Поспішають до Задунаївки гості
Молодого, стрімкого, сповненого вируючої енергії, Миколу Дмитровича Волканова у сільські голови обрали у рідній Задунаївці, зовсім не сумніваючись у тому, що він свої передвиборні обіцянки виконає. І земляки не помилилися.
На його справах позитивно позначається досвід, набутий у районній раді, депутатом якої він був обраний, а також керівництва великим фермерським господарством. Любов до праці, землі прищепив йому батько – у минулому один з найкращих агрономів району. І не випадково його стежкою пішов і Микола. Нині він – кандидат сільськогосподарських наук, магістр державного управління.
– У сільські голови я пішов, – пояснює Волканов, – тому що дуже хотілося облаштувати, упорядкувати наше село. Вирішив, що досить Задунаївці, у якій колись жив великий Христо Ботев, бути селом периферійним.
І він домігся з громадою того, що про село заговорили не лише у районному центрі, а й в області. І навіть – у Болгарії.
Микола Дмитрович згадує як народилася ідея створення у селі музею імені Христо Ботева. Сприйняв її з радістю. Тим більше, що ще батько її виношував. Всі, хто був задіяний у цій шляхетній справі, спиралися на постійну підтримку заступника голови обласної ради Георгія Івановича Арабаджи, депутата облради В’ячеслава Володимировича Маркіна, депутата районної ради Костянтина Костянтиновича Пелівана і, звичайно ж, Миколу Дмитровича Волканова. Працювали всі, без перебільшення, самовіддано. Сільський голова залучив до участі у збиранні експонатів для музею все населення Задунаївки. Тепер вже облаштована і велика територія, що прилягає до музею, – заасфальтована, викладена фігурною плиткою. Поруч з музеєм споруджений симпатичний, у дусі національної болгарської архітектури, бар. Тепер до Задунаївки часто і звідусіль приїздять гості, залишаючи у Книзі записів захоплені рядки вдячності всім, хто брав участь у створенні музею. Микола Дмитрович не приховує своєї гордості. Він говорить:
– Я гордий з того, що у штаті музею працює сім чоловік. Отож, наш музей – по-справжньому серйозний заклад.
Сьогодні на місці зруйнованого пожежею і часом торговельного комплексу споруджується великий спортивний. Спорт – рідна стихія Волканова. Закоханий у шахи, він був першим у шкільних змаганнях. І сьогодні часто заходить до Будинку культури, де успішно працюють популярні серед задунаївців тенісна і шахово-шашкова секції. Перемогти Волканова важко. Не любить він бути переможеним.
Зараз Микола Дмитрович виношує план спорудження нового стадіону. Депутати його цілком підтримують. Хоча один стадіон є. Але є зручніше місце поруч з парком, у якому стоїть чудовий пам’ятник Христо Ботеву.
– От тільки упораємося трохи з кризою, – говорить Волканов, – і візьмемося до діла.
Увага до розвитку спорту у Задунаївці традиційна. Село брало участь в усіх обласних малих олімпійських іграх. У минулорічних серед сільських колективів фізкультури задунаївці посіли четверте місце.
– Спорт, – впевнений Волканов, – допоможе повернути молодь у село. Досить дітям блукати на стороні.
Та вони і самі, приїжджаючи в гості до рідних, бачать: Задунаївка за останні три-чотири роки змінилася на краще. Чистішими стали її вулиці і провулки. А головне – вони вночі тепер освітлюються. Пробурили нову свердловину, і тепер вода є в усіх будинках. Приводяться до ладу внутрішні дороги. Під крилом сільради і базового господарства – дитячий садок і школа, куди часто заходить сільський голова.
– Таку увагу, – відзначає з вдячністю заступник директора з навчально-виховної роботи Тетяна Зіновіївна Бянова, – школа відчуває постійно.
Свої передвиборні обіцянки Волканов виконав. Але роботи – все ще багато.
– Разом ми її подолаємо, – переконано заявляє сільський голова.
Маючи на увазі весь депутатський корпус. Насамперед – свого надійного помічника – секретаря сільради Володимира Васильовича Нєнова, депутатів Василя Хомича Пейчева, Зінаїду Афанасіївну Малєву, членів виконкому Миколу Васильовича Малєва, Марію Георгіївну Тодорову…
Для задунаївців великою подією стало гідне визнання активної участі сільської ради в обласному конкурсі на найкращий населений пункт з благоустрою і санітарного стану території, який посів друге місце.
– Але ми, – попереджає Микола Дмитрович, – на цьому не зупиняємося. Тепер мета – перше місце. І ми його виборемо.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», с. Задунаївка, Арцизький район
Працює співаючи
Першим із сільських голів, з яким мене познайомили шість років тому у Ширяївському районі, був Володимир Маркович Скрипниченко. Мене спочатку трохи здивувало, що він ділову розмову вів якось ніби напівжартома. Хоча звинуватити його в некомпетентності, чи відсутності серйозних справ не могла. Багато чого в Старомаяківській сільраді заслуговувало на схвальну оцінку. Кожна нова наша зустріч відкривала все нові грані цієї людини. На одному з районних свят побачила Володимира Марковича на сцені районного Будинку культури з гітарою в руках. Він співав і сам собі акомпонував. Причому робив це досить професійно. Та як пізніше дізналась, Володимир Скрипниченко – справді професійний культпрацівник. Та вже впродовж трьох скликань очолює орган місцевого самоврядування. Причому чималенький. До Старомаяківської сільради входить аж шість населених пунктів. Діє лише одна Старомаяківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Це вже при Скрипниченкові було вирішено, що буде краще, коли матимуть одну по-сучасному обладнану, з кваліфікованими педагогами школу, ніж маленькі в кожному селі. Питання підвезення дітей та вчителів вирішили кілька років тому. За програмою «Шкільний автобус» одержали спеціалізований транспорт. А сільрада вже клопочеться пальним для нього. На території сільради лише один Будинок культури, але теж гарний і великий. Коли тільки почули про рішення щодо переведення сільрад у приміщення сільських клубів та Будинків культури, зразу ж перейшли.
