Ми в боргу перед людьми цієї професії. Останнім часом про них пишуть хіба що у зв’язку з нападами рекетирів, які в обхід закону намагаються прихопити той чи інший об’єкт. У таких ситуаціях своє перше рішуче «ні!» кажуть працівники воєнізованої охорони, переносячи стреси, ризикуючи здоров’ям, а часом і життям. Ця робота – дуже відповідальна, напружена – через низку якихось причин лишається начебто поза кадром.
Діє така служба і у відкритому акціонерному товаристві «Одеський припортовий завод». Звідси до багатьох країн світу відправляють аміак, карбамід, іншу продукцію. Зростає і внутрішній попит на «вітаміни» родючості. Загалом рахунок йде на мільйони тонн. І жодна з них не залишить територію підприємства без суворого контролю, перевірки супровідної документації на предмет точної відповідності встановленим реквізитам. А здійснюють перевірку вони ж, охоронці.
Під час останнього (безрезультатного) аукціону з приватизації ВАТ «ОПЗ» його вартість оцінено в чотири млрд доларів США. Охорона і збереження цього майна також лежить на плечах солдатів мирного фронту. Хімічне виробництво складне, про дотримання вимог техніки безпеки не можна забувати ні на хвилину. Тут від охорони багато залежить…
Так, тут можливі «пікові ситуації». Та як працюють у звичайних умовах? Серед тих, хто зарекомендував себе найкраще, насамперед, слід назвати керівників підрозділів Сергія Крюкова, Романа Дрібно хода, Олександра Адлера, Валерія Баранюка та ін. Офіцери у відставці, вони звикли до порядку і вміють його забезпечувати. Вирізняються відповідальністю, високою фаховою підготовкою і їхні підлеглі – Григорій Баландін, Олена Михайлова, Наталія Тихонова, Сергій Андрієнко. Є надійні помічники, так би мовити, другої черги – Наталія Дружиніна, Анжела Кошетар, Павло Галащенко…
…Цього разу мені пощастило. Приїхав саме під час прийому – здачі чергування. Начальник караулу № 2 Олександр Адлер чітко, по-військовому доповів:
– Усе пройшло в штатному режимі. Жодних надзвичайних подій не зареєстровано.
За кількома словами – сумлінне виконання обов’язків контролерами Ганною Ружицькою, Лідією Патокою, Раїсою Зубковою, оператором технічних засобів охорони Валентиною Плаксіною та іншими. Значною мірою – завдяки привабливим людським якостям Олександра Робертовича, в недалекому минулому підполковника Збройних сил України. У нього напрочуд вдало поєднується вимогливість з людяністю, добротою, умінням зрозуміти того, хто опинився у скруті. Така атмосфера сприяє згуртованості особового складу.
Пости № 17 і № 18 дислоковані біля входу до заводських теплиць. Тут вирощують вітамінну продукцію до столу своїх трудівників – ранні помідори, огірки, цибулю, капусту, а також квіти, саджанці фруктових, декоративних дерев. Обсяг реалізації у 2009 р. наблизився до 5 млн грн.
Як сторонню людину, мене всередину не пустили. Познайомилися ближче і поговорили тут же, біля входу. Про людей, про справи. Виявилось, що Раїса Зубкова, Лідія Патока виконують посадові, на перший погляд, зовсім не жіночі обов’язки, вже понад десять років кожна. У своєму караулі вважаються ветеранами. Варто відзначити, що особовий склад охорони ОПЗ входить до трійки кращих у країні. Остання відзнака – Диплом переможця національного рейтингу з присвоєнням звання «Лідер галузі» і врученням красивої медалі, яка нині красується у кабінеті начальника загону Петра Янка. А всіх грамот, подяк, дипломів різного рівня – від міністерських до відзнак облдержадміністрації, Южненської міськради, дирекції заводу назбиралося багато. Дуже багато!
До невпізнання змінився кадровий склад. Якщо раніше в штаті були одні стрільці, то нині несуть службу представники майже трьох десятків професій.
– Вимоги до особового складу практично такі ж, як в армії, – визнає начальник загону П.І. Янко. – Інакше у нас просто неможливо.
Він, кадровий військовик, знає, про що говорить.
Ось чому на особливому рахунку ті, хто вже звик до напруженого режиму. Ні, не кожен витримає на посту 24 години. Заснув на посту хоч на хвилинку – звільнення без попередження. Тому, хто з’явиться на роботі бодай із незначним запахом алкоголю, – теж відразу покажуть на двері.
Коли люди знають, за що працюють, завжди вчасно одержують непогану зарплату, то й настрій відповідний. Живуть цікавим, повнокровним життям, радість одного стає радістю для всіх. Коли, наприклад, у сім’ї постового Сергія Демченка народився син, товариша щиро привітали, а начальник караулу Олександр Адлер вранці на розведенні міцно потис руку і побажав: так тримати! Ці слова потонули у бурхливих оплесках. Іншого разу привітали із закінченням технікуму постового Юрія Михайлова. А які хвилюючі і теплі проводи на заслужений відпочинок влаштували для ветерана колективу Віктора Косенка! Все було: і щирі слова подяки за сумлінну працю, за те, що щедро ділився життєвим і професійним досвідом. Пригадали, як, коли і кому допоміг, не обійшлося і без різних курйозних і смішних історій. Зворушений загальною увагою Віктор Васильович не втримався від сліз…
…Щоранку, завжди рівно о восьмій, відбувається звичне розведення чергового караулу з детальним інструктажем. Як завжди, постові стежитимуть за збереженням державного майна, дотриманням пропускного режиму, правил і вимог вивезення (ввезення), внесення (винесення) товарно-матеріальних цінностей. Така у них робота, такий фах собі обрали. Згадаймо цих скромних вартових порядку, спокою добрим словом.
