Земельний конфлікт:селяни проти козаків
Як небажаний сніг, «звалилося» на голови жителям Ананьївського району рішення Одеської обласної ради від 20 березня 2009 року № 801-V «Про надання мисливських угідь користувачам на території Одеської області». Цим документом передано у користування на 30 років громадській організації «Південний оперативний козацький округ» Одеського обласного козацького товариства Всеукраїнського козацького війська ні багато ні мало – 5349 гектарів земельних площ.
В цілому козаки зазіхнули на 2035 гектарів лісових масивів, 210 га водно-болотних угідь, 640 га польових площ держлісфонду та 2464 гектари земель сільськогосподарського призначення.
Детально вивчивши проблему, комісія Ананьївської районної ради з питань регламенту, розвитку місцевого самоврядування, депутатської діяльності, етики, екології та гласності дійшла висновку, що підготовка та прийняття рішення з цього питання проходило без врахування громадської думки на місцях та перевірки відповідних документів. За словами голови комісії Павла Маковецького, погоджувальні папери були підписані ще 11 вересня 2008 року колишнім головою райдержадміністрації Василем Вєлковим. В них йдеться, що «надання земель здійснюється з метою відтворення і охорони тваринного і рослинного світу, проведення заходів з недопущення виникнення та розповсюдження хвороб тварин і птиці».
Але, якщо уважно розглянути це питання з різних сторін, виникає дуже багато запитань.
Як зазначив Павло Маковецький, мисливські угіддя з 1997 року по 2012 рік орендуються Ананьївською громадською організацією мисливців та рибалок, що підтверджено відповідною угодою з Одеським державним лісогосподарським об’єднанням «Одесаліс» і затверджено розпорядженням Одеської обласної держадміністрації, яке ніхто не скасовував.
По-друге, більшість з 210 га водно-болотних угідь також мають власників. Наприклад, ставок у селі Селіванівці вже кілька років перебуває в оренді у приватного підприємця. А навколишні мальовничі околиці рішенням обласної сесії від 1.10.1993 року зарезервовані під Селіванівський заповідник-заказник місцевого значення, що має особливий природоохоронний статус.
І, що найбільш цікаво в цій історії, майже 2,5 тисячі гектарів, переданих козакам, – це землі сільськогосподарського призначення, які були у свій час розпайовані і належать селянам.
З цього приводу Павло Маковецький сказав, що згідно з Земельним кодексом України, ці землі можна передавати лише за згоди власників земельних сертифікатів. Проте члени комісії не знайшли цьому ні письмового, ні усного підтвердження.
Голова Ананьївської районної ради Микола Балан у свою чергу наголосив, що керівництво району, депутатський корпус і представники громадських організацій будуть відстоювати законні права громадян на власну землю. Вже направлено запити в обласну раду, облдержадміністрацію, прокуратуру, щоб у високих інстанціях надали правову оцінку нинішній ситуації.
А третього березня поточного року на 34-й сесії районної ради п’ятого скликання було прийнято Звернення до голови Одеської обласної ради Миколи Леонідовича Скорика з проханням переглянути дане рішення і цим допомогти Ананьївській громаді обстояти свої права на земельні угіддя.
Адже люди, які там мешкають, не зможуть вільно користуватися благами рідної природи і побоюються, щоб на них не влаштовували полювання, як це відбулося на Кіровоградщині, у «вотчині» колишнього нардепа Лозінського.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей», Ананьївський район
Гуртожиток чи комуналка?
Узятися за цю тему мене змусила розмова з давньою знайомою – робітницею місцевої друкарні Людмилою Поляковою (Карче), яка приїхала до столиці Придунав’я у дев'яності роки у статусі біженки з Придністров’я, і тоді ж одержала кімнату у гуртожитку № 2 Ізмаїльського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства. За словами Людмили, коли давали житло, говорили, що ніхто їх звідси у майбутньому не виселятиме. І люди обживалися, сподіваючись на стабільність.
Згодом хтось, маючи таку можливість, виїхав, купивши власне житло або одержавши квартиру. Сьогодні тут залишилася тільки 31 сім’я. Серед них є й такі, як Людмила, чий матеріальний рівень не дозволяє навіть мріяти про купування свого будинку, квартири. До речі, Людмила на руки одержує до 800 гривень. Що на них купиш? На жаль, і її чоловік, працівник Українського Дунайського пароплавства, зараз зазнає всі «принади» занепаду підприємства. Їхній спільний бюджет скромний.
