Чуйне серце губернатора
Цього року ім’я голови Одеської обласної державної адміністрації Миколи Дмитровича Сердюка було занесено до Галереї почесних доброчинців Одещини «Люди щирих сердець», що була започаткована Одеською національною науковою бібліотекою імені М. Горького. Це звання він підтвердив добрими діяннями, спрямованими на розв’язання проблем малозабезпечених та знедолених верств населення нашого регіону.
Серед людей, які потребували і отримали необхідну допомогу від губернатора, є і жителі Ананьївського району.
Так, з жителем міста Ананьєва, інвалідом ІІ групи І.С. Франчуком трапилась біда. Не так давно інсульт підкосив його здоров’я та надовго поклав до лікарняного ліжка, зробивши фактично безпорадним інвалідом. Все життя тяжко пропрацювавши в дорожній службі та майстром холодильних агрегатів на Ананьївському консервному заводі, він так і не встиг накопичити якісь матеріальні статки. Тож сьогодні він разом з дружиною та сином живе в однокімнатній квартирі на свою скромну пенсію та пенсію дружини...
У лікуванні тяжкої хвороби Івану Степановичу допомагали місцеве козацтво, громадські та політичні осередки району. Але зібраних коштів було недостатньо, бо тяжка хвороба далі прогресувала. Тому сім’я Франчуків вирішила звернутися по допомогу до голови обласної державної адміністрації М.Д. Сердюка, на особистому рахунку якого вже було чимало добрих справ. Звичайно, Микола Дмитрович не відмовив родині Франчуків у допомозі, і сьогодні інвалід проходить лікування. Дружина та діти по-людськи вдячні йому за фінансову підтримку і хочуть особисто подякувати.
Це далеко не перший випадок особистої допомоги губернатора тяжкохворим жителям Ананьївського району. Трохи раніше Микола Дмитрович потурбувався про організацію операції на серці ще одному жителю міста Ананьєва. Хворому було замінено сердечний клапан. Він видужав і знову плідно працює.
Завдяки губернатору була врятована від неминучої смерті трирічна дівчинка, яка мешкає на 3-й дільниці Ананьєва. Дитині поставили діагноз «рак мозку», і батьки в розпачі звернулися до М.Д. Сердюка. Їхній дитині було безкоштовно надано необхідну медичну допомогу в Одеській обласній лікарні, і сьогодні дитина знову радіє життю.
Влад ЧЕРНЕЦЬКИЙ,м. Ананьїв
Такий от душевний стан
Ліс – це не тільки краса та користь. Це ще й своєрідна велика школа добра та мудрості. Ті, хто тривалий час проводить в лісі, стають самі кращими і головне – добрішими. Колектив державного підприємства «Савранське лісове господарство», який очолює Анатолій Іванович Слободанюк, не тільки займається охороною лісу, створенням нових його масивів, налагоджує роботу переробних цехів, а ще й дбає про місцевий НВК «Загальноосвітня школа – дитсадок.»
Буваючи в Слюсаревому, не раз доводилось чути про доброчинні справи держлісгоспу, як коротко тут називають державне підприємство «Савранське лісове господарство».
З цим колективом вже не один рік співпрацює шкільне лісництво. Учні місцевої школи допомагають лісівникам збирати насіння, обробляти лісові насадження, садити дерева, а також знімаються природоохоронною роботою. Лісгосп же у міру своїх можливостей допомагає школі у проведенні ремонтів, при потребі підсобляє будівельними матеріалами. Значну підтримку з боку старших товаришів відчувають члени шкільного лісництва в організації навчання, підготовці до вступу за фахом «лісове господарство» тощо .
Враховуючи скруту, яку відчувають мешканці району в період нинішньої економічної кризи, держлісгосп цьогоріч виділив по тисячі гривень трьом своїм працівникам на лікування.
Та не тільки своїх земляків підтримують держлісгоспівці. У цьому році, наприклад, перерахували чотири з половиною тисячі гривень на будівництво Обласної дитячої клінічної лікарні.
Коли запитала Анатолія Івановича, що спонукає його займатися благодійництвом, він сказав: – Душевний стан. Я вважаю, що співчуття і бажання в міру своїх можливостей допомогти, це нормальні людські взаємини.
І цьому щиро віриш, бо допомагають ці люди не від випадку до випадку, а постійно. Причому всі їхні добрі справи не мають якихось політичних або партійних забарвлень. Анатолій Іванович не висувається ні на які жодні посади, не претендує на депутатські крісла. Йому всі виборні кампанії та піар ні до чого. Якщо він може, то обов’язково допоможе, а якщо ні, то відверто про це скаже, бо робить він добрі діла не для галочки у звіті, а за покликом душі і серця.
