із цими підприємствами можна домовитися на прийнятних умовах, тим більше, що згадані свердловини працюють лише на одну п’яту своєї потужності. Вони розташовані на підвищенні, і вода може надходити до мереж самопливом. Ось вам і перший крок до зниження собівартості виробництва. Другий крок – заміна старого устаткування та впровадження енергоощадних технологій. Відомо, що в місті вже кілька років лежить мертвим капіталом установка, яка дозволяє знизити енергоємність підприємства на 30 відсотків. Але, як не дивно, ніхто не поспішає вводити її в експлуатацію. І, нарешті, необхідно удосконалити організацію праці в колективі.
Закони ринку – закони розвитку
Мене можуть запитати: а де гарантія виконання цієї програми? Щоб не бути голослівним, я проведу аналогію. На сьогодні мій бізнес поширюється не лише на м’ясокомбінат та елеватор, але й на Ренійський центральний ринок, співвласником якого я є. Я не буду зараз розповідати про позитивні зміни, що відбулися на ринку за час мого керівництва, – ренійці бачать усе на власні очі і можуть самі робити висновки. Не треба зайвий раз говорити і про те, що саме ринок одним із перших відчув на собі наслідки фінансової кризи. Проте, контроль над ринком – це не просто стягнення зборів і «викачування» грошей із підприємців будь-яким способом. Для того, щоб урвати тут і зараз, багато розуму не треба. Будь-який нормальний господар насамперед думає про майбутнє, а майбутнє – це безперервний розвиток. Цим шляхом пішли і ми. З метою підтримки торговців у цей важкий час ми видаємо їм безвідсоткову фінансову допомогу на розвиток бізнесу. Підкреслюю: це не кредити у звичному розумінні слова, а саме грошова підмога. За рахунок отриманих від ринку коштів підприємець може розширити свою крамницю і збільшити асортименти товарів. Таким чином, торговельний потенціал ринку зміцнюється. Підприємці, які міцно стоять на ногах, – найкраща гарантія економічної стабільності та рентабельності ринку. Тим самим ми рятуємо його від занепаду, перешкоджаємо відтоку покупців. Не секрет, що останнім часом ренійці усе частіше їздять за покупками на ринок Ізмаїла, а це для нас – прямі втрати. Отже, необхідно підвищувати конкурентоспроможність Ренійського ринку.
Механізм допомоги малому бізнесу простий. Ми запитуємо торговця, якими можливостями він володіє, щоб перетворити залізний контейнер у нормальну крамницю. Він називає свою фінансову «стелю», а відсутню суму даємо ми. Це може бути і двадцять, і тридцять тисяч гривень, і більше. Терміни повернення грошей теж встановлюються різні – знову ж, залежно від можливостей позичальника. Причому гроші повертаються вроздріб. Головне, щоб борг надто не давив на підприємця і не висмоктував з нього усі соки. Подібною допомогою скористалися вже десятки торговців. Якщо врахувати, що банки сьогодні або взагалі не видають кредити, або видають із «перестраховкою», то наша грошова підтримка стає для малого бізнесу просто незамінимою. У противному разі підприємці були б змушені витрачати на сплату податків і ринкових зборів власні обігові кошти. Це спричиняє непомірні націнки, які, у свою чергу, лягають на плечі покупців. Покупці у відповідь починають менше споживати, і ринок повільно вмирає. Коли ж у торговців є обігові кошти, їм невигідно підвищувати ціни: доцільніше якнайшвидше продати товар, привезти наступний і знову продати. У результаті в плюсі залишаються як підприємці, так і споживачі. Приблизно за таким же принципом я маю намір вибудовувати і алгоритм економічної реабілітації «Водоканалу».
До яких же наслідків призвела моя перемога у конкурсі? Чіткої відповіді на це запитання поки що немає. Я чув лише, що діючий орендар, довідавшись про мій успіх, з переляку почав виплачувати працівникам борги щодо зарплати. Крім того, керівництво «ДТТК» організувало в колективі збір підписів проти мого приходу як нового інвестора. Але я не хочу коментувати подібні речі.
Що далі? Почекаю подальших кроків з боку міськради, а там видно буде... Взагалі, я не прихильник судової та іншої бюрократичної тяганини – вона затягує. Як би там не було, міська влада повинна спочатку задовольнити вимоги обласної прокуратури та скасувати рішення щодо передачі «Водоканалу» в оренду. Я переконаний, що сесія міськради повинна знову розглянути дане питання. З часу передачі ренійського водопостачання одеській «команді» минув майже рік, і час би уже провести роботу над помилками. Я говорив і буду говорити: перш ніж «закликати варягів» з «місією» рятувальників (до якої б галузі ми не мали стосунок), треба намагатися знайти власних інвесторів. Ми повинні розуміти: ніхто не прийде до нас на допомогу з мішком грошей, якщо в нього немає наміру висмоктати потім два, а то й три мішки.
Чи не час прозріти?
– Ухвалюючи рішення щодо передачі майна «Водоканалу» в оренду, депутати міськради справді порушили закон – вони уклали відповідний договір без проведення тендера, – коментує ситуацію заступник Ренійського міського голови Галина Кравченко. – Саме тому протест обласної прокуратури є абсолютно обґрунтованим. Щоб відновити законність, міськрада таки провела конкурс. У ньому взяли участь два претенденти – ТОВ «ДТТК» та ВАТ «Ренійський м’ясокомбінат». Однак хочу відзначити, що діючий орендар не подав жодних документів: директор «ДТТК» Зоя Гунія просто написала на папірці про своє бажання брати участь у тендері. Не дивно, що програма Алмана Усамова була визнана кращою. До того ж нинішній інвестор хронічно не виконує своїх зобов’язань. Зокрема, фірма «ДТТК» обіцяла вкласти у розвиток водопостачання 2,5 млн гривень вже цього року, однак цих грошей ніхто дотепер не бачив. На мою думку, міськрада повинна скасувати попереднє рішення про оренду «Водоканалу» і знову винести це питання на сесію. Якщо ж перемогу м’ясокомбінату в тендері не буде визнано, Алман Алійович має право обстоювати свої права в суді.
…Тим часом виконком Ренійської міськради за ініціативою фірми «ДТТК» знову підвищив тарифи на воду. Розцінки для населення зросли із 3,39 до 4,66 грн за кубометр, для бюджетних організацій – із 3,55 до 6,98, для підприємств – із 7,09 до 13,90 грн. Тарифи на водовідведення піднялися із 3,89 до 4,49 грн, із 3,89 до 5 грн і з 5 грн до 7,10 грн відповідно.
Пам’ятається не так давно адміністрація «ДТТК» клялася і божилася, що не буде підвищувати тарифи. «Інвестори» обіцяли оздоровити «Водоканал» іншими методами – шляхом зниження втрат води та енергомісткості виробництва. Тепер ми бачимо ціну цих обіцянок.
