Наш регіон відвідала з робочим візитом глава Секретаріату Президента України Віра УЛЬЯНЧЕНКО. Незважаючи на щільний графік, Віра Іванівна знайшла час поспілкуватися з кореспондентами регіональних видань – заступником редактора газети «Чорноморські новини» Ольгою Сірою і завідувачем відділу газети «Одеські вісті» Євгеном Бліновим. В бесіді також взяв участь голова Одеської обласної державної адміністрації Микола СЕРДЮК.
Ольга Сіра:– Віро Іванівно! Тема номер один, що відсунула навіть політичні скандали – епідемія грипу. Наскільки продуманим був крок стосовно закупівлі за кордоном препарату «Таміфлю», адже в різних країнах існують різні оцінки цього лікарського засобу?
Віра Ульянченко:– Наша країна сьогодні хворіє на політичний грип. Було б доречно дати слово лікарям, а не політикам. Згадаємо засідання РНБО у квітні цього року. Після цього Президент звернувся до уряду з листом, де попереджав про можливі проблеми, дав доручення створити Інститут грипу, закупити тест-системи. Якщо б Кабінет Міністрів готувався до епідемії, обійшлося б без паніки. По-друге, ми програли таку позицію, як вакцинація. Постійно боремось – то за врожай, то за газ, зараз проти грипу. В той же час програми Міністерства охорони здоров’я профінансовані ледь-ледь на 80 відсотків. Це результат непрофесійних дій уряду.
Що стосується «Таміфлю», цей препарат треба серйозно вивчати. Я не готова сказати, чи вигідний комусь ажіотажний попит на цей засіб, але підозри стосовно особистого бізнес-інтересу існують. Звертаюсь до громадян: якщо ви бачите по телевізору, як політик говорить про грип, переключіть на той канал, де лунають коментарі медика. Давайте дочекаємось результатів наукової групи Всесвітньої організації охорони здоров’я, а потім будемо робити висновки.
Євген Блінов:– П’ять років тому через політичну доцільність до Конституції України були внесені зміни, які поглибили системну кризу в управлінні державою. Зараз Президент виніс на всенародне обговорення свій проект Конституції. Наскільки реальним є ухвалення цього проекту, зважаючи на недієздатність Верховної Ради і непросту політичну ситуацію в країні?
Віра Ульянченко:– У важких дебатах під час протистояння 2004 року було прийняте рішення про впровадження політичної реформи. Суспільство очікувало, що посилення ролі парламенту поглибить демократію в країні, як відбулося в деяких країнах Європи. А це, навпаки, поглибило кризу. Факт відомий всім, але не всім вигідно його визнати.
Ще два роки тому була створена Національна конституційна комісія, до складу якої Президент запросив представників усіх політичних сил, правників, спеціалістів з конституційного права. Але з’ясувалося, що політикум не бажає створити Конституцію, що гарантує кожному громадянинові захист і комфорт життя. Тоді Президент, порадившись з фахівцями, вніс свій законопроект до Верховної Ради. Парламентарі могли б доопрацювати його і спрямувати до Конституційного Суду, але не захотіли. Тому Віктор Ющенко виніс свій проект на всенародне обговорення. І ми навіть не чекали, що отримаємо тисячі листів і пропозицій від громадян, в тому числі молоді. Водночас ми бачимо, що в народних депутатів немає бажання приймати нову Конституцію. Однак я впевнена: цей процес буде завершено через референдум вже після виборів.
Ольга Сіра:– Наближаються вибори, і ми щодня чуємо про рейтинги кандидатів. Можливо, враховуючи цей чинник, Віктору Андрійовичу не варто було піднімати питання, що розколюють суспільство – повертати з небуття Романа Шухевича і Степана Бандеру, згадувати Батурин і Конотоп…
Віра Ульянченко:– …не потрібно було говорити про Голодомор, так? В свій час я була наймолодшим заступником голови райвиконкому в Радянському Союзі і побачила дуже багато керівників, які перемагали за допомогою популізму. Згадаємо 2006 рік: лозунгом «Я поверну вам заощадження!» одна політична сила одержала багато голосів. А виконати обіцянку виявилось дуже важким завданням.
