Оксана Бойко: «Терпіння і труд все перетруть»
Долятіснопоєдналаїї, дипломованогофахівця-залізничника, зцимчорноморськимселомпідОдесоюшістнадцятьроківтому. Молода жінка, дружина військового, прибула разом з чоловіком за місцем чергового його призначення по службі – селища Чорноморського, відомого ще всім під назвою Чабанка. Залізниці тут, як відомо, немає й близько. Іншої роботи у населеному пункті військовиків також не знайшлося. На щастя у сусідній Новій Дофинівці вирішено було у 1994 році створити самостійну сільську раду, виокремивши це село і Вапнярку з Фонтанської сільради, до котрої вони входили. За штатним розписом потрібен був бухгалтер. Влаштувалася. Невдовзі обрали її вже секретарем сільради.
Життя налагоджувалося. У Чорноморському виділили подружжю з дев'ятирічним сином квартиру. Недовгим було затишне щастя. Не стало чоловіка. Вона не зламалася. Продовжувала трудитися, піднімати на ноги сина, який, підростаючи, ставав усе надійнішим помічником у домашніх справах, втіхою, розрадою і водночас гордістю матері. А новодофинівці та вапнярці тим часом обрали її сільським головою. Раз, потім вдруге. Між іншим, в обох випадках віддавали їй перевагу – з-поміж п’яти претендентів на відповідальну і неспокійну посаду. Усе це – про Оксану Бойко. Сьогодні маємо змогу привітати її зі значущою подією в житті. До дипломів про закінчення Львівського залізничного технікуму, а потім – Дніпропетровського державного інституту залізничного транспорту вона нині додає магістерський документ Одеського регіонального інституту державного управління…
– Оксано Богданівно, очевидно, для Вас Новодофинівська сільська рада – не просто місце роботи, виконання, як сьогодні прийнято говорити, своїх функціональних обов’язків…
– Ви абсолютно праві. Я у сільраді – з перших днів її створення. Можна сказати, що це та дитина, яка разом зі мною виросла й виховувалася. Тому я серцем прикипіла до цієї громади. Вона, усі її проблеми і маленькі радощі – це моє. І я, й по сьогодні, працюючи тут, іду на роботу із задоволенням. Піднімати рівень життя громади, розвивати інфраструктуру сіл – над цим слід працювати щодня і щогодини. Чисельність громади сьогодні: невелика й немала – 2600 жителів. У нас – 16 депутатів сільської ради, з них – 11 членів виконкому. Депутатський корпус – вельми працьовитий, дієздатний, активний. Одне слово, зацікавлений, аби село процвітало. Дай Боже, щоб вони і надалі такими лишалися. В основному наші депутати – позапартійні і спрямовують свою громадську діяльність не у політичному руслі. Їхня головна політика – спільна: предметне і конкретне вирішення соціально-економічних завдань, котрі перед ними ставить громада.
– Коли Вас обрали сільським головою, які першочергові завдання окреслили перед собою і чи всі їх вдалося виконати?
– Ви, я думаю, розумієте, що таке вихід із складу іншої сільради, де ми були на правах периферії. Адже усі бюджетні кошти витрачалися на центральному населеному пункті – тобто у Фонтанці. А наша Нова Дофинівка вийшла зі складу сільради напіврозваленою: не працював клуб, відсутнім був дитсадок, постійні пориви водогону. І першу мету, котру для себе визначила, припинити оці безкінечні поломки центрального водогону. Усі і фінансові, і людські сили були кинуті на заміну водомережі. І спільними зусиллями громади, депутатів, спонсорів на сьогодні нам цю проблему вдалося вирішити.
Зробили привабливим, тобто, капітально полагодили клуб. Уперше за кілька останніх десятиліть відкрили дитячий садочок. Адже, слава Богу, молоді у нас багато, а значить, – народжується багато діточок. Тобто концентруємо зусилля на тих ділянках, де накопичується найбільше проблем. Звичайно, враховуючи найперше – побажання людей. Прийшли вони, наприклад, з проханням поліпшити вуличне освітлення. Поставили за мету – збільшили кількість ліхтарів, установивши лічильники за спожиту електроенергію. Тобто, користуємося освітленням раціонально – лише в темний час доби. Люди задоволені, а сільрада заощаджує свої ж бюджетні кошти.
Усе – від побажань людей: огородження цвинтаря, ремонт колодязів, впорядкування вулиць і провулків. Намагаємося нічого не лишати поза увагою сільської ради.
– Нова Дофинівка і Вапнярка – села на берегах і лиману, і моря, до того ж під самою Одесою. Цим, по-моєму, все сказано: "золота" земля, "золота" місцевість…
– Землі наші справді знаходяться на узбережжі моря та Великого Аджаликського лиману. Це все привабливо. Є чимало зацікавлених у даних територіях. Є підприємці, які вкладають гроші не лише у розвиток узбережжя, але й у створення належної інфраструктури населених пунктів. Наприклад, такий підприємець Микола Володимирович Сорочинський, який практично за власні кошти відремонтував приміщення дитсадка. Усі підприємці взяли участь у закупівлях різноманітного інвентаря для дошкільного закладу. Одне слово, дитсадок – це дитя наших підприємців. Бюджетних коштів там не витрачено ані копійки. Вони ж зробили чималий внесок і в ремонт клубу, і школі допомагають (хоча школа напряму й не підпорядкована сільраді).
