«Фортеця Ізмаїл: нікчемний пустир чи об'єкт національного значення?» – так називалася стаття, опублікована в «ОВ» 23 липня ц.р. У ній йшлося про недостатньо ефективне використання території залишків фортеці в Ізмаїлі як туристичного об'єкта, висловлювалися різні точки зору на цю проблему. Зокрема, зроблено докір на адресу благодійного фонду «Фортеця Ізмаїл», який, на думку фахівців меморіального парку-музею «Фортеця», допускає ненауковий підхід до робіт на території фортеці. Ми звернулися до президента фонду Олександра Сєрикова з проханням викласти свою точку зору.
– Мій погляд на те, що відбувається, був і залишається дещо іншим, – сказав він. – Особливих порушень у плані історичної вірогідності фонд не допускав, твердження про зворотне не мають конкретної доказової бази. Останнім часом зміцніли відносини з музеями міста. Учасники фонду регулярно організовують суботники і недільники щодо догляду за територією фортеці, з благословення митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела відновили Хрест на честь всіх загиблих воїнів – на місці раніше знищеного пам'ятника Трійці. Почали будувати огорожу навколо колишнього цвинтаря у вигляді макета кріпосної стіни. Причому, перш ніж починати роботи, була відповідна експертиза.
Спірні питання виникли після установлення нами стенду з інформацією про те, що розташовувалося тут понад 200 років тому. На думку наукових працівників меморіального парку-музею «Фортеця», допущені відступи від історичної істини. Я ж стверджую – це далеко не так. Ми засновували інформацію на топографічних дослідженнях і архівних даних. Додам – замість того, щоб сваритися з нами, працівники меморіального парку-музею могли хоча б оновити ту наочну агітацію, яка була встановлена ще за радянських часів і давно убого виглядає.
Два роки тому ентузіасти відкопали частину підпірної стіни. Нам докоряють, що це питання не узгоджене належним чином, внаслідок чого, мовляв, умільці із сусіднього села почали розтягувати цеглу, розбирати стіну. А я стверджую – так, було кілька випадків, але на цьому все й закінчилося. Небезпека розкрадання і знищення підпірної стіни дуже перебільшена. Нам вистачило розмови з тими, хто намагався розтягувати цеглу, розмова вплинула.
У свою чергу, слід критично поставитися до того, що на території фортеці на початку серпня нинішнього року провадили Всеукраїнський мотокрос. При підготовці до цього спортивного заходу була пошкоджена одна з ділянок фортеці, зруйнована частина підпірної стіни. Однак це представників меморіального парку-музею, як я розумію, не збентежило – ось так вони курирували проведення підготовчих робіт і багато чого негативного не помітили.
На запитання про те, а чи не слід припинити сваритися зі своїми потенційними колегами, відповідаю: ніхто, взагалі-то, і не свариться. Мова про інше. Про те, що колегам давно настав час зайнятися конкретною роботою, яка не потребує коштів, а не переважно паперовою. Мої нагадування про це сприймаються негативно.
І знаєте, що образливо, – продовжив О.Сєриков. – Нам часом говорять друзі з Білгорода-Дністровського – куди вам до нас! Але ж фортеця Ізмаїл набагато, у десятки разів потужніша за Білгород-Дністровську, але та, так би мовити, зберегла свій «товарно-туристичний» вигляд, а наша – ні.
Споруди Білгород-Дністровської фортеці ніхто особливо і цілеспрямовано ніколи не підривав, за винятком нетривалих обстрілів у військових конфліктах на цій території, останні з яких – у період 1941-1944 рр. У 1896 р. фортеця була оголошена історико-архітектурною пам'яткою. З початку XX століття російською, румунською, радянською, українською владою у фортеці періодично провадяться реставраційні роботи. На території фортеці знімаються художні фільми, військо-історичними клубами провадяться фестивалі з реконструкцією подій тієї чи іншої епохи тощо. Все це, так чи інакше, привертає увагу влади, громадськості, забезпечує фінансування, змушує до проведення ремонтних і реставраційних робіт, до систематичного прибирання території.