– Саме завдяки цьому, – говорить Володимир Маркович, – нам вдалося зберегти це приміщення в належному стані. Самі в ньому живемо, щоденно бачимо, що й де треба полагодити, підтримуємо і належний санітарний стан у парку довкола нас.
У 2007 році в селі сталась дуже значуща подія, до нього підвели газ. З районного бюджету було виділено кошти на виготовлення документації та придбання труби високого тиску, а вже роботами безпосередньо займалася сільрада. На сьогоднішній день газифіковано 161 двір, готується документація для газифікації школи.
На території сільради працюють два ФАПи: у Старих Маяках та в Нових Маяках. Завідувачки цих медичних закладів Людмила Гошуренко та Ольга Логінова для обслуговування пацієнтів мають все необхідне обладнання, а для того, щоб відвідати хворого вдома, сільрада придбала їм велосипеди.
– Щоправда, вони вже старенькі, тому на останньому засіданні сесії сільради вирішили купити ще два нові велосипеди. Кошти на це маємо. Дохідну частину бюджету за 9 місяців поточного року виконано на 123 відсотки, – розповідає Володимир Маркович.
З радісним настроєм в цьому році відзначають своє професійне свято працівники цього органу місцевого самоврядування, бо відповідно до рішення компетентної комісії їхня сільрада посіла третє місце в обласному конкурсі на кращий благоустрій та санітарний стан.
– Як вдалось досягти цього? – запитую Володимира Марковича.
– У цьому році у нас провадився День села. До нього ретельно готувалися. А почали з весни. Перед Великоднем та Днем Перемоги навели лад у населених пунктах, підтримували його впродовж всього літа й восени. Намагаємось не «обростати» бур’янами та смітниками й тепер. Через центр зайнятості оформлено два працівники, які постійно стежать за санітарним станом села. До того ж кожен біля свого двору, біля своєї роботи постійно наводить лад, – відповів Скрипниченко.
Переможці нагороджені телевізором.
Та не тільки перемога в конкурсі тішить сільського голову. Радіє він і з того, що в цьому році народжуваність перевищує смертність. Так що дуже доречно у минулому році відкрили дитячий садочок «Сонечко».
За таких обставин, чому б і не заспівати. І Володимир Маркович співає. На гала-концерті, який провадився у райцентрі з нагоди Дня незалежності, Старомаяківський сільський голова заспівав нову пісню. Отак і живе. Співає – працюючи та працює – співаючи.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей», Ширяївський район
Одного бажання мало...
– На здібних людей країна не збідніла. Однак зруйнована попередня система підготовки кваліфікованих кадрів управління. А була вона колись однією з найкращих, давала можливість вивчити всі особливості кожної стадії управління. Людина буквально дозрівала як керівник, коли не просто стикалася із проблемами громадян, але й переживала їх разом з ними, – говорить депутат Іллічівської міськради, голова виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Сергій Биченко.
– І, мабуть, на відміну від багатьох нинішніх скоростиглих лідерів, набував уміння працювати з підлеглими?
– Основним сьогоднішнім завданням керівника є відбір і підбір людей для створення своєї команди. А потім – організація її роботи. Тільки група однодумців може спрямувати мозкову атаку на пошук виходу із ситуації. До того ж важливо досягати мети з найменшими втратами: моральними і економічними. А без знання методики, як ставити і виконувати програмні завдання, дії посадової особи будуть непередбачувані, якщо хочете, авантюристичні.
– Отже, у верхні ешелони влади керівники приходили з багажем життєвого досвіду?
– Принаймні випадкові люди не проходили фільтр вимог до якостей керівника високого рангу. Щоб стати такими, мало бути лише палкими революціонерами, перенасиченими адреналіном. Мало одного лише бажання за будь-яку ціну увійти у владу. На думку європейських аналітиків, якби всього цього не було, криза в Україні проходила б у не такій тяжкій формі.
– Якими ж якостями повинен володіти керівник?
– Тим, хто прагне до портфелів і крісел, слід було б частіше запитувати себе: «А чи зможу я? Чи вистачить мені знань, уміння і здібностей відповідати посаді, на яку претендую». Наприклад, сьогодні стало політичною модою ставити біля керма бізнесменів. Але ж вони несуть свою підприємницьку ідеологію, не виражаючи при цьому галузеву або загальносоціальну. Тобто, панує приватний інтерес.
На перше місце я ставлю порядність, моральні якості. Адже, щоб підтримувати або опротестовувати, наприклад, рішення міської влади, потрібно, насамперед, орієнтуватися на потреби простих жителів.
– Тобто, незалежно від того, чи репрезентована фракція більшістю чи меншістю обранців, у депутатському корпусі не повинно бути господаря?
– Звичайно. Над принципами політичного суперництва повинен переважати здоровий глузд. Адже якщо в місті немає води чи відключене світло, то страждають прихильники і правлячої, і опозиційної угруповань.
Владислав КІТІК,«Одеські вісті»