Для Президента важливі не голоси на виборах, його завдання – побудувати націю, побудувати державу. Це не робиться за день чи місяць. На сьогодні кордони нашої Батьківщини не демарковані і не делімітовані. Навіть йде дискусія, яка мова має бути державною в Україні. Ви таке бачили у Франції чи Чехії? Ми пострадянська держава, «територія», як дехто каже. І Віктор Ющенко намагається зробити нас українцями. Ми вже не стидаємося говорити українською, молоді люди носять вишиванки, чого не було дуже давно. Цинічні опоненти звинувачують Президента у тому, що він поминає наших дідів, померлих від Голодомору. Так, на цьому не заробиш рейтингові бали. Але саме такі дії формують націю і роблять нашу землю не «територією», а державою.
Протягом багатьох років жителі Батурина не здогадувалися, чиї це кістки вони знаходять на городах. Тепер за станом на перше вересня 2009 року колишню гетьманську столицю відвідали чверть мільйона туристів. До речі, і Батурин, і «Мистецький Арсенал», і пам’ятники Голодомору – це зроблено на кошти бізнесу, який відчуває наші корені.
В Росії зробили героя з Колчака, хоча протягом десятиліть він був ворогом для радянської влади. Ми ж не розповідаємо сусідам, як оцінювати їхню історію! Чому ми маємо слухатись чиїхось вказівок?
Ольга Сіра:– Одним з найактуальніших питань сьогодення для України є безпека інформаційного простору, де панують російські засоби масової інформації. Ви згодні з тим, що ми фактично програли змагання у цьому середовищі? Чи можна змінити ситуацію таким чином, щоб позбутися панування ідеології і пріоритетів інших держав на інформаційних теренах України?
Віра Ульянченко:– Згодна. Програли повністю. Разом з тим, в новому форматі Україна прожила менше п’яти років. Треба продовжувати цю важку роботу. Бо нам – зовні! – кажуть, що Україні конче потрібна двомовність, прозоро натякають, що через газовий контракт українці мають забути свою історію. Тому навколо цих викликів треба консолідуватись. Наша держава втрачає понад три мільярди гривень на утримання російських шкіл, російських театрів, музеїв російського мистецтва, викладання російської мови у вузах. Скільки є в Росії українських шкіл? Про які утиски російської мови йдеться, коли на нашому провідному телеканалі громадянин Російської Федерації щоп’ятниці веде політичне шоу російською мовою? Питання так званої двомовності – це політична технологія. І нічого іншого.
В Данії, маленькій країні, усі державні діячі знають англійську, але між собою та з гостями спілкуються датською. Датчани демонструють, що в них є своя мова, своя культура, свій танець. У нас навіть в парламенті, грубо порушуючи Конституцію, парламентарії спілкуються російською мовою. І це ознака не держави, а «території». На жаль, нам в Україні треба боротися за українську мову. Президент Ющенко бореться за те, щоб Україна стала державою.
Проблема зараз не тільки в інформаційній сфері. Армії бракує грошей на харчування, на прання. Закриваються через нестачу коштів дипломатичні представництва України за кордоном. Дехто забув, що оборона і дипломатія – основа незалежності.
Євген Блінов:– Ви торкнулися такої дуже болючої теми, як відносини між Україною і Росією. На жаль, зараз вони переживають не кращі часи. Але історично так склалося, що Одещина має тісні економічні, культурні і просто людські стосунки з регіонами нашого північного сусіда. Якою Ви, глава Секретаріату Президента, бачите перспективу російсько-українського співробітництва?