У підприємців наші починання і побажання громади, спрямовані на розвиток і вдосконалення інфраструктури, завжди знаходять розуміння і підтримку. Скаржитися на них – просто гріх.
Стосовно землі і всього іншого – моє мислення є дещо нетрадиційним. Адже більшості сьогодні подавай приватну власність. Я – не прихильник приватної власності на все і вся. Земля, зокрема, має лишатися у комунальній або державній власності. І користуються нею бажаючі нехай опосередковано – через чітко продумані і відпрацьовані орендні стосунки. Адже, продавши, скажімо, певну земельну ділянку у приватні руки, ми за рік-другий ті кошти витратимо і все…
На сьогодні у нас вся земля знаходиться в оренді. Відтак ми є самодостатньою сільською радою, ні в кого не просячи коштів: ні в району, ні в області, ні в держави. Усе, що робиться на території сільради – робиться за власні гроші та за кошти інвесторів. Тож, нехай земля буде в хазяйських руках в оренді, а ми від того щорічно матимемо надійні фінансові надходження до нашого бюджету. І розумно, з максимальною користю для громади їх використовуватимемо. Тобто, земля має і таким чином працювати на громаду. Ми зробили її нормативну оцінку і, згідно з цим, встановили розміри орендної ставки. Це щодо наповнення нашого бюджету.
А щодо видатків, то на нашому балансі два фельдшерсько-акушерські пункти, дитсадок, сільський клуб, апарат сільради: усе це фінансується (регулярно, без затримок) із нашого сільського бюджету. У першу чергу – це зарплата працівників даних закладів, продукти для повноцінного харчування маленьких мешканців дитсадка. І звичайно, за бюджетні кошти облаштовуємо села: ремонтуємо дороги, озеленюємо вулиці, встановлюємо освітлення, стежимо за водопостачальною мережею тощо.
На черзі у нас – газифікація. Уже на сьогоднішній день маємо таку можливість. Газ підведений безпосередньо до Нової Дофинівки. Зараз завдання – знайти кошти, аби подати його до будинків сільчан. Це – чималі гроші. Коли дивитися з тих розрахунків, що нам надало ПЗРГ "Одесагаз", то кожному абоненту слід сплатити за підключення 12 тисяч гривень. Якщо у Новій Дофинівці 600 дворів, то нам треба 7 мільйонів 200 тисяч для того, аби для кожного двору підключення було безплатним.
Над цією проблемою № 1 ми зараз працюємо. Коли скажімо, не повністю безплатно, то, принаймні, хоча б наполовину здешевити цей процес. Бо ж важко людям сьогодні жити, важко. Є у цьому напрямі певні думки і плани. Сподіваюсь, що з настанням тепла ми розпочнемо роботи з газифікації.
– Оксано Богданівно, у неділю – другий тур виборів Президента України. Завдання сільради у цьому плані?
– Ми маємо сприяти нормальному проведенню виборів в наших населених пунктах. Тобто, забезпечити членів виборчої дільниці усім необхідним: приміщенням, меблями (стільцями й столами), оргтехнікою. Ми намагаємося, у міру своїх можливостей, усе їм дати. В принципі, у першому турі у нас ніяких проблем не виникло. Тож, будемо сподіватися, що й у другому турі все пройде нормально. Я абсолютно індиферентно ставлюся до голосування на дому. В селі ми всіх цих людей – стареньких, хворих, інвалідів – знаємо. Людина хоче зробити свій громадянський вибір, але не має фізичної снаги дійти до виборчої дільниці. То чому не надати їй таку можливість?
І шкода, що деякі політики розігрують цю карту, дмухаючи на гаряче там, де воно холодне. Людина не має можливості дістатися до дільниці: що ж їй їхати ще й до райлікарні за довідкою!?
– Коли ми вже, допевна, торкнулися деяких політичних аспектів, то хотілося б почути Вашу точку зору з приводу замусоленої теми щодо політреформи. Потрібна вона в нинішніх умовах, чи ні?
– Мене це питання меншою мірою торкається. Сільська рада, сільський голова, виконком сільради – це, практично, єдине ціле. Наші функціональні обовязки і наші дії не йдуть врозріз одне одному. Сільська рада може і здатна на своєму рівні, вибачте за каламбур, дати собі раду. Наш орган місцевого самоврядування на селі – один. Інша річ – районний, обласний та державний рівні. У нас у селі, як і в інших населених пунктах, ми – єдина владна структура і, відповідно, прагнемо, намагаємося виконувати обовязки, делеговані нам громадою. На вищих рівнях – кілька владних гілок. Добре, коли вони працюють в унісон. Але ж, часто-густо, цього не буває. І, як ви самі маєте можливість спостерігати, зовсім не йде на користь справі. Навпаки, губить цю саму справу. Часто-вельми корисну й таку, що на неї люди чекають та, на превеликий жаль, не можуть дочекатися. І від того – боляче. Прикро, що рік у рік, втрачаючи дорогоцінний час, тупцюємо на місці. Ось у цьому сенсі – реформа потрібна. Аби покінчити з дво-, три-, чи чотиривладдям. Влада має бути демократичною, але однією. Такою, що працює на державу й на кожного її окремого громадянина.
