Шановні друзі!
Третього грудня світове співтовариство відзначає Міжнародний день інвалідів. Ця дата об’єднує всіх, кому небайдужі долі людей, які потребують підтримки і допомоги, хто не залишається байдужим до їхньої мужності, наполегливості, талантів і здібностей, уміння наполегливо йти до поставленої мети.
У нашому краї таких людей десятки тисяч. І одне з найважливіших завдань обласної влади – зробити Одещину регіоном рівних можливостей, допомогти інвалідам адаптуватися до нормального життя, зробити для них доступними всі об'єкти соціальної інфраструктури.
На це спрямовано багато цільових обласних програм. Людям з обмеженими фізичними можливостями надаються пільги, виплачуються компенсації, а тим, хто потрапив у важку життєву ситуацію, - надається соціальна і адресна матеріальна допомога.
Вагомий внесок у здійснення реабілітаційних заходів сьогодні вносять громадські організації інвалідів, благодійні фонди, соціально орієнтовані підприємства та організації, за що їм окреме і щире спасибі.
Любі друзі! Прийміть слова щирої вдячності за вашу активну життєву позицію, небайдуже ставлення до громадсько-політичного і культурного життя області і теплі побажання здоров'я, щастя, оптимізму, успіхів і добробуту!
Успіхів усім, добра та взаєморозуміння!
Голова Одеської обласної ради
М. СКОРИК
Сил і терпіння!
Напередодні Дня інваліда на базі відомого в регіоні автотранспортного підприємства "Експрес" відбулася зустріч із представниками громадського руху "За Одесу, за Януковича!" З ветеранами та інвалідами зустрічалися народний депутат України Олексій Костусєв, голова Одеської облради Микола Скорик, а також депутат Одеської міськради, керівник "Експреса" Павло Серебреник.
– Приємно, коли зустрічаєшся з такими людьми, – заявив Олексій Костусєв. – Солдат, який дійшов до Берліна, жінка, якій вручили комсомольський квиток у партизанському загоні... Ці люди – наша історія та наша совість. І доки ми будемо ставитися до них так, як керівництво даного підприємства – усе в нас буде нормально.
У свою чергу, Павло Серебреник як один із господарів зустрічі вважав за потрібне відзначити ось що:
– Такі зустрічі в нас відбуваються усе частіше. Якщо ми раніше починали лише з одного товариства інвалідів Київського району, то тепер це близько одинадцяти громадських організацій інвалідів та ветеранів. Ті, хто один раз прийшли до нас по допомогу, вже від нас не відходять і, напевно, не відійдуть. Про суспільство можна судити з того, як воно ставиться до інвалідів. І ми докладемо максимум зусиль, щоб наше суспільство швидше одужало, щоб держава вийшла з політичної, економічної та фінансової кризи.
– Хотілося б побажати ветеранам та інвалідам сил і терпіння, – долучився до промовців голова обласної ради Микола Скорик. – А усім нам побажати того, щоб піклування про ветеранів у цій країні проявляли не лише громадські рухи, такі як "За Одесу, за Януковича!" Щоб держава робила більше для гідного життя людей.
Що стосується ролі обласної ради у розв’язанні цієї проблеми, то, як відомо, у нас існує програма доступності. Як ви знаєте, у межах цієї програми діє комунальна установа "Стратегія життя", що займається проблемами ветеранів та інвалідів. Ми уважно стежимо за тим, щоб в усіх адміністративних будинках була технічна можливість безперешкодного в'їзду на інвалідних візках. Ми справді займаємося питаннями безпосередньої матеріальної допомоги цим людям. Повторюся, хотілося б бачити більше цієї роботи на рівні держави. Коли говориться про закон щодо соцстандартів, то це саме той ключовий момент, на якому засновано добробут наших громадян, зокрема найнезахищеніших. А коли намагаються спекулювати на тому, що не вистачає на це грошей (але їх вистачає на усіляку дурницю), то це здається мені не просто цинізмом, а величезним гріхом проти власного народу.
Прес-служба облради
Все життя мріяв потанцювати з дружиною
Дев’яносторічнийветеранВеликоїВітчизняноївійниДмитроХомичКуценкозмістаАнаньєвавже69 роківживебезобохніг, імаємайже40 роківтрудовогостажу. Уйогопам’ятінавічнозакарбуваласяжахливадата27 листопада1941 року, колийому, артилерійськомурозвіднику, вбоюпідМосквоювибухомснаряда, випущеногозворожоготанка, відірвалоноги, алесолдатовісудилосявижити.
