У Великій Михайлівці, у дворі будинку, де мешкає подружжя Кравченків, є невеличка водойма. Вона зроблена у формі серця. Навколо посаджені квіти, а чиста вода в ній відзеркалює небо.
Таким був подарунок глави родини своїй дружині Валентині Олександрівні до дня їхнього весілля, про яке вони жодного разу не забували. Маленький ставок, що набув обрисів вічного символу, просто й зворушливо передав усе те, що робить цих людей нерозлучними вже 40 років.
Олександр Леонідович Кравченко сам викопав і обклав цей ставок камінням і вимостив до нього доріжку в саду. Самостійно побудував і будинок, у якому пройшло багато їхніх щасливих років. А Валентина Олександрівна наповнила цей будинок теплом і добротою. До цього сім’я Кравченків жила там же, у Великій Михайлівці, у стандартній квартирі типової "залізобетонки". Перед вселенням до садиби в приватному секторі О. Кравченко здав її державі, хоча міг би залишити за собою. Рішення не обтяжувати совість громадянина надлишком майна багатьох здивувало. Але закріпило до нього ставлення як до людини "правильної".
До того, як стати начальником місцевої РЕМ, О. Кравченко попрацював трактористом, і смак до життя у скромному містечку, де усі якщо не рідня, то сусіди і знайомі, зберіг назавжди. Потяг до землі відчувала і його дружина Валентина. Вони не прагнули до великого міста. І не жалкують! Це і є їхня правда.
Працювати чесно за усіх часів було неприбутковим заняттям. Пильний інтерес всюдисущої громадськості до доходів сім’ї Кравченків змушував їх зберігати документи на одержання позичок, квитанції про купівлю на будівельних базах лісу, цегли, цементу. Ці пожовклі "корінці" дотепер лежать у ящику, – про всяк випадок.
Кошти на будівництво відкладалися за рахунок суворої економії та раціонального підходу до витрати грошей. Спочатку в сім’ї складався список речей і продуктів, які хотілося б мати. А потім з нього викреслювалося усе, без чого можна обійтися, доки не залишалися лише предмети найпершої необхідності. Їх і купували. Але натомість обиралися речі добротні, а килимки, кухонне начиння, інструменти набували сенсу одухотворених предметів, що якимось дивним чином збігалися із глибинним уявленням слов'ян про те, що в рідному житлі усе є джерелом життєвої сили. А господиня будинку стає берегинею.
Тому, хоч і жили скромно, ніколи не бідували і на відсутність статку не скаржилися.
Повага до речей, корисних для роботи, передалася й доньці Наталі. Зараз вона директор Великомихайлівського НВК (середньоосвітня школа І – ІІІ ступенів-гімназія). Батьки навчили її цінувати людину за її внутрішні достоїнства, а не за красну одежинку, говорить вона. Їхні поради їй стали у пригоді.
– За азартом у житті мої батьки можуть дати фору будь-якому молодому сучасникові. Вони накопичили величезний запас енергії, немов черпають її у русі. Я бачу в них людей, які усе хочуть робити, усе люблять, усім цікавляться, – так відгукується про своїх "старих" Наталя Олександрівна Кравченко.
Згадує, як її діяльна мати років 8 тому шукала вихід на підприємництво і почала торгувати овочами на базарі. Справа пішла жваво, лише розбагатіти не змогла. Не могла "підкручувати" ваги і обважувати, підсовувати неуважному покупцеві несвіжий товар або застосовувати інші хитрощі. Навіщо ж тоді вирощувати овочі, нести їх вранці на ринок? Адже формальна мета бізнесу – одержання прибутку! Міркування такого роду та втома, що прийшла через три роки, змусили залишити це "поле" діяльності. І тоді вона вирішила розводити квіти. Орендувала сарай, який треба було перетворити у цивілізований магазин. Олександр Леонідович, який завжди поділяв інтереси дружини, звично взяв до рук кельню. Потинькували стіни, пройшлися шпателем, побілили, звели поріг і обклали його плиткою.
Незабаром магазин з продажу насіння для квітів, до того небачених у Великій Михайлівці, приймав перших відвідувачів. На прилавках з'явилося насіння польських, німецьких, французьких садівників, розсада кучерявих петуній, цибулини тюльпанів, фрезії, гіацинтів. Усіх сортів не перерахувати. Але це були набутки у представництв фірмових оранжерей, добірне насіння з виставок, а не із хваленого "7-го кілометра".
В асортименті з'явилися і супутні товари: горщики, підставки для квітів, земля, підживлення. Потім – знаряддя праці: мотики, граблі, зрештою, сувеніри, картини, вази. А ще квітковий магазинчик перетворився у якийсь центр, де збиралися для обміну досвідом господині. Через нього передавали ліки, листи, іноді – пенсію. Із властивою їй грунтовністю Валентина Олександрівна простудіювала масу спеціальної літератури і незабаром давала консультації по догляду за рослинами. Промальовувалися і ознаки статистичного бюро. Так, вивчення попиту городників та власників теплиць призвело до висновку, що у Великомихайлівському районі в рейтингу овочів найбільш популярні капуста, огірки, кабачки, кавуни та дині. Далі коло захоплень розширилося до бажання облагородити селище, розбити клумби.
Рослини чутливіші за людей і щедро відгукуються на турботу. Чи не тому домашня пальма так розрослася, що її перенесли до школи? І, звичайно ж, у квітах – весь домашній сад! Строкатим візерунком вони виступають на фото. Проглядає й ослінчик біля водойми, майже не видний у літній зелені, немов тут зберігся недоторканним час цих людей. Настільки заповітний, що, напевно, їм самим не помітно, як настала зима.
