Арцизька районна дитяча бібліотека відзначила 60-річний ювілей. У читальній залі зібралися читачі різних поколінь. Приїхали завжди бажані тут колеги із сусідніх районів, обласної дитячої бібліотеки ім. Н. Крупської, представники районної ради і райдержадміністрації. Творчо продуманий сценарій зробив свято зворушливо цікавим. Загальну увагу привернув великий малюнок – «древо» бібліотеки, початок якому закладено ще у 1949 році. Згадали першого і всіх наступних директорів. Передостаннього – Тетяну Кирилівну Кривцову, яка багато років плідно керувала – змінила Катерина Петрівна Труш. І от 27 років вона за кермом. З вдячністю згадує Олену Іванівну Шварцман – ветерана районної культури і бібліотечної справи. Це завдяки їй Катерина Петрівна стала високопрофесійним бібліотекарем.
Але свято минуло. А будні залишилися. Як і тривожні думки про долю її величності Книжки. І ось яка відбулася у нас із Катериною Петрівною розмова про наболіле – кризу дитячого читання.
– Хто заперечить, що надія нації – це діти? – говорить вона і додає. – І не просто діти, а – читачі.
А тим часом, може статися, що дитина з книжкою в руках буде сприйматися як виняток. Нині у дітей, які дорослішають, до книжки проявляється якась зневага.
– Мене, Катерино Петрівно, також вразило, як 14-річна дівчинка повчала першокласницю:
– Ти чого паришся? Облиш ти цю книжку! В інтернеті пошукай – все знайдеш.
Де все-таки та мить, з якої у підлітка цікавість до книжки втрачається.
– Запитання швидше за все до батьків. Тому що зацікавленість до книжки, читання народжується, так би мовити, у мами на колінах, коли вона читає її дитині. Саме так було у нашому дитинстві. А от сьогоднішні молоді батьки цього вже не пізнали. А отже, традиції сімейного читання їм невідомі.
– Але чому?
– Та тому, що на долю цих батьків припав дуже важкий час усіляких перебудов у суспільстві. Не про книжку вони думали. А як би вижити, роботу якусь знайти. Залишали дітей на бабусь із дідусями та їхали на заробітки. Втома, роздратованість – чи до книжки їм?! Якби ще не шкільна навчальна програма, діти взагалі про книжку забули б. Та як тут рейтингу книжки не знижуватися?
– А якщо до того ж врахувати неймовірні на них ціни…
– Книжки дуже дорогі – 120, 80, 50 гривень. Батьки побоюються: раптом дитина загубить книжку, де взяти гроші на її відшкодування? Та й до якості видань претензії дуже серйозні. Пам’ятаєте, раніше на титульному аркуші кожної книжки вказувалися рік видання, імена упорядників, ілюстраторів, адреса видавництва? У нинішніх книжках таких вихідних даних немає. Особисто я вбачаю у цьому ще й наліт зневаги до самих читачів.
– Нинішні нові надходження до бібліотеки цікаві? Як з передплатою на улюблені дитячі видання?
– Знаєте, держава наша сліпа до цієї проблеми. Вона-то якраз і не відчула, що грамотні, читаючі діти – це і є її майбутнє. Інакше б не скупилася на виділення коштів на періодику і на придбання літератури. Тим часом, передплата з кожним роком дорожчає. І з кожним роком тому у нас на два – три видання стає менше. На жаль! Часто на запит читача нам доводиться відповідати: «Немає». А бути такого не повинно!
– Комп’ютерної техніки у вас достатньо?
– Ні, звичайно. Дуже вона потрібна у читальній залі. Зараз діти приходять з достатньо складними темами рефератів. Доводиться бібліотекарю витратити багато часу на пошук необхідної літератури. Добре, що спеціалісти у нас досвідчені. Ганна Федорівна Пейчева понад 45 років вже працює. Ветерани бібліотечної справи – Євдокія Афанасіївна Фабрикатор, Наталя Вікторівна Яковлєва, Наталя Григорівна Реу, Світлана Миколаївна Бушулян, Тетяна Вікторівна Дерменжи, провадять дуже цікаві заходи. Залучаємо до них вчителів, батьків, бабусь, дідусів. До речі, багато з них навіть записалися до нашої бібліотеки і стали її активними читачами. Але конкурувати Книжці у часі, коли багато що бездумно і бездушно переключається на комп’ютер, інтернет, дуже важко. Держава повинна негайно звернути увагу саме на дитячі бібліотеки, якість видаваних книжок і на їх текстовий зміст. Поки що вона наполегливо залишається осторонь від цієї дуже серйозної проблеми. А тому авторитет свій лише втрачає.