Народився Д.Х. Куценко у селі Велика Боярка у багатодітній селянській родині. Він був п’ятим з восьми дітей, яких батьки змалку привчали до роботи. Коли хлопчина підріс, йому поталанило потрапити до однієї з одеських шкіл фабрично-заводського навчання (ФЗН), де він перебував на повному державному забезпеченні. У 1939 Дмитро Куценко був призваний до Червоної Армії. Меткого юнака зарахували у розвідники. Невдовзі підрозділ направили на Фінську війну, де бравий солдат разом з побратимами геройськи штурмував бетонні укріплення лінії Маннергейма.
У травні 1940 року 320-й артполк перекинули на Одещину – визволяти від румунів Бессарабію. Тоді йому поталанило на день-другий заглянути додому, адже полк розквартирувався у селі Долинському, а звідти до Великої Боярки – рукою подати. Навпростець, немов на крилах, мчав солдат Куценко до рідної домівки, щоб побачити батьків, братів та сестер. «Побивка» тривала недовго, потрібно було повертатися в частину, тож голова колгоспу миттю примчав солдата на своїй бідарці до місця дислокації.
Війна з румунами була не такою кровопролитною і жорстокою, як з фіннами. Ветеран пам’ятає, як командири домовлялися з румунами на понтоні посеред Дністра. Тому майже без пострілів червоноармійці пройшли шлях від Тирасполя до Кишинева. Бессарабію було визволено.
Перші місяці Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945 років) закарбувалися у пам’яті розвідника Димитра Куценка гіркими відступами та великими втратами. Німці, добре озброєні, рвалися до Москви, яку хотіли взяти будь-якою ціною. Але наші війська мужньо тримали оборону. Ворог щоденно «прасував» передові позиції, нескінченними були його атаки. Полковий розвідник Дмитро Куценко не раз ходив в тил ворога по «язика» і повертався без жодної подряпини. Проте дата 27 листопада 1941 року стала фатальною для нашого героя. Під час чергового повітряного та артилерійського нальотів його окоп накрив снаряд ворожого танка. Вибухом миттю одірвало обидві ноги. Якраз німці пішли в атаку, і наші відійшли, залишивши на полі бою вбитих і поранених. Зціпивши зуби від нестерпного болю, поранений декілька годин лежав на промерзлій землі. Врятував мороз, який не дав стекти кров’ю. З поверненням однополчан санітари надали Дмитрові першу допомогу.
Після операції в Московському шпиталі тяжкопораненого відправили до Уфи. Там він лікувався довгих 10 місяців, і лише після кількох операцій рани почали загоюватися. Він вирішив навчатися на курсах рахівників, що відкрилися при шпиталі для солдатів, скалічених війною. Доки йому майстрували протези, кілька дівчат-санітарок на руках щодня зносили Дмитра на перший поверх до навчального класу. Пам’ятає Дмитро Хомич, як зрадів своїм першим протезам. Та перші кроки на них були нестерпними. Зціпивши зуби, натираючи обрубки ніг до крові, він навчався ходити заново. Його непереборне бажання стати на «ноги» стало прикладом для інших інвалідів…
Підлікувавшись, Дмитро Куценко влаштувався бухгалтером у ТСОАВІАХІМІ, де тренували вівчарок підривати німецькі танки. Щоденно слухаючи повідомлення Інформбюро, він з нетерпінням очікував визволення рідних країв. Навесні діждався довгоочікуваної звістки і написав листа додому. Невдовзі приїхав батько, але Дмитро вже трохи обжився, мав роботу і друзів. Батько наполіг і таки забрав сина додому. В рідному селі гарно одягнутого молодика з паличкою зустріли привітно не лише родичі. Однокласниця Женя також була привітною і лагідною. Згодом прийшло кохання. Її мати не хотіла безногого зятя, але скоро таки зіграли весілля. Правда, молодому на ньому потанцювати так і не довелося. Ходити навчився, а танцювати не зміг.
Пропрацювавши у колгоспі довгих дванадцять років, Д.Х. Куценко перебрався з сім’єю до Ананьєва. Працювати пішов у побуткомбінат. Власної хати не було, тому, підшукавши місце, вирішив будуватися. Тоді з будматеріалом було сутужно. За лісом довелося в Білорусію кілька разів «змотатися», потім з друзями вантажити вагони, але цегляний будинок таки спорудив. І у 1962 році відсвяткували вхідчини.
Зі своєю дружиною Євгенією Андріївною, яка була для чоловіка справжньою опорою, Дмитро Хомич прожив 45 щасливих літ в любові і злагоді. У 1990 році вона померла. Це було справжньою трагедією для мужнього чоловіка. Але має ветеран двох синів, трьох онуків і трьох правнуків, для яких і живе.
У свій поважний вік він не став тягарем для своїх рідних. Щедрий на жарти та гумор, веселий та меткий, дідок ще сам себе обходить і не дає собі поблажок. Дивлячись на ветерана, дивуєшся його мужності та терпінню впродовж довгих 69 літ, адже і в ХХІ столітті у нас не навчилися майструвати хороші протези.