Віра Ульянченко:– Майже три роки я працювала головою Київської облдержадміністрації. Київщина має дуже тісні зв’язки з Ленінградською областю, і я особисто докладала зусиль для їх зміцнення. Президент Ющенко завжди каже: «Росія – це вічний наш сусід». Це наш партнер з цікавим багатомільйонним ринком, великим інтелектуальним ресурсом. Керівництво держави зацікавлено в розвитку нормальних стосунків з нашим сусідом. Але дійсно нормальними – дружніми й прагматичними. Коли Віктор Ющенко був прем’єр-міністром, уряд провів реструктуризацію боргів, вирішив проблему експорту українського сталепрокату до Росії. Бо там, де є український інтерес, присутня Україна.
Я запитую: а коли почався конфлікт навколо Тузли? Правильно, за часів Леоніда Даниловича, який дуже лагідно ставився до Кремля. Соціологія дає нам цікаві цифри – більше вісімдесяти відсотків українців добре ставляться до Росії. А частка росіян з дружнім ставленням до України не дотягує до п’ятдесяти відсотків. Немає напруги між двома великими народами – існує проблема керівництва Росії, яке не може змиритися з українською незалежністю і українською демократією.
Давайте поговоримо про газ. Відповідно до контракту за невибране блакитне паливо маємо близько восьми мільярдів доларів штрафних санкцій, при тому що купили товару на 5 мільярдів. Це по-дружньому, по-сусідньому? Ми беремо смішні гроші за транзит, втричі менші, ніж та ж Данія. Україна підписала кабальний договір, через який ми розраховуємось за газ в основному кредитними грошима. Нагадаю і про «молочну війну», яку влаштувала російська влада. Наші підприємства витримали десятки перевірок комісій з російського боку. Де тут дружба, скажіть? Дійшло до того, що між регіонами двох країн відносини значно кращі, ніж на міждержавному рівні. П’ять закликів Президента України до пана Медведєва з пропозицією провести прямі переговори залишилися без відповіді.
Євген Блінов:– Запитання і до Віри Іванівни, і до Миколи Дмитровича. Президент відроджує славетні українські традиції благодійності і милосердя. Таку ж політику провадить керівництво Одеської облдержадміністрації, підтримуючі багатодітні сім’ї та знедолених людей. Яких нових соціальних ініціатив можна очікувати від Глави держави і губернатора Одещини?
Віра Ульянченко:– Вперше у державну політику введено питання соціального захисту інвалідів, хворих на тяжкі хвороби, дітей-сиріт, багатодітних сімей. Нагадаю, що в Радянському Союзі таких людей нібито не було. Визнаємо, що саме таким людям конче потрібна допомога влади. У них є єдиний захисник – це держава. За часів президентства Віктора Ющенка було поставлено питання фізичного доступу інвалідів до державних установ, бо це є великою проблемою. Сьогодні кожен голова облдержадміністрації знає, яких запитань чекати від Президента під час зустрічі або наради: що зроблено для незахищених людей? І в нас вже є школи, де навчаються діти-інваліди. Зараз діти-сироти, завдяки новій системі зовнішнього тестування, мають змогу без хабарів вступити до вузу. І ця політика буде продовжуватися, хоча, визнаю, є опір. Пам’ятаю, коли за ініціативою Глави держави були підняті виплати матерям при народженні діток, деякі політики говорили, що тепер за рахунок бюджету ми підтримаємо повій. Який цинізм! У 2005 році важко було зустріти на вулиці вагітну жінку, майже не було їх. Подивіться, скільки зараз гуляє матусь з дітьми.
В селах відкриваються дошкільні заклади, є гарні приклади в Овідіопольському районі Одеської області. Знову хочу підкреслити, що бізнес залучається до таких проектів. Це відродження традицій. Наприклад, у Таращанському районі є лікарня, колись побудована коштом графині Браницької. Те, що зараз знову з’явилися меценати, говорить про народження нової нації. Президент йде цим важким, але важливим шляхом.
