НещодавновселищіміськоготипуТаїровеАсоціаціяжіночихорганізаційОдеськоїобластітагромадськаорганізація«ЖінкиОвідіопольщини» провелизасіданнякруглогостолунатему«СільськажінкаОдещини: вчора, сьогодні, завтра». У роботі круглого столу взяли участь Почесний голова Асоціації О.В. Цуницька, начальник обласного управління у справах сім'ї та молоді В.І. Кіров, голова Овідіопольської райради В.В. Левчук. Пропонуємо вашій увазі витяги з виступів учасників засідання.
Світлана Дігуляр, голова Асоціації жіночих організацій Одеської області:
– На жаль, сьогодні сільські жінки не живуть, а виживають. Адже не секрет, що умови життя на селі і в місті навіть не можна порівнювати. Відсутність соціальної інфраструктури призводить до того, що жінка, змучена домашньою роботою, залишається на рівні минулого і позаминулого століть. Важка ручна праця, низька механізація виробничих процесів, збільшення обсягів підсобного господарства, – все це виснажує жінок, призводить до їх передчасного старіння.
Що ж являє собою село сьогодні? Демографічна ситуація – напружена. Чисельність сільських жителів зменшується: смертність перевищує народжуваність, відбувається міграція, в основному, молоді. Це зумовлено складним соціально-економічним становищем села, відсутністю виробничих підрозділів. Сільські жінки раніше працювали, в основному, в тваринництві – на фермах. На жаль, ферми сьогодні стали пам'ятниками нашої безгосподарності. Безробіття прогресує, люди зневірилися у своїй захищеності. Важка ситуація з комунальною службою. У деяких районах навіть забули, що таке комунальні послуги. Не краще і з забезпеченням газом і водою. Більше половини сільських доріг потребують капітального ремонту. Якщо в бюджеті залишається задля цього п'ять-шість тисяч, то їх навіть на ямковий ремонт не вистачає.
…А між тим, життя в селі має свої переваги. Тут усі добре знають один одного, тут існують багаторічні традиції сільського гуртожитку. У більшості своїй люди намагаються не потрапити під осуд громади. Сільські діти змалечку привчаються до праці, вона стає нормою їхнього життя, у них формуються відповідальність, працьовитість, самостійність...
Надія Марчук, голова громадської організації «Жінки Овідіопольщини»:
– Хочу розповісти про те, що потрібно сучасній сільській жінці і що робиться у нас в районі. Усі ми хочемо бути впевненими, що в наших дітей є майбутнє – це головне. Дитина, що народилася в селі, повинна піти у дитсадок, і мама – яка працює або займається підсобним господарством, повинна бути спокійна за неї. У нас багато жінок займаються підсобним господарством, і це теж величезна праця. Коли дитина пішла до школи, ми хочемо, щоб у неї був там гарячий обід. Все це організовано в нашому районі. Ми відремонтували дитячі сади, шкільні їдальні. У дітей має бути можливість проявити свої таланти – музичні, спортивні і так далі, – і в цьому плані теж багато чого зроблено. Коли діти закінчують школу, ми хочемо, щоб вони вступили до інституту, отримали спеціальність. А потім виникає питання, як їм влаштуватися на роботу.
...Але це проблема не тільки нашого району, а всього суспільства. Ці питання без допомоги держави, місцевої влади не вирішити. Як відомо, обласною радою були прийняті програми підтримки сім'ї та молоді, гендерної рівності, але через відсутність фінансування вони призупинені.
Багато уваги ми приділяємо багатодітним сім'ям – їх у нашому районі 447. Дуже нам допомагають і обласні, і районна влада. У нас п'ять дитячих будинків сімейного типу, з них чотири куплені за рахунок бюджетних коштів. Так, ми багато чого зробили, але це створює для нашого району додаткові труднощі, тому що, те, що ми поліпшили, вимагає додаткових витрат – на утримання персоналу, приміщень ...
Не можу не зупинитися й на такій проблемі, як газифікація наших сіл. Так, вона у нас стовідсоткова. І коли я недавно почула виступ міністра паливної енергетики, який сказав, що це було великою помилкою і треба повертатися до альтернативних видів палива, мені стало до сліз прикро за наших сільських жінок. Адже люди йшли на все, щоб провести газ, і адміністрація дуже допомагала. Таке враження, що це сказала людина, яка живе на іншій планеті...
І, звичайно, дуже гостро постала проблема безробіття. Повинна бути створена державна програма підтримки виробництва на селі. Ми живемо в передвиборчий час, і кожна жінка, матір сподівається, що відбудуться кардинальні зміни. Бо далі так жити не можна ...
