Народилася Галина Євгенівна у селі Луканівці Кривоозерського району Миколаївської області. У квітні далекого 1964 року після закінчення Первомайського медичного училища приїхала у село разом з своїм чоловіком – фельдшером Володимиром Тарасовичем – і дворічною донечкою Іринкою. Чоловіка призначили завідувачем ФАПу, а його молоду чарівну дружину – акушеркою пологового відділення колгоспу «40 років Жовтня». Подружжя Ляшків надавало невідкладну медичну допомогу жителям сіл Антонівки, Агеївки та Новоандріївки (такого села нині навіть не існує). Щоденно, вдень і вночі, поспішали медики на допомогу людям. Галина Євгенівна прийняла понад 60 пологів, доки породіль не почали відвозити до райлікарні. Якось акушерці навіть довелося одну з них вночі везти на мотоциклі без коляски до Любашівського пологового будинку.
Галина Євгенівна давно дружить з транспортом, без нього сільський медик як без рук. Спершу їздила на мотоциклі, який подружжя придбало у 1966 році. Три роки поспішала до хворих або їздила до райцентру по ліки та на наради без посвідчення водія. Потім таки закінчила курси і отримала «палітурки». Коли на подвір’ї з’явився «Москвич-408», відразу пересіла на нього. Згодом отримала право керувати легковим автомобілем. Відтоді жінка вже не ховалася від «даішників». Сьогодні, крім старенького «москвича», в технічному арсеналі фельдшера є ще мотоцикл «іж-юпітер» 1991 року випуску, сучасний моторолер і велосипед.
За багато років плідної праці на медичній ниві Г.Є. Ляшок нагороджена знаком «Відмінник охорони здоров’я Української РСР». У 1983 році їй було присвоєно звання «Заслужений працівник охорони здоров’я УРСР». І відверто скажу: заслужено, адже протягом 45-ти років у її селах не померло жодного немовляти, а хворі вчасно отримували і отримують професійну медичну допомогу.
Сьогодні з колишніх 800 жителів сіл, які обслуговує Галина Євгенівна, залишилося трохи більше 200. Та роботи менше не стало. Колишні колгоспники, які натхненно трудилися на полях і фермах, – нині пенсіонери. А важка праця, звичайно ж, здоров’я їм не додала. Самій Галині Євгенівні хворіти ніколи – ні на кого залишити своїх пацієнтів. У неї ж душа болить за кожного хворого, як і в перші дні трудової діяльності.
Після смерті чоловіка (а це сталося шість років тому) Г.Є. Ляшок очолила сільський медичний заклад. На той час колишнє колгоспне приміщення родина вже викупила. І сьогодні фельдшер за власний рахунок утримує і опалює уже власний медичний заклад. Вона навіть відмовилася від коштів, передбачених на закупівлю ліків для аптечки невідкладної медичної допомоги. Тим більше, що з сільрадівського бюджету було виділено лише 200 гривень на два ФАПи.
На допомогу матусі завжди поспішає 39-річний син Володимир. Допомагає з ремонтом, заготівлею дров, а також з косовицею. Адже в господарстві фельдшера є ще й корівчина, пасіка з трьох вуликів та кури. Тому чоловічі руки тут потрібні завжди. Незважаючи на поважний вік, сільський фельдшер Г.Є. Ляшок не розлучається зі своїм мотоциклом, особливо влітку. Цими днями вона їздила у МРЕВ, щоб пройти техогляд, але за новими правилами їй необхідно надати довідку про технічний стан свого «залізного коня». Такий документ можна отримати лише у смт Завалля Гайворонського району Кіровоградської області, особисто пред’явивши на технічну перевірку свій транспорт. Та понад сто кілометрів шляху, який доведеться подолати автобаном і місцевими дорогами, не лякають мужню жінку. Лише день вибере. От тільки взимку, коли завірюхи замітають сільські дороги, антонівському фельдшеру важко діставатися до районної лікарні на наради.
Галина Євгенівна рада була б передати свою посаду, але нікому. А хворих, з яким вже ніби поріднилася, напризволяще не покинеш. Каже, доведеться працювати, доки транспорт їздить і ноги носять. Сьогодні ж у глибинку, як кажуть, і калачем не заманиш молодого спеціаліста. Кілька років тому приїхала молода дівчина, але, побачивши, яка тут глухомань, не захотіла працювати в спартанських умовах – без зручностей, комфортабельних доріг, благ цивілізації...