Дуже хочеться, щоб серед нас було побільше таких доброчинців, які щедрі не на слова та обіцянки, а на ділі підтримують тих, хто цього потребує.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей», Савранський район
Об'єднала Всіх Скорботних Радість
Вулиця Вокзальна в Арцизі набула нині особливої популярності після того, як на базі церкви Всіх Скорботних Радість відкрився благодійний центр від Одеського вертебрально-оздоровчого центру Євмінова.
Великий обсяг виконаної роботи відзначила Ірина Миколаївна Кудряшова – директорка Одеського центру Євмінова, що успішно діє вже кілька років у всіх школах Одеси, здійснюючи програму «Здорові діти – майбутнє України». Тут лікування і профілактика захворювань хребта здійснюються за методикою Євмінова – єдиною у світі, яка працює з короткими м'язами.
Сьогодні в одному з п'яти залів, відведених на другому поверсі Будинку милосердя під тренажерні, лікувальні, а також для проведення тренінгів, бесід, установлені перші профілактори. Їх подарував Одеський центр Євмінова.
– Я зраділа тому, що побачила, – сказала Ірина Миколаївна, – і ми допоможемо центру організувати роботу за нашою методикою. Методикою тривалого, але цілковитого одужання.
Багато похвальних слів адресували цього дня гості і парафіяни настоятелеві церкви Всіх Скорботних Радість. На святі були перші керівники району – голова райради Олександр Миколайович Малєв, голова райдержадміністрації Віталій Іванович Давидов, міський голова Юрій Степанович Михайлов. Це завдяки їхній наполегливості двоповерховий будинок з комунальної власності було передано церкві. Приїхав привітати присутніх і олімпійський чемпіон у багатоборстві, заслужений майстер спорту СРСР Микола Авілов. Адже паралельно з оздоровчим центром у цей же день відкривався ще один скаутський молодіжний центр. Шляхетна його мета – виховання дітей здоровими, мужніми, чесними, відданими своїй Батьківщині. Якими були небесний заступник міста Арциза Олександр Невський і Дмитрій Донськой. Його ім'ям і назвали свій загін арцизькі скаути, які повернулися з Криму, де на зльоті православних скаутів здобули перемогу. Від імені всіх одеських олімпійських чемпіонів і привітав дітей Микола Авілов. Високо оцінив відродження скаутського руху президент Конгресу болгар України Юрій Іванович Граматік.
– У скаутингу я побачив можливість повернути наших дітей зі світу віртуального у реальний, сповнений здорового глузду, – сказав батюшка Геннадій. – Дякую небесному нашому заступникові Олександру Невському за допомогу. Я відчував її постійно. Мені здається невипадковим, що серед добродійників церкви десятеро мають ім'я Олександр. Як і те, що «ікарус», куплений на гроші одного з них, останні два роки до продажу здійснював поїздки по святих місцях...
Центр вразив і жителів Арциза, які оглянули обладнані зали. Сучасний дизайн, чудові картини, дорогі численні тренажери.
– Непросто створювалися обидва наші центри, – сказав батюшка Геннадій. – Багато душевних сил і здоров'я пішло на це. Але все, що досягнуто, я робив за велінням і бажанням свого серця. Дякую всім нашим благодійникам і помічникам, без участі яких сьогоднішнього свята могло й не бути.
А завершилося свято концертом духовної музики і співами.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», м. Арциз
Волонтер – це спосіб життя
…Як легко, виявляється, можна стати добрим чарівником, – у кожному разі, для вихованців дитячих будинків і притулків! Для цього достатньо «усього лише» так перейнятися проблемами цих дітей, позбавлених найголовнішого – маминої і татусевої любові й турботи, щоб допомога їм стала невід'ємною частиною власного життя. І що характерно: навіть горезвісна криза не в змозі зробити свій негативний вплив на людей, об'єднаних шляхетним іменем «волонтери».
Найчастіше, це звичайні, не обтяжені високими прибутками, громадяни нашої держави, що загрузла в політичній і економічній нестабільності. Однак є приклади, коли і бізнесмени надають допомогу тим, хто особливо її потребує, – хоча їх і не можна назвати волонтерами у звичайному значенні цього слова. І якщо рано говорити про «соціальну відповідальність бізнесу» у цілому, то про наявність такої у окремих його представників – саме час. Так на наших очах руйнується вкорінене останнім часом уявлення про те, що люди стали черствими, байдужими до всього, крім власних проблем.
