Михайла, наймолодшого у сім’ї, з дитинства переконували, що він буде опорою батькам – у селянських родинах так заведено, що спадкоємець доглядає старих батьків. А Мишко і не збирався нікуди виїздити. Йому подобалися рідне село на березі лиману, поїздки з Іваном Андрійовичем, колишнім колгоспним об'їждчиком, на коні полями. Часто доводилося повертатися додому вночі, особливо влітку, під час збирання врожаю, коли величезне темно-синє небесне шатро засівали найбільші зорі. Таких яскравих в інших краях не буває, як і простору до самого обрію. Михайло на все життя полюбив ці поля, небо, лиман, село з його дуже працьовитими людьми.
Іван Андрійович Федченко, батько Михайла, пройшов війну і був людиною із загостреним почуттям справедливості, як і багато його ровесників-фронтовиків. Звичайно ж, разом з дружиною Килиною Федорівною навчив синів найважливішого – умінню цінувати трудову копійку, поважати селянську працю, жити по совісті.
Михайло після закінчення школи багато років пропрацював механізатором. Дискував, культивував і засівав сотні гектарів колгоспних полів. Був переможцем соцзмагання, посідав перше місце серед молодіжно-комсомольських екіпажів під час збирання. Молодому, сильному, спортивної статури, завжди підтягнутому юнакові вистачало сил для роботи на виробництві, і вдома. І на те, щоб до Будинку культури увечері заглянути, куди збиралися такі ж веселі, життєрадісні, сповнені ентузіазму і хороших задумів, юнаки і дівчата-комсомолки. Разом озеленювали село, організовували суботники і недільники щодо збирання овочів і винограду, радилися, куди піти навчатися, добре, що правління колгоспу імені Жовтневої революції і у цьому питанні завжди йшло назустріч молоді.
В 1971 році Михайло одружився. Багато радості було, коли народився первісток Олежка, а через 4 роки донька Аллочка. (Діти, до слова, виросли гідними своїх батьків – працьовитими і ввічливими, завжди прагнули до знань. Ну, а сьогодні у Михайла Івановича та Фросини Федорівни підростають чудові онуки Максимко і Настуня).
У 1973 році він намолотив найбільше рису, посівши перше місце у колгоспі. Нагородою стала турпоїздка по містах СРСР. Бував за турпутівками і за кордоном. Через два роки наш земляк знову став найкращим комбайнером, посівши друге місце у районі з намолоту «білого» зерна (за що й був занесений на районну Дошку пошани). Але його покликанням, стихією залишався рибальський промисел, і в 1977 році М.І. Федченко перейшов до рибколгоспу «Придунайський рибалка», очолив бригаду і продовжив демонструвати свою доблесну сумлінну працю, селянську ретельність. А згодом закінчив Білгород-Дністровський рибний технікум.
…У сімейному архіві Федченка зберігається багато почесних грамот, зокрема за підписом голови президії Союзного об'єднання рибальських колгоспів (Москва), відзнаки «Переможець соціалістичного змагання», «Ударник 11-ї п'ятирічки». Указом Президії Верховної Ради СРСР Михайло був нагороджений медаллю «За трудову доблесть», його портрет було занесено на Дошку пошани РК «Придунайський рибалка» та Ізмаїльського району. Бригада М.І. Федченка посідала протягом багатьох років перше місце з видобутку риби. Рибник нагульного ставка, він з усією відповідальністю 33 роки вирощував дзеркального коропа, товстолобика, іншу рибу. Охоче передавав і передає свій досвід молодим колегам, бо знає всі тонкощі роботи.
Рибальська доля нелегка, і його дружина Єфросинія Федорівна постійно молиться за благополучне повернення з води свого Михайла і всієї його бригади. Кожен у селі знає, що ходити у невід – дуже важке, відповідальне, напружене заняття. Але незважаючи ні на що, наш односільчанин залишається людиною різнобічних інтересів, і за що б не брався, все у нього виходить чудово! А зайдіть у його двір. Він потопає у зелені! З любов'ю господар доглядає за садом і виноградником, за бджолами. Він і тесля, і столяр, і штукатур, тому у будинку у нього все зроблено своїми руками, навіть російська лазня. Звичайно, що і рибні страви готує не гірше за відомих кулінарів.
Любить Михайло Іванович почастувати друзів бессарабським вином – звичайно, власного виготовлення (у нього росте багато різних столових сортів винограду), екзотичними фруктами. У саду прижилися і гранат, і фініки, і інжир.
Цими днями родичі, друзі, колеги зібралися у гостинному будинку Михайла Івановича Федченка і привітали його з 60-річчям. Побажали здоров'я, бадьорого настрою, оптимізму. І попросили виконати українські пісні – так, як співає Михайло Іванович, мабуть, більше в селі не співає ніхто – широко, розлого, десь трішки сумно, десь з гумором – все, як доля селянська, бессарабська...