Зовсім інша доля у Ізмаїльської фортеці. Кріпосні споруди здебільшого підірвали у 1856 р., коли фортеця була скасована, і територія Придунав’я на двадцять із лишком років відійшла до князівств Молдавії та Валахії. Камінь і цегла споруд використовувалися для будівництва будинків, брукування вулиць, тротуарів міста. За радянських часів у північній частині фортеці тривалий час перебували склади військово-технічного майна – тобто, заборонна і охоронювана зона. Але це була територія військовиків, а не істориків і археологів. Пам'яткою фортеця не стала і донині, незважаючи на періодичні розпорядження, накази, запевняння про світле історичне майбутнє. Тут не знімаються фільми, не провадяться історичні фестивалі з реконструкцією якої-небудь події, не провадяться офіційні екскурсії. Тут будуються житлові будинки з гаражами і промисловими підприємствами, тут прокладаються різні комунікації, тут добувають глину. Сюди, як і раніше, вивозять побутове і будівельне сміття. Досить рідко, у порівнянні з Білгород-Дністровською фортецею, провадяться дослідження археологами. Чому, які причини?
Моє тверде переконання – ця тема, по-перше, НІКОЛИ не була досить цікава міській владі за останні, як мінімум, 119 років. До речі, відповідно до архівних відомостей, з цього приводу в Ізмаїлі вибухнув скандал наприкінці ХІХ століття у дні святкування 100-річчя суворовського штурму Ізмаїла – уже тоді прозвучала сувора критика у зв'язку з тим, що Фортеця перетворюється на напівзабутий пустир, тоді як і в ті роки вона могла бути нагадуванням про славетну історію російської зброї і полководницького генія Суворова. Але все, як і сьогодні, закінчувалося розмовами і добрими намірами.
По-друге, після відкриття діорами і раніших робіт усіляких художників, нашим і не нашим історикам якось незручно відповідати на конкретне запитання: «Куди поділися стіни, зображені на полотні? Де можна подивитися хоча б залишки фортеці?» Слід згадати: під час екскурсії в діорамі і показу інсценівки штурму фортеці голос диктора сповіщає, що від фортеці Ізмаїл не залишилося нічого. А ось це – НЕПРАВДА! Доказ тому і наявність опірних стін на багатьох ділянках, і збережена конфігурація ровів, земляних валів і бастіонів, які треба просто очистити від багаторічного сміття. Цього не робиться! І не дивно, що для більшості самих ізмаїльців і жителів довколишніх сіл, територія фортеці фактично не є місцем, до якого треба ставитися як до пам'ятки. Немає у нас культу фортеці як дуже цікавої пам'ятки історії, що має світове значення.
Порівняння в тему: поля під Бородіно в Підмосков'ї. Я неодноразово був там, бо навчався в середній школі поруч із тими місцями. Крім невеликих курганів з пам'ятниками загиблим воїнам (російським, французьким, радянським), там, практично, у порівнянні з валами і ровами, кам'яними підпірними стінами Ізмаїльської фортеці, нічого немає. Чисті поля, засіяні сільськогосподарськими культурами. І лише завдяки розповіді екскурсовода, власним знанням історії, можна уявити, що тут «французы двинулись, как тучи, и залпы тисячи орудий слились в протяжный вой...» Місцевою владою не ухвалювалися рішення про знесення тієї чи іншої пам'ятки тощо, а, кажучи сучасною мовою, зроблено «бренд», і постійно його використовують. У прилеглих місцях організують інсценівки боїв. А ми чим гірші?
Зрештою, те, що тут провели мотокрос, теж послужило по-своєму популяризації фортеці, – підбив підсумок керівник фонду. – Щоправда, якби тільки не варварство, на яке закрили очі наші колеги.
Але у мене і таке запитання: чому б разом з відділом культури міста не продумати і не почати регулярно провадити тут які-небудь культурно-масові заходи за тим же принципом, про який я розповів вище, згадавши Бородіно? Що для цього потрібно? Крім організаторських здатностей і вміння залучити спонсорів, як це зробили організатори мотокросу, нічого. Починаючи з малого, цілком можна було б підійти і до великого – очищення опірних стін, розчищення земляних валів, установлення відповідної наочної агітації. Одне слово, давно час «пожвавити» територію фортеці. Поки що ж вона залишається, чесно кажучи, великим незатребуваним пустирем. І особливої туристичної цінності не має. А ми завзято говоримо про розвиток туризму...
І ще один аспект: меморіальний парк-музей «Фортеця» був створений до чіткого визначення статусу цієї території. У травні нинішнього року приїжджали представники відповідних служб з Одеси і НДІ Києва, надали документацію щодо визначення статусу території фортеці, але тільки в електронному вигляді. Погодьтеся, це ще не документ. Минуло п'ять місяців, однак самих документів, законодавчо затверджених хоча б як проект, ми не бачили. А тоді про що взагалі розмова?