«Усе нам вдасться»
Наша сьогоднішня розповідь про одну з одеських благодійних організацій «З любов'ю до дітей», яку очолюють Ксенія Панченко та її основний друг і партнер Ірина Дідур. Власне, офіційної форми діяльність Ксенії, Ірини та їхніх друзів – Ірини Лунгул, Яни Сандул, Наталі Фролової, Сергія Олійника, Олексія Васильєва, Костянтина Нестеренка, Олексія Панова та інших набула лише у вересні. А до цього...
– Ідея допомагати дітям зріла в душі давно, – розповідає Ксенія. – Після того, як у мене з'явилася власна дитина, ідея зміцніла, стала більш усвідомленою, чітко сформулювалася. Я зрозуміла, скільки сил необхідно вкладати у розвиток дитини, у становлення її як особистості. Але ж діти, які перебувають у дитячих будинках, інтернатах, притулках, позбавлені цього. Суть у тому, що вони потребують не лише матеріальної підтримки. Так, і моя родина, і наші друзі перераховували гроші, збирали для дітей речі та іграшки. У той же час, ми переконалися, що матеріальна допомога дитячим установам, у принципі, надається, а от моральної, психологічної підтримки їх вихованцям явно бракує. Основною метою діяльності нашої організації і є підтримка розвитку, навчання, соціальної адаптації, психологічної реабілітації дітей, які живуть у дитячих будинках, притулках, інтернатах. До речі, створили ми її тому, що одного чудового дня я зрозуміла: волонтерський рух – це чудово, але в певних ситуаціях – для того, щоб залучати людей, кошти, – бажано мати статус юридичної особи.
– Яким же чином ви залучаєте людей?
– На радіо «Гармонія миру» безкоштовно транслюється наша реклама, по місту поширюємо флаєри, є сайт нашої організації (www.deti-detdoma.org.ua), ми ставимо скриньки-скарбнички, зареєстрували смс-акцію, нарешті, інформація про нас передається усно. І люди відгукуються – дзвінків надходить чимало: на щастя, завжди є ті, хто хоче допомогти. Але я розумію, що нам потрібно ще і ще працювати над рекламою нашої діяльності, і в цьому нам теж потрібна підтримка.
– Виходить, ви завжди зустрічаєте розуміння?
– По-різному: трапляється, що реагують неадекватно, а буває, що відгукуються із задоволенням і навіть залучають друзів. Реакція може бути непередбачуваною: гадаємо, що саме ці люди відгукнуться, а натикаємося на стіну. Або не розраховуємо на допомогу, а навпаки, одержуємо її. І з організаціями теж буває по-різному. Іноді, якщо звертаємося через знайомих, то відгукуються, а якщо прийшли «з вулиці», то ні...
– Що ж вам вдалося зробити «за звітний період»?
– У притулку по вулиці Краснова ми побудували дві смуги перешкод, поставили гойдалку. У Білгород-Дністровському будинку дитини зробили альтанки для дітей, відремонтували п'ять дитячих майданчиків, якими просто неможливо було користуватися. Цей напрям – будівництво дитячих розважальних споруд, будемо продовжувати. На черзі – Ізмаїльський будинок дитини. Але для цього необхідно буде провести акцію щодо збору коштів... До Білгород-Дністровського та Ізмаїльського будинків дитини, до Одеського притулку на Краснова, до притулку у Березівці ми привозили одяг, іграшки, памперси, гігієнічні засоби. Що стосується психологічної допомоги (а це індивідуальні та групові заняття з дітьми), то з нового року надаватимемо її у трьох притулках: двох міських (по вулицях Краснова і Терешкової) і обласному (по вулиці Стуса). Плануємо запрошувати психологів і до інтернатів. Для цього, звичайно, необхідно залучити ще фахівців, зокрема молодих, які хочуть працювати саме з такими дітьми. Ще один напрям нашої діяльності – заняття волонтерів із дітьми малюванням, танцями, спортом, йогою тощо. Ми вже залучили людей, які діляться із дітьми своїм досвідом, своїми знаннями – найрізноманітнішими. І до цього напряму людей можна залучати без обмежень...
– Ви говорите про необхідність соціальної адаптації... А чи робиться щось у цьому напрямі з боку держави?
