Металопластик, металопластик... Усі будинки дивляться на нас однаковими «очима».
Вікна будинку Кирила Галажу, 70-річного жителя села Лиманського Ренійського району – витвір мистецтва. Та хіба тільки вони!
Кирило Родіонович – один із рідкісних ремісників, який усе своє життя пізнавав майстерність деревообробки.
– У той час, коли я закінчив школу, сім класів, мій батько працював на залізниці разом із одним теслею з Рені. Щоб знайти мені, хлопчику, якесь корисне заняття, батько попросив товариша дати кілька уроків роботи із деревом. Я почав з нуля, а через півроку вже майстрував двері або вікно усього протягом години. Швидко опанував ази майстерності, яка усе більше й більше мені подобалася.
До безвусого юнака почали приходити односільчани, приїжджати жителі із довколишніх населених пунктів – кому меблі потрібні, кому – для будинку – столярка. Але незабаром молодого майстра призвали до армії.
– Коли я повернувся додому, у дворі було складовано величезну кількість деревини – батьки для мене приготували обсяг роботи, – згадує Кирило Родіонович.
Здавалося, руки самі згадали ремесло. Кирило замінив у рідному будинку вікна й двері, оновив меблі.
Незабаром юнак знайшов «свою половинку» – Марію. Після одруження Кирило почав будувати власний будинок із ексклюзивними, за власними ескізами, дверима, вікнами, навісами.
Усе, що тільки можна виготовити з дерева, тесля майстрував власними руками.
У кімнатах – шафи і ліжка, столи та стільці. Для господині – усіляке кухонне дерев'яне начиння. Майстер з гордістю розповідає про кожен предмет із дерева, що перебуває у його будинку.
Напевно, важко знайти у селі Лиманському подвір'я, де немає хоч одного предмета, виготовленого Кирилом Галажу. Люди лише приносили дерево – і майстер безвідмовно виготовляв те, що його просили.
У майстерні столяра я звернула увагу на кілька дверей із ялини, які були зроблені за старими ескізами, тобто прикрашені орнаментом із квітковими мотивами. Цей стиль був характерний для бессарабських тесль. Однак Кирилу Родіоновичу більше до душі класичний стиль.
Що цікаво, усе життя пропрацював майстер на залізниці, столярне ремесло – це його хобі. У майстерні, де він пропадав увесь вільний час, є всі необхідні для обробки дерева інструменти та верстати, серед них шліфувальна машина, якою Кирило Родіонович дуже задоволений.
– Для того, щоб вдався виріб із дерева, треба рахувати кожен міліметр, причому по кілька разів. Незначна помилка – і уся робота сходить нанівець, – пояснює умілець.
З роками, на жаль, стає усе менше сил. Але майстер не мислить себе без улюбленої роботи – він знову і знову поринає у свій «дерев'яний» світ хоча б для того, щоб виточити рукоятку для сокири або держак для лопати.
– Про що мрію? – замислився майстер. – Щоб молодь теж цікавилася ремеслом деревообробки.
Металопластик, металопластик... Як шкода, що сучасних юнаків батьки не ведуть до Майстрів – навчатися ремеслу.