Микола Сердюк:– Незважаючи на всі труднощі, на Одещині відкриваються дитячі садки. Минулого року відкрили 18 таких закладів, цього року – дванадцять. П’ять років тому в нашій області було чотирнадцять матерів-героїнь. Тільки у 2009-му відповідний статус отримали п’ятсот дев’яносто таких жіночок. Президент на початку своєї діяльності поставив завдання: з’ясувати, скільки в нас дітей-сиріт, з’ясувати, як живуть діти, яких вивозять з країни. Через створений Президентський фонд ми почали допомагати сім’ям, де вісімнадцять дітей. На їх прохання, закупили мікроавтобуси. А для інвалідів придбали автомобілі з ручним керуванням. І вперше – підкреслюю, вперше! – цього року урядом дана програма взагалі не фінансується.
Ми реалізуємо проект побудови нового корпусу обласної дитячої лікарні. Важко йде справа, чесно скажу. Потрібно двісті мільйонів гривень. Дякую голові обласної ради Миколі Леонідовичу Скорику за підтримку цього проекту – частина грошей буде виділена з обласного бюджету, також сподіваємось на допомогу районів. Відверто скажу: багато в нас заможних людей, але не всі хочуть допомагати в такій шляхетній справі. Прошу усіх зрозуміти, що нова лікарня – наш обов’язок перед майбутнім.
Ольга Сіра:– Віро Іванівно, держава складається з регіонів. Якою має бути система регіональної влади, щоб вона стала основою нашої країни, а не джерелом сепаратизму? Як має діяти регіональна еліта?
Віра Ульянченко:– Перед виборами дуже багато спекуляцій стосовно місцевої влади. Пропозицію погодження дванадцяти тисяч бюджетів в Києві вважаю авантюрою, оздобленою гарними словами про розширення сфери самоврядування. Бюджет має формуватися знизу, як це робиться в цивілізованому світі. Тому треба переглянути Бюджетний кодекс, розібратися, що ми віддаємо на місця. Бо може бути так, що одне місто себе забезпечуватиме, а інше буде ходити жебраком. На районному рівні знаходяться багато об’єктів. Якщо все віддати селищним радам, хто фінансуватиме районну лікарню? Я розумію, селищні голови проводитимуть вибори, через те авторам нової бюджетної ідеї треба сподобатися цим людям.
До того, як перекраювати систему місцевих бюджетів, спочатку потрібно розібратися з Держбюджетом. Уряд каже, що доходна частина виконується. До того ж взяли 12 мільярдів доларів запозичень у МВФ, плюс тридцять два мільярди надрукував Національний банк України. На декілька місяців наперед зібрано податки. Куди поділись гроші? Що ми робимо – будуємо дороги? Ні. Зірвано державне фінансування об’єктів «Євро-2012». Цього року Одеська область ані копійки не отримала на соціально-економічний розвиток, що є прямим порушенням закону. Набрали боргів, реформ нема, зате на мільярд гривень Кабмін придбав квартири і роздав гарантій на 30 мільярдів гривень. Такий уряд тримається, бо в Верховній Раді на першому плані – політична доцільність, а не економічний розрахунок.
Бюджетна система, що зараз існує, не спонукає місцеву владу до ініціативи. З одного боку, чим краще регіон працює, тим більше в нього забирають грошей. З іншого, ті, хто отримують кошти, і так знають, що одержать. То нащо економити бюджетну копійку? Існуюча система розподілу заробленого формує не господаря, а споживача. «Мені дадуть – зроблю, не дадуть – не зроблю». Спочатку треба провести серйозну, системну адміністративно-територіальну реформу, а не виривати бюджетне пасмо на догоду політичному моменту.
Ми не прокинемося одного дня в раю, його хтось має побудувати! Спочатку треба об’єднати політиків навколо політичних інтересів. Другим кроком після цього буде реформа.