– У штатному розкладі всіх дитячих установ є психологи, але їх або не вистачає, або вони ще молоді, недосвідчені… Їм самим потрібна допомога, і керівники у цьому чесно зізнаються. Роль же психологів у розвитку і вихованні дітей дуже важлива, тому що у багатьох з них – психологічні травми, вища, ніж у звичайних дітей, ступінь агресії. Неоціненне у цьому зв'язку і значення естетичного виховання. От ми й хочемо створити дитячий благодійний театр. Ця ідея виникла після того, як у нас побував благодійний театр із Києва «Місто Сонця», – який показує вистави в дитячих будинках, інтернатах, притулках. Напевно, нам щастить, тому що на нашу ідею вже відгукнулися люди. У цьому театрі ми хочемо побудувати вистави таким чином, щоб залучати у те, що відбувається, дітей, щоб вони були не просто глядачами, а брали участь у конкурсах, розгадували загадки, продовжували віршований ряд тощо, одержували призи, загалом, відчули себе при ділі. Ще у нас є цікава ідея, і ми сподіваємося, що керівники підуть нам назустріч. Хочеться, щоб діти готували нам відповідні подарунки. Вони повинні розуміти, що дарувати подарунки так само чудово, як і одержувати їх. Хотілося б допомогти дітям усвідомити, що вони теж можуть бути щасливими, потрібними, що в них теж є тепло, яким вони можуть ділитися з оточенням і робити усіх та себе щасливими. Ще одне питання – навчання випускників інтернатів. Звичайно, державою на це виділяються кошти, але ж, крім того, людині потрібно допомогти зорієнтуватися і не втратити себе.
– Очевидно, Ксеніє, що планів у вас вистачає, але не будемо зараз озвучувати все...
– Цілком правильно. Головне – це час і можливості – людські та фінансові, а бажання не пропаде і усе нам вдасться.
Будні учасників організації
Доки стаття готувалася до друку, активісти благодійної організації «З любов'ю до дітей» знову відвідали Ізмаїльський будинок дитини. Ось як вони розповіли про це на своїй сторінці одеського інтернет-форуму.
Ксенія Панченко:«Наша поїздка до Будинку дитини в Ізмаїлі відбулася! Їздили вчотирьох. Емоцій багато, вражень багато, особливо у Наталі і Каті, які були там вперше. Однак після поїздки їхнє бажання допомагати дитям тільки зміцніло. Спасибі їм за допомогу! Спасибі Наталі за десять мобілок, які вона подарувала дітям, Каті спасибі за солодощі! Спасибі працівникам банку, які передали діткам памперси, канцтовари, іграшки, одяг, взуття! Спасибі Людмилі Федорівні, яка сплела для дитинок жилетки! Спасибі Лені за десять пачок памперсів! Спасибі Зої за виділені й зібрані гроші, і людям, які ці гроші нам довірили! Спасибі всім, хто давав гроші на ліки і організовував купівлю (Сашку, Альоні, Арсенові) – відвезли два ящики і кульок! Ми вас усіх дуже цінуємо і любимо!!! Усім спасибі від дітей і працівників!
Ми привезли дітям іграшки (нові, розвиваючі, багато – подив вихователів здивував нас самих), одяг усілякий різний, в основному новий, починаючи від трусиків, закінчуючи светрами і рукавичками. Не на всіх звичайно, але й чимало. Майже п'ятдесят пар зимового взуття, п'ятнадцять пачок памперсів, харчування для недоношених дітей (спасибі Сашку і Ксюші), всі ліки, про які нас просили, канцтовари і ще щось, усього й не згадаєш. Любі помічники і учасники, спасибі вам!!! Нас дуже тепло приймали, діти, зрозуміло, були раді, вихователі були дуже приємно здивовані тому, що в них тепер стільки занять із дітьми є. Ми відвідали всі групи, поспілкувалися з усіма дітками. Розповідати можна багато. Тепер готуємося до поїздки у Білгород-Дністровський будинок дитини».
Ірина Дідур:«Приєднуюся до слів Ксенії – поїздка дуже вдалася! Хоч вона зайняла весь день, і ми повернулися пізно – я була сп'яніла від щастя, що нам вдалося спільними зусиллями зібрати величезну кількість усього корисного для дітей! Я дуже рада знайомству з Наталею і Катею, які не лише допомогли у цій поїздці, але й розробляють новорічну програму. Спасибі всім форумчанам, хто передавав дітям речі. Ліки – це, безумовно, на вагу золота, особливо протисудомні, які в Будинку дитини не можуть дозволити собі, а вони необхідні. Спасибі всім, хто зібрав гроші на ліки! Вихователі були шоковані, вони говорили: "Боже, дівчатка, ви хто?". А діти просто їздили на машинах, які ми привезли, гралися з ляльками, машинками, музичними іграшками… Ну а добірка розвиваючих іграшок, яку ми купили разом з моєю кумою, – це взагалі дуже цінний матеріал для розвитку дітей, і все дуже якісне, дерев'яне, – так, щоб надовго вистачило. Вихователі й головний лікар говорять, що це дуже потрібно – звуки мелодій допомагають дітям розвиватися, все-таки, вихователям важко встигати всім діткам співати пісеньки...».
Ірина ГОЛЯЄВА,«Одеські вісті»
