До нас щодня приходять конверти з вашими листами, шановні читачі. У них ви ділитеся своїми міркуваннями, враженнями, висловлюєте громадянську позицію щодо того чи іншого питання, повідомляєте радісні, а іноді й сумні звістки, запитуєте, надсилаєте свої вірші і спогади. Коротко кажучи, листи від вас ми одержуємо найрізноманітніші. І усім раді. Особливо сьогоднішній редакційній пошті – вона, переважно, про людей високого обов’язку, яких усі поважають.
«Людина красить місце…»
Хочеться висловити через вашу газету глибоку вдячність робітниці комунально-житлового сервісу «Вузівський», що обслуговує дільницю № 7, Марії Іванівні Герасименко за її важку і сумлінну працю. Щодня вона прибирає прилеглу прибудинкову територію від сміття (а взимку і від снігу). На її дільниці завжди чисто. Вона за будь-якої погоди, у будь-яку пору року піклується про нас – взимку чистить хідники від снігу, посипає піском, восени змітає опале листя, прибирає сміття. Завжди приємно ходити такою вулицею.
Коли бачиш, як працює Марія Іванівна, щоразу переконуєшся в точності прислів’я «Не місце красить людину, а людина місце». Ці слова саме про цю людину. Вона заслуговує на величезну повагу. А наша повага – це й слова вдячності. Кожна праця заслуговує на повагу, особливо праця двірника.
О. МАКСИМЕНКО
«Пом’янемо!»
Два місяці тому пішла з життя чудова людина – Панас Матвійович Скуртул. Досі у це важко повірити. Ми завжди пам’ятатимемо той страшний день, який забрав у нас батька, діда і чоловіка. Панас Матвійович пройшов усю Велику Вітчизняну війну, починаючи з 1941 року по 1945-й, а також брав участь у війні з Японією. Був нагороджений багатьма урядовими медалями і орденами. Мав нагороди за особливі заслуги перед Батьківщиною, такі, як медаль «За відвагу», ордени «За Мужність» ІІІ та ІІ ступеня, Вітчизняної війни.
Панас Матвійович відзначився не тільки на полях боїв, але і мирного трудового життя. Після демобілізації одержав економічну освіту і працював бухгалтером-ревізором спочатку на підприємствах Комінтернівського району Одеської області, а згодом, переїхавши до Одеси, трудився в Одеському деревопереробному об’єднанні, у відділі збуту. Вийшовши на пенсію, далі вів активний спосіб життя. Багато років був членом організації ветеранів Суворовського району м.Одеси.
Панас Матвійович прожив своє життя чесно і гідно. Дуже любив життя, любив людей, любив свою сім’ю. Був мудрим батьком і турботливим чоловіком. У нього завжди було багато друзів.
Хочу подякувати всім добрим людям, хто відгукнувся на моє горе і допоміг у важку хвилину – заступникові головного лікаря ЦРЛ Тетяні Пилипівні Таран, головному лікареві лікарні Володимирові Костянтиновичу Грищенку, а також Людмилі Сергіївні Шаталовій, Валентині Арсентіївні Фарасієнко, Тамарі Іванівні Баблонюк та Людмилі Сергіївні Маковічук.
Від щирого серця дякую всім, хто не залишив мене віч-на-віч з моїм горем і допоміг матеріально і морально.
Л. Кучерова
«Є такі громадяни у нашому місті!»
Дуже хочеться, щоб люди довідалися про людину, яка виконує дуже важку роботу, несе світло добра, проявляє чудеса терпіння, мудрості і великодушності до нас, людей похилого віку, ветеранів війни. З будь-яких побутових питань ми завжди звертаємося до Віктора Борисовича Станкевича, який працює у сфері соціального захисту населення Одеської міськради.
