Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). А спадкоємець за заповітом чи законом має прийняти спадщину або не прийняти її.
Якщо спадкоємець виявив бажання прийняти спадщину, тоді право на спадщину оформляється у відповідному порядку, встановленому законодавством, який залежить від характеру спадкового майна. Якщо спадкове майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття – наприклад, продовжувати користування цими речами.
Свідоцтво є підставою вважати законними спадкоємцями лише тих осіб, які зазначені в ньому, і лише на те майно, яке зазначене у свідоцтві. Отримання свідоцтва є правом, а не обов’язком спадкоємця.
Однак у певних випадках спадкоємець без свідоцтва про право на спадщину не зможе здійснити свої спадкові права, наприклад, отримати грошовий вклад, перереєструвати домоволодіння, транспортний засіб тощо.
Згідно з положеннями Цивільного кодексу України, якщо до складу спадщини входить майно, яке підлягає державній реєстрації, спадкоємцем, який прийняв спадщину (подав заяву до нотаріальної контори про прийняття ним спадщини), повинен звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину, оскільки таке свідоцтво буде підтверджувати право спадкоємця на майно.
Після набрання законної сили 01.06.2009 року змін, внесених до Закону України «Про нотаріат», повноваження державних та приватних нотаріусів зрівнялися щодо видачі свідоцтв про право на спадщину, у разі спадкування як за законом, так і за заповітом.
У разі відкриття спадщини трапляються випадки, що юридична необізнаність спадкоємців, призводить до непорозуміння з нотаріусами. Деякі спадкоємці зовсім не відрізняють порядок прийняття спадщини від порядку видачі свідоцтва.
Прийняття спадщини – це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які у сукупності становлять спадщину. Така згода може бути виражена встановленими законом способами, тобто шляхом вчинення певних передбачених законом правових дій, а саме: фактичне прийняття спадщини спадкоємця, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом шести місяців не заявив про відмову від прийняття спадщини; подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємцем (справжність підпису на заяві має бути нотаріально засвідчена; якщо заява надіслана поштою до нотаріальної контори і справжність підпису на ній не засвідчена, нотаріус приймає таку заяву та пропонує заявникові оформити її належним чином).
Тільки після цього оформляється право на спадщину, а саме – видається свідоцтво про право на спадщину на підставі письмової заяви про видачу свідоцтва від спадкоємця, який прийняв спадщину (чи за законом, чи за заповітом) після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Необхідно зазначити, що спадкоємці, які фактично прийняли спадщину, також подають нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину. При цьому сама видача свідоцтва спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодними строками не обмежена. Але трапляються випадки, коли строк видачі свідоцтва про право на спадщину може бути призупинено за рішенням суду або у випадках, коли заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, або при спадкуванні за законом, коли дитина зачата за життя спадкодавця, але яка має народитися після смерті спадкодавця.
Оскільки видача свідоцтва про право на спадщину (за заповітом чи за законом) є нотаріальною дією, законодавець чітко регламентує порядок її вчинення.
При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє такі обставини, як:
– факт смерті спадкодавця і час відкриття спадщини, що підтверджується належними документами (свідоцтво про смерть, рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою, яке набрало законної сили);
– місце відкриття спадщини (довідка про останнє місце проживання спадкодавця, а якщо місце проживання невідоме – документом про місцезнаходження нерухомого спадкового майна або його частини, копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця відкриття спадщини);
– наявність підстав для закликання до спадкоємства осіб, які подали заяву про видачу (у разі спадкування за законом – докази родинних та інших відносин, а у разі спадкування за заповітом – наявність заповіту);
– склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво (надання відповідних правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту на це майно).
На підтвердження вищезазначених фактів, нотаріуси вправі робити необхідні запити у відповідні органи.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», із спадкоємців за видачу свідоцтва стягується державне мито. Від сплати мита за видачу свідоцтва про право на спадщину звільняються: неповнолітні, особи, які спадкують майно осіб, які загинули при захисті СРСР та України у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків або у випадках виконання обов’язку громадянина при рятуванні життя людей, охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю, охороні власності громадян, колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули чи померли внаслідок захворювання, пов’язаного з Чорнобильською катастрофою; житловий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, яка належала на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця; внески в установах Ощадбанку та інших кредитних установах; страхові суми за договорами особистого та майнового страхування, суми заробітної плати, суми авторського гонорару та в деяких інших випадках.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» спадкоємці, які прийняли спадщину у вигляді нерухомого майна, рухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, інтелектуальну власність, суми страхових виплат, кошти, що збереглися на рахунках спадкодавця, зобов’язані сплатити податок.
Сплата податку залежить від того, чи належить спадкоємець до членів сім’ї спадкодавця, і від черги, до якої спадкоємець відноситься у разі спадкування.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про нотаріат», приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю.
