В Одеській національній науковій бібліотеці імені Максима Горького 16 лютого відкрилася доброчинна виставка-акція «Добрий янгол». У стінах бібліотеки за усталеною традицією часто відбуваються виставки одеських художників, але ця акція на відміну від усіх попередніх, винятково доброчинна.
Завідувачка відділу зв’язків з громадськістю та реклами Тамара Кухарук розповіла «Одеським вістям» про виставку і відповіла на запитання.
– Творча дружба, та й просто теплі, щирі людські стосунки давно пов’язують нашу бібліотеку з представниками світу мистецтва. І наша дружба вимірюється вже не одним десятиріччям.
З багатьма відомими нині художниками ми знайомі ще з їхніх студентських часів. Пам’ятаємо, як робили вони свої перші кроки у творчому світі, як поступово ставали майстрами. І вже після того, як до них приходило визнання, вони не переставали відвідувати нашу бібліотеку. Часто саме тут у них народжувалися найяскравіші творчі задуми. Причому це стосується не лише художників, але й музикантів, а також майстрів театру і кіно. Часто бібліотека ставала першим глядачем їхньої творчості. І сьогодні багато хто з представників творчої Одеси ставляться до нас так, ніби не вони творці справжнього мистецтва, а ми – їхні головні критики і поціновувачі. Для нас це надзвичайно важливо, оскільки ми відчуваємо, що не зайві у цьому інформаційно закрученому світі.
– У чому різниця між попередніми виставками і цією?
– Цю виставку можна назвати знаковою подією у нашому житті. Хоча у нас і раніше відбувалися персональні виставки, наприклад, Зої Пасічної, Миколи Прокопенка та інших одеських художників, і деякі з їхніх полотен сьогодні прикрашають відділи бібліотеки, але вперше 18 художників одночасно прийшли до нас і провели цю доброчинну акцію. Це вселяє в нас надію на те, що бібліотека як провідний інформаційний центр Півдня України незабаром вийде на новий рубіж – перетвориться у центр так званої синтетичної інформації, де будуть поєднані слово друковане, і слово, яке відображене у музичному творі, сценарії, театральній постановці, кінофільмі або живопису. Так бібліотека стане справжнім культурним центром. І читачі сюди приходять і приходитимуть уже не тільки по книжку, але й тому, що тут можна побачити полотна відомих художників, тому що тут працювали і працюють багато видатних людей... У нас є ще одна мрія – відкрити власну галерею, яка знайомила б городян з їхнім, або правильніше сказати, з нашим одеським мистецтвом, з усіма тими, хто колись навчався у нашому місті, працював тут, але потім виїхав до інших міст і країн. І, як завжди, з тими творчими людьми, які далі створюють славу нашому місту.
Сьогодні, незважаючи на всі труднощі, у нас, співробітників бібліотеки, є надії на добрі перспективи у житті нашої бібліотеки, і вони спонукують нас день у день приходити і працювати, треба зізнатися, за досить скромну зарплату.
Надихає нас і те, що доброчинність у нашому місті підтримують і представники влади, і представники різних політичних течій. Це говорить про те, що мистецтво, доброчинність повертає людей лицем до справжніх непорушних цінностей, і вони хоча б на якийсь час забувають про політичні протистояння. Ми пам’ятаємо таких людей, як одеський градоначальник Григорій Маразлі, який стояв біля джерел нашої бібліотеки, художників Миколу Кузнєцова, Катерину Петрококіно, Євгена Буковецького, які ще у ХІХ столітті займалися меценатством і благодійністю, передаючи в дарунок бібліотеці не тільки книжки, але й картини, гравюри. Тому можна сказати, що з перших кроків свого існування публічна бібліотека була культурним центром нашого міста.
– У ваших планах – створення постійної художньої галереї... Приміщення дозволяє?
– Для створення галереї потрібно буде багато потрудитися... У нас є невелика конференц-зала. От і читальна зала – унікальне місце для експозиції. Між двома вікнами експонована картина стає раптом у центрі. Вона ніби як із усіма разом і у той же час окремо здається. І це дозволяє експонувати картини різні за форматом, за технікою. За жанрами у нас зараз виставлені графіка, акварель, олія. І дуже добре, що тут ми змогли об’єднатися і, незважаючи на політичні струси-баталії, залишитися людьми духовними. В Одесі, як кажуть, є багато художників – хороших і різних.
– Тамаро Миколаївно, чи легко було умовити художників взяти участь саме у доброчинній виставці?
– Ми раді тому, що багато художників відгукнулися на нашу пропозицію дуже оперативно. І коли ми розповідали їм про нашу акцію, намагалися говорити дуже м’яко, не примушуючи нікого до обов’язкової участі, тому що розуміли: сьогодні час дуже складний, зокрема і у матеріальному плані. Не завжди художник може розстатися зі своїм полотном просто так, адже тільки продавши (а не подарувавши) картину він може прогодувати свою сім’ю. Але художники відгукнулися одразу. Ми припускали, що ця виставка відбудеться не раніше літа. Але вже буквально першого дня вони принесли десятки робіт. За ними прийшли інші. У цьому, гадаю, і полягають справжні людські засади. Люди готові поділитися з іншими тим, що у них є. Як не патетично це звучить, але все-таки чудово, що це відбувається саме у бібліотеці – у храмі духовності.