– Останнє питання: Оксано Богданівно, які риси мають бути притаманними сучасному сільському голові?
– Ой… Багато чого. Я чомусь згадую слова своєї бабці. Вона завжди, вітаючи нас на свята, бажала щастя, здоров’я, а найголовніше – терпіння! Ми, тоді ще будучи малими, сміялися. От, мовляв, бабця нас поздоровлятиме і обов’язково наприкінці побажає терпіння… А сьогодні, обіймаючи посаду сільського голови, я сповна розумію мудрість того побажання. Адже, тільки маючи терпіння, можна досягти певної мети. Не сьогодні, так завтра, не завтра, так через місяць. Недарма ж люди кажуть: терпіння і труд все перетруть.
Віктор КОЗЮРА,«Одеські вісті», Комінтернівський район
Депутат виконав обіцянки, допоміг
Сьогодні чимало людей опинилося у складних життєвих ситуаціях і потребують підтримки та уваги. Приємно, що попри всілякі негаразди, є люди, які відгукуються на чужі біди. Серед таких – народний депутат України Віталій Борт, член Партії регіонів. Під час його робочих поїздок до нього зверталися жителі району, обтяжені особистими проблемами. Народний депутат обіцяв допомогти. І виконав свої обіцянки.
Цими днями голова районної ради Микола Бурлаков вручив від народного обранця адресну допомогу на лікування депутату Любашівської селищної ради 69-річному В’ячеславу Архиповичу Мартинюку. Отримала матеріальну допомогу й 91-річна жителька Любашівки Марфа Микитівна Шевченко, яку важка хвороба прикувала до ліжка.
Також перший транш в сумі 3 тисячі гривень Микола Бурлаков передав отцю Георгію на відбудову Свято-Троїцької церкви, що близько 200 років збирає під своїм дахом віруючих Троїцького та навколишніх сіл.
Як розповів о. Георгій, церква є пам’яткою архітектури і була споруджена на кошти місцевих меценатів у 1815 році. Багато років приміщення православного храму перебувало в аварійному стані, і лише завдяки спонсорам, торік почалася його реставрація. Щиро дякуючи за щедрий і вкрай необхідний внесок, священик висловив упевненість, що Свято-Троїцька церква відбудується і ще не одне століття слугуватиме православним парафіянам.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей», Любашівський район
Обирають вдруге
Колирайоннасоціальнаслужбазпитаньсім’ї, дітейтамолодівирішиластворитивідповіднуструктурунатериторіїЖовтневоїсільради, тоїїсільськийголовазапропонувавпрацюватинаційпосадівчительціТетяніМихайлівніЗагорняк. І, яквиявилосьпізніше, кращоїкандидатуридляцієївідповідальноїроботигодійшукати.
Власне, тим, як утримуються діти в малозабезпечених та неблагополучних сім’ях впродовж багатьох років клопоталась сільська рада. Але ж у цього органу місцевого самоврядування дуже широке поле діяльності. Тому зосередитись саме на цих питаннях вдавалось не завжди. А відповідні служби райдержадміністрації опікуються всім районом. Тому дійти їм до кожної дитини, вивчити, як вона живе, чим цікавиться, в чому має нагальні потреби, не завжди є можливим. А от Тетяна Загорняк у Жовтневій сільраді займається цим у повному обсязі.
Під її опікою постійно знаходяться понад 80 багатодітних сімей, в яких виховуються сотні неповнолітніх дітей. І на жаль, не всюди так, як належить.
Сільський голова Володимир Скульський, якому Тетяна Михайлівна вже впродовж п’яти років допомагає вирішувати ці найбільш проблемні для кожного органу місцевого самоврядування питання, дуже задоволений її роботою. Окремі батьки під постійним наглядом спеціаліста з питань сім’ї, дітей та молоді помітно змінюють ставлення до виховання своїх дітей. В результаті уже немає юних мешканців Жовтневої сільради на утриманні Миколаївського притулку для неповнолітніх, вчасно реєструються всі новонароджені.
Вже вдруге односельці обирають Тетяну Михайлівну депутатом сільської ради. Попри зайнятості на основній роботі, вона мало не щотижня обходить домівки своїх виборців, цікавиться їх життям-буттям, особистими проблемами і турботами. Старається якомога оперативніше виконувати всі доручення сільського голови.
Тож закономірно, що минулого Дня місцевого самоврядування Т.М. Загорняк було відзначено районною радою в числі кращих депутатів місцевих рад.
Проте для Тетяни Михайлівни більше значення має не відзнака, хоча й нею вона дорожить, а те, що має змогу робити добрі справи для своїх виборців, що люди довіряють і поважають її.
Володимир КАНЕВСЬКИЙ,Ширяївський район