Вечорами, коли біль знову ятрить воєнні рани, Дмитро Хомич Куценко пише історію свого роду, куди увійшли його спогади про пережите, і мріє видати книгу.
Лацкан парадного піджака інваліда ВВВ прикрашають бойові ордени Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни, український орден «За мужність», радянські, українські та російські ювілейні медалі. Є в архіві і Подяка від мера Москви Лужкова. Та найціннішою нагородою залишається гвардійський значок, який йому у далекому 1942 році прислали у шпиталь бойові побратими.
Щодня ветеран Д.Х. Куценко прогулюється по своєму подвір’ю. Потім, поправляючи протези, вмощується на зручній, власноруч змайстрованій, лавці і замислено торкається червоних троянд, які ще не зів’яли. В пам’яті відразу спливає обличчя його вірної дружини, з якою йому так добре жилося. Згадує, як удвох ходили на різні свята та урочистості. І коли його чарівну дружину запрошували танцювати чоловіки, то дозволяв. Але не показував вигляду, як йому болісно на душі, що сам не може з нею потанцювати.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей», Ананьївський район
Давайте чинити добро!
НапередодніМіжнародногодняінвалідівмизвернулисядопредставниківдеякихдержавнихустанов, громадськихорганізацій, якіопікуютьсяінвалідами, зпроханнямрозповісти, якнарівнірегіональноївладитамісцевогосамоврядуваннявтілюєтьсявжиттядержавнаполітикащодосоціальногозахистуцієїнайвразливішоїкатегоріїнаселення.
Ось що розповіла нам начальник Головного управління праці та соціальної політики облдержадміністрації, заслужений працівник соціальної сфери Олена Петрівна Китайська.
Під опікою Головного управління та його структурних підрозділів нині перебуває понад 123 тис. інвалідів різних категорій, підкреслила вона. Згідно з міжнародними правовими нормами і стандартами наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов’язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов, надає низку пільг, конституційно гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для життя в суспільстві. За роки незалежності державою створено комплекс законів, які регулюють практично усі аспекти життя людей з інвалідністю.
Як на державному, так і на регіональному рівнях розширилася діяльність окремих структур, які займаються інвалідами, активно формуються нові соціальні інституції.
Для реалізації вимог чинного законодавства стосовно інвалідів у нашому регіоні розроблено кілька соціальних програм. Найбільш масштабною є програма «Милосердя в дії». У цих документах визначені основні шляхи розв’язання проблем соціального захисту малозабезпечених громадян, у тому числі інвалідів, розподілені кошти по пріоритетних напрямах, використання нетрадиційних джерел фінансування тощо.
Всупереч кризі держава зберегла соціальні виплати у розмірах минулого року та виплачувала їх своєчасно і у повному обсязі. Ці виплати обчислюються мільйонами. Так, на допомогу сім’ям з дітьми у поточному році уже витрачено понад 727 млн грн, 6,3 млн витрачено на підтримку дітей-сиріт. Можна ще згадати субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, пільги, допомогу інвалідам з дитинства та інші державні допомоги, які надаються чинним законодавством.
Для невідплатної допомоги інвалідам, ветеранам, малозабезпеченим людям згідно з соціальними програмами надається своєчасна адресна допомога. Для соціального обслуговування самотніх літніх людей, інвалідів в області діє 33 територіальні центру. Їх послугами користуються понад 90 тис. громадян. У 10 будинках-інтернатах на повному державному утриманні перебувають близько 2 тис. громадян похилого віку та інвалідів, з них 500 дітей-інвалідів.
Вдається успішно вирішувати питання, пов’язані із забезпеченням інвалідів засобами пересування, візками поліпшеної модифікації. Ветеранам війни та інвалідам надаються путівки для санаторно-курортного лікування. Інваліди війни забезпечені необхідною шпиталізацією до лікувально-профілактичних закладів області, зубопротезуванням тощо.
Поступово вирішується питання створення для інвалідів безбар’єрного середовища, спеціалізованих транспортних служб для безперешкодного перевезення осіб з обмеженими можливостями.
6 листопада Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік». Ці зміни стосуються розмірів деяких видів державної допомоги, зокрема щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, що потребує постійного догляду, на догляд за ним буде складати з листопада 2009 р. 74,40 грн.
Є розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до якого, сім’ї, де проживають два та більше інвалідів, будуть забезпечуватися автомобілями без черг. Крім того, згідно з законодавством у поточному році відновлено програму забезпечення інвалідів автомобілями. До кінця року будуть придбані автомобілі для 214 сімей.