Від цієї людини ніколи не почуєш слова «ні» або «не можу». Він завжди пам’ятає про всі наші прохання. Мені 84 роки, і упродовж тривалого часу я постійно звертаюся до нього по допомогу: відремонтувати газову плиту, полагодити сантехніку...Він завжди відгукується на перший поклик. Ця людина має надзвичайну якість – небайдужість до доль хворих безпомічних старих, які часом не в змозі приготувати собі навіть гарячий чай. Допомога, яку надає нам Віктор Борисович, – абсолютно безкоштовна. Разом з ним працюють і його помічники. Серед них – робітник Петро Степанович Іванов, диспетчер, дуже мила і привітна жінка – Оксана Сидорова – такі ж ентузіасти, як і Станкевич.
Щастя Вам і усій вашій бригаді, а також щира вдячність, шановний Вікторе Борисовичу!
А. БАЛЬОШЕНКО
«Хотілося б, щоб таких людей було більше!»
Ніколи раніше не зверталася до газети. Але не можу не розповісти про чудову людину, яка, справді, працює на добро країни, на добро людей.
Це начальник відділу Одеського міського управління внутрішніх справ Олег Миколайович Павленко. Ось з якої причини мені довелося з ним познайомитися.
Я працівник пошти у селі Агафіївці Любашівського району Л.М. Базга-Сікорська. Моя донька І.Сікорська навчається у місті Тирасполі. Коли доньці виповнилося 16 років, їй потрібен був закордонний паспорт для того, щоб вона могла вільно перетинати кордон між Придністров’ям та Україною. Для того, щоб донька не пропустила початок занять у Тирасполі, треба було прискорити одержання паспорта. Олег Миколайович не відмахнувся від нашого прохання, і дівчинка вчасно встигла на навчання. Хотілося б, щоб таких людей як Олег Миколайович Павленко, які вникають у людські проблеми, на відповідальних посадах було якнайбільше, тоді і життя у нас зміниться на краще.
Дуже прошу, розкажіть про цю чудову людину. Можливо ті співробітники міліції, які не вміють або не хочуть працювати, як Олег Миколайович, все-таки замисляться, і стануть сумліннішими, людянішими, незважаючи на свої чини і посади.
Л. БАЗГА-СІКОРСЬКА
Питання руба
«Ось так і живемо»
От уже понад тридцять років як моя сім’я живе у 9-поверховому будинку під номером 85 по вулиці Маршала Жукова. Колись у нашому будинку був порядок, за яким стежили працівники ЖЕКу. І парадна була завжди чистою, і у підвалі було сухо, і сміттєпровід вчасно чистили, і ліфти працювали. Але минули роки. Будинок наш постарів, як і багато його колишніх новоселів. З’явилося багато проблем. Будинок потребує ремонту. Але скільки мешканці не зверталися до комунальної служби з проханням зробити поточний ремонт (адже ми справно щомісяця вносимо комунальні платежі, зокрема і суми, призначені для проведення ремонтних робіт) реакції жодної. Сьогодні у підвалах нашого будинку стоїть вода, не прибираються парадні (хоча ми за це платимо), сміттєпровід не працює. А ще, з травня 2009 року не працює ліфт. У нашому будинку багато старих людей та інвалідів, які тепер виявилися ув’язненими у власних квартирах, тому що без ліфта не можуть вийти з будинку. Щодо цього ми зверталися і до нашого ЖЕКу, і до міськради, і до ліфтового господарства. Безрезультатно.
О. КОТОВ
Від редакції:ми також зверталися до чиновників, які відповідають за роботу одеських ліфтів. Поки що нас запевнили, що міська влада уже почала розв’язувати цю проблему, і що 3 лютого 2010 року за розпорядженням мера Одеси створена спеціальна робоча група на чолі з М. Андрієнком – членом міськвиконкому, головою науково-технічної асоціації «Підйомні споруди», до якої увійшли кілька десятків чиновників, які будуть «всебічно й кваліфіковано розглядати питання стратегічного розвитку ліфтового господарства». Довідатися ж, коли реально ліфти почнуть ремонтувати або замінювати на нові, поки що не вдалося. Але ми, все-таки, постараємося це з’ясувати.
