Виступ дуету Алли Сизоченко та Леоніда Колосовського на одному зі святкових концертів став приємною несподіванкою для мешканців району. Адже досі Леоніда Миколайовича знали як водія ВАТ «Ширяївське АТП-15167», а Аллу Олександрівну як виконувачку обов’язків голови правління цього автотранспортного товариства. Пісня у їхньому виконанні прозвучала якось особливо ніжно і щиро. Із майже ста виступів цей особливо зацікавив і мене.
Леонід Миколайович понад 33 роки працює у транспортному підприємстві водієм. З юності і по сьогодні любить співати. Співає для душі, для змістовного і приємного відпочинку. А от Алла, зовсім юна дівчина, студентка-заочниця. Та ще й керівник. Причому досить таки специфічного колективу, в якому із 45 працівників лише кілька жінок. Тож при зустрічі найперше запитала, як їй вдається керувати таким великим колективом чоловіків?
Алла Олександрівна мило усміхнулася і дуже просто сказала:
– Мені неважко. Я вважаю, що головне, щоб робота була до душі.
– Згодна. Але ж сфера діяльності теж не зовсім жіноча.
– У мене батько був водієм, а я була в сім’ї старшою, то завжди допомагала йому ремонтувати автомобіль. Причому мені це дуже подобалося.
– А як стали в такому молодому віці керівником?
– Спочатку працювала тут бухгалтером, а за необхідності почала виконувати обов’язки голови правління.
– Чим в основному займається ваше транспортне підприємство?
– Це автобусні міжміські та приміські перевезення пасажирів. Нині вже маємо ліцензію і на міжнародні маршрути, і на роботу таксі. В перспективі плануємо розвинути маршрутну мережу, щоб у нас були не лише міжміські, а й міжобласні рейси.
– Чула, що ви займаєтесь і благодійництвом.
– Коли можемо, то допомагаємо. В цьому році, наприклад, купили в Григорівський та Мар’янівський сільські будинки культури світломузику.
– Кажуть, що ви опікуєтесь дитячою командою КВК « Супердєтки».
– Так, ми їм купили магнітолу, яка потрібна цій команді для репетицій. А ще забезпечуємо їх транспортом, коли їдуть на змагання. Влітку возили дітей в Умань на екскурсію.
– Зацікавлення транспортом у Вас від тата, а благодійництво звідки?
– Це можна сказати, що я успадкувала від свого попередника Валерія Володимировича Попова та депутата облради від Партії регіонів Геннадія Миколайовича Бобкова, який опікується нашим підприємством. Вони відомі меценати. Вже не один рік вони опікувались вихованцями Жовтневої школи-інтернату. Продовжуємо цю справу й тепер. До того ж мати Лариса Олександрівна та батько Олександр Миколайович ще з раннього дитинства вчили мене бути доброю, допомагати тим, хто цього потребує.
Знаючи, що Алла Олександрівна ще і студентка, поцікавилась, коли ж вона встигає ще й співати.
Дівчина знову посміхнулась і якось майже по – дитячому щиро, сказала:
– Так пісні – то ж для душі, то ж відпочинок. Причому співаю скільки себе пам’ятаю. До того ж в автопарку співаю не я одна. Гарно співає наш головний механік В’ячеслав Пахомович Нагорний. А токар Анатолій Романович Логвинюк співає разом із своєю донькою Сніжаною. Та ще й грає на баяні.
Слухаючи цю симпатичну співрозмовницю, пригадала славнозвісний фільм «В бій ідуть тільки «старики». Там була музична ескадрилья, а тут співочий автопарк.
Вже прощаючись, звернула увагу ще на одну не зовсім типову для транспортного підприємства деталь. На дворі паслися вівці.
– Звідки вони? – запитала Аллу.
– А це наше підсобне господарство. Для внутрішніх потреб колективу.
Мудро! Нічого не скажеш. Особливо нині, у період економічної кризи.