Ми залучаємо до розмови начальника відділу організації сприяння працевлаштуванню Одеського обласного центру зайнятості Галину Іванівну Бородатюк.
– Державна служба зайнятості відповідно до чинного законодавства сприяє трудовій реабілітації та працевлаштуванню громадян з особливими потребами на вільні, новостворені чи пристосовані для них робочі місця, – каже вона. – Цій важливій справі передує велика робота по забезпеченню інформованості інвалідів з питань профнавчання, наявності нормативних документів, які захищають інваліда, який працює тощо. З проблем трудової реабілітації та працевлаштування інвалідів проводяться семінари з роботодавцями, зустрічі-бесіди, профдіагностичне тестування на визначення схильності дітей-інвалідів, які перебувають в школах-інтернатах до тієї чи іншої професії тощо.
Упродовж січня – вересня поточного року на обліку в міськрайцентрах зайнятості перебувало 800 осіб з обмеженою працездатністю. Постійне місце роботи за сприянням служби зайнятості отримали 131 оба. Переважна кількість інвалідів, які звертаються до державної служби зайнятості, потребують підвищення кваліфікації та освітньої підготовки для розв’язання проблем працевлаштування. Упродовж року послуги з профнавчання отримала 21 особа з особливими потребами. Ми намагаємося навчати інвалідів тим спеціальностям, які користуються попитом на ринку праці, та які є доступними для людей з особливими потребами з перспективою найти роботу.
У нас є десятки прикладів, коли інваліди внаслідок погіршення стану здоров’я звертаються до служби зайнятості для зміни професії, і їм, з нашою допомогою, вдається це зробити, вони успішно працюють на інших підприємствах.
Соціальним захистом інвалідів, зокрема, й працевлаштуванням займаються і працівники Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, про що розповідає заступник керуючого Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів Вікторія Миколаївна Гуськова.
Згідно з положенням, Фонд соціального захисту інвалідів сприяє створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, професійної підготовки, фінансує заходи щодо соціального захисту інвалідів, здійснює постійний системний контроль за додержанням підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і господарювання, нормативів робочих місць тощо.
Внаслідок адміністративно-господарських санкцій від підприємств-боржників, тобто від тих, які не створили робочих місць для інвалідів упродовж поточного року, до Держбюджету надійшло понад 5 млн гривень.
За рахунок накопичених коштів Фонд надає грошову допомогу громадським організаціям інвалідів та підприємствам, які діють при цих організаціях. Багато з них потребують технічного переоснащення та поновлення виробничих ліній для випуску якісної продукції. Ми платимо за професійне навчання інвалідів центру зайнятості. За наші кошти 18 студентів з числа інвалідів навчаються у вищих навчальних закладах. За рахунок фінансування заходів з трудової та професійної реабілітації інвалідів у поточному році створено 89 робочих місць.
Цікаву і змістовну роботу проводить Одеська обласна організація інвалідів під керівництвом Миколи Йосиповича Комарова.Крім заходів, спрямованих на соціальний захист інвалідів, організація розробила низку проектів з метою отримання фінансування від міжнародних фондів та місцевих бюджетів.
Успішним виявився проект, який був направлений до Міжнародного фонду захисту прав інвалідів і пов’язаний з реалізацією конвенції ООН «Про права інвалідів» під назвою «Сонце світить всім». Одеська обласна організація отримала 30 тис. умовних одиниць для здійснення заходів з цього важливого питання. На реалізацію проекту з питань професійного навчання інвалідів організація одержала 20 тис. грн від Одеської міськради.
Спеціалістами Одеської обласної організації інвалідів разом з представниками влади розроблена широкомасштабна регіональна програма соціального захисту інвалідів на період до 2019 року. Визначені джерела фінансування цієї програми.
Одеська обласна організація інвалідів проводить велику інформаційну роботу серед населення з питань конституційних прав інвалідів, вирішення медико-психологічних проблем тощо.
На завершення Олена Петрівна Китайська сказала:
– Я глибоко переконана, що проблеми інвалідів треба розв’язувати, об’єднавши зусилля усіх суб’єктів суспільного буття: держави, роботодавців, бізнесових структур та неурядових організацій. Це загальноєвропейський підхід щодо державної політики стосовно людей з інвалідністю. Турбота про громадян з вадами здоров’я – це і обов’язок кожного члена суспільства. Якщо кожен із нас зробить для ближнього якусь бодай маленьку добру справу, підтримає його, повірте, життя наше стане набагато кращим. Стародавня духовна мудрість гласить, що наша первісна суть, серцевина кожної душі – це добро. Тож давайте всюди чинити добро і пам’ятати, що не можна побудувати державу, зробити її багатою і успішною, коли хоч комусь у ній буде самотньо і незатишно.
Станіслав ОРИШАКА