Тетяна Макогоненко, голова Южненської жіночої організації «Любава»:
– У селах жінки працюють на своїх ділянках, щоб виростити врожай і хоч якусь копійку принести в сім’ю. Але чи є можливість збути вирощене в місті? Не проводяться ярмарки, немає вільної торгівлі для жителів прилеглих сіл, все перекуплено за копійки. Виходить, що селяни не можуть вигідно продати, а городяни – купити за підходящою ціною. Жіночі проблеми багато в чому однакові і в таких невеликих містах, як наше, і в селі. Але в місті поки що працюють промислові підприємства. Щось ми можемо зробити, але в нас поганий зв'язок з сільськими жіночими громадськими організаціями. Одного разу ми провели акцію «Все – за «спасибі»!». Люди приносили речі, ми роздавали їх нужденним. Із задоволенням знову б провели таку акцію, але куди відвезти зібрані речі? А якщо б можна було взяти шефство над яким-небудь селом, воно виявилося б взаємовигідним: ми їм – речі, вони нам – сільгосппродукти.
Клавдія Шикіна, голова Асоціації жінок Суворовського району м. Одеси:
– Якщо раніше всі ті негативні явища, що були в місті, не мали відношення до села, то зараз вони плавно перейшли і в сільську місцевість. У питаннях моралі, виховання дітей і в місті, і в селі багато чого упущено. Виходить, що усі до цих проблем байдужі. Дорослі зайняті здобуванням грошей, пошуками заробітків, і навіть якщо хочуть зберегти сім'ю, не всім це вдається. І в місті, і в селі збільшується кількість асоціальних сімей. Це означає, що діти залишаються без нагляду, набувають негативного досвіду, наслідком якого стає жорстоке ставлення до людей, зокрема батьків, до тварин. Тож, недалеко й до злочину. Ми у себе в Асоціації часто обговорюємо ці проблеми. Треба визнати, що з такими сім'ями проводиться недостатня робота. На жаль, і дільничні не приділяють їм належної уваги. Адже інформація про те, що в даному районі є неблагополучна сім'я, повинна надходити саме від дільничного. Ми вважаємо, що назріла необхідність прийняття заходів законодавчого характеру з метою заборони поширення в ЗМІ інформації, що негативно впливає на підлітків, що пропагує жорстокість, насильство. Думаю, учасники круглого столу зі мною погодяться, що необхідно поставити ці питання перед органами влади.
Людмила Корміч, професор, заступник голови Асоціації жіночих організацій Одеської області:
– Багато країн вже мають досвід, який ми могли б використати, щоб вирішити проблеми села. Необхідно зрозуміти, що неможливо зробити те, про що ми говоримо, – тобто, у кожному селі збудувати школу, садок, лікарню... Такого немає ніде. У нас просто не вистачить коштів на це – ні з місцевого, ні з державного бюджетів. Добре відомо, що занепад села почався давно, у 60-х роках, коли з'явилася так звана програма «неперспективні села». І люди почали їх залишати. Це багато в чому об'єктивний процес, який не можна зупинити. У світі в селі живе 5 відсотків населення, а у нас – 22 відсотки. І треба допомагати цим людям, від яких ми залежимо. У багатьох державах питання як вирішується – за рахунок хороших доріг і транспорту. У кожному селі, великому чи малому, є добрі дороги та транспортні засоби, за допомогою яких можна швидко дістатися до школи, лікарні... А ми воюємо за те, щоб зберегти школу в селі, в якому тільки одна дитина йде в перший клас. За які ж кошти можна утримувати цю школу? Але якщо буде нормальний шкільний автобус, нормальна дорога, батьки із задоволенням будуть відправляти дітей до школи, де є все – і комп'ютери, і гарячий обід...
Існує багато міжнародних грантових програм, які готові профінансувати все, що стосується освіти та охорони здоров'я. Ми можемо отримати ці гранти, але треба знати, куди звертатися і яким чином їх отримати. Існують величезні можливості для цього, і всі країни їх використовують. Ми були в Швеції і побачили, як це робиться.
По суті, Євросоюз на 75 відсотків фінансує такі програми для кожної держави. У кожній державі робиться ставка на малий бізнес, який починається з однієї людини. Тобто, кожен може стати підприємцем і отримати безвідсоткові мікрокредити, які частково погашаються за допомогою зовнішніх вливань, тобто, у людини є можливість за рахунок цих програм отримати додаткові гроші. Крім того, існує безліч пільг, маса можливостей створюють для того, щоб люди працювали, забезпечували свої сім'ї, не перекладали свої проблеми на плечі держави. Плюс, обов'язково в кожному господарстві є те, чим можна поділитися. Але це не означає, що треба самому везти продукти на базар, – це ж вчорашній день. Якщо людина працює у своєму господарстві, як же вона зможе стояти на базарі? Та коли існує програма підтримки малого підприємництва, то створюються структури, які відповідають за її виконання. Вони організовують вивіз продуктів, оплату, їх реалізацію в спеціальних магазинах. Ми ж ніби прагнемо повернутися в минуле, щоб у кожному селі колгосп або радгосп створити, – але це вже неможливо зробити. Адже є сучасні перспективні підходи, що вже зарекомендували себе, – чому б їх не використовувати? І зробити це можна, зокрема, за допомогою жінок, що входять у владні структури різних рівнів, які можуть впливати на прийняття рішень. Невже всі разом ми не зможемо вирішити ці питання, щоб створити нормальні умови життя для людей?