Але що ж робити, коли останнім часом значно збільшилася затребуваність у гуртожитку для студентів? За останнє десятиліття у місті з'явилося багато нових навчальних закладів, які не мають власних студентських гуртожитків. А головне, як розповів директор ІТМЕСГ Марк Чолак, після відкриття нових спеціальностей збільшилася і кількість студентів у самому технікумі. І де їм жити?
У зв'язку з цим керівництво ІТМЕСГ виступає з вимогами до сімейних залишити гуртожиток. Пояснюють це і його статусом: він споруджувався саме для студентів, заселявся у часи, коли будинок був порожній, але за умови, що проживання сімейних могло бути тільки тимчасовим, про що свідчить цілий пакет документів, наданий директором технікуму. І ті, хто обіцяв людям щось більше, мабуть, взяли гріх на душу. Можливо, тому дехто з мешканців судиться з керівництвом технікуму. Мені довелось при розпитуваннях сімейних почути про готовність декого з них «стояти до кінця»...
Заради об'єктивності скажемо, що не всі бідують так само, як Людмила з чоловіком. За інформацією, наданою дирекцією, деякі родини, навіть обзавівшись власним житлом, здають свої квартири і далі живуть у гуртожитку. Деякі сім’ї заборгували великі суми, які доходять до декількох тисяч гривень. А чого варті лайки сімейних зі студентами, причому на побутовому рівні, як у звичайній комуналці. Студенти при спілкуванні з нами розповіли, наприклад, що сімейні можуть не пустити на спільний балкон розвісити білизну. Буває і так: треба займатися, а в цей час дітвора влаштовує ігри у «козаки-розбійники» у коридорах.
– Одне слово, ми дійшли висновку – треба ситуацію змінювати, – сказав Марк Іванович. – І сьогодні у судовому порядку проводимо роботу з відселення сімейних. Куди? Але ж є у місті гуртожитки з іншим статусом, я вже не кажу про наймані квартири. Розумію соціальний аспект проблеми. Але давайте на неї подивимося інакше – а чому батьки повинні викладати за утримання дітей на найманих квартирах великі суми? Причому тут є ще один мінус: студентів на квартирах ніхто не контролює. І не секрет – дехто з них, вирвавшись з-під домашнього впливу, може щось накоїти. Тоді як у наших гуртожитках є вихователі, є студентські ради. Хлопці і дівчата, не полишені самі на себе, втягуються в громадську діяльність, відпочинок їх організований... Говорити про це можна багато. Але, гадаю, і так зрозуміло: студентський гуртожиток не може бути сімейним за визначенням!
Як кажуть, «потрапила під роздачу» і моя стара знайома – на неї теж чекає виселення. А куди іти за такої мізерної зарплати? Наймати квартиру? Але сьогодні в Ізмаїлі менше 100 у.о. на місяць не просять. Плюс оплата комунальних послуг.
– Звичайно ж, будемо вибиратися, – сказала Людмила. – Тут і доводити немає чого, у нас тут, як я вважаю, «пташині права». Знайти б найману квартиру подешевше, про самостійне житло і мріяти не доводиться. Були б місця у гуртожитках...
Ось тут починається найцікавіше. За відомостями, одержаними у виконкомі Ізмаїльської міськради, у комунальній власності міста перебуває 11 гуртожитків. Всі вони начебто заселені – про це свідчили відповідні документи при передачі їх місту. Проте, як показує проведена нещодавно інвентаризація, у частини мешканців відсутні ордери, договори на поселення, наймання житлової площі. У багатьох гуртожитках реєстрація громадян не збігається із справжнім місцем проживання.
– Житлова проблема для нашого міста, справді, залишається однією з найгостріших, – прокоментувала ситуацію в.о. міського голови Ірина Рудніченко. – Чудово розумію стан людей, яким доведеться залишати гуртожиток технікуму. Ми і проводимо інвентаризацію, щоб навести порядок і дати можливість для заселення тим, хто справді цього потребує, таким, як сім’я Людмили. Ті, хто потребують допомоги, не повинні залишатися на узбіччі. Питання проживання у гуртожитках повинні вирішуватися справедливо.
…Користуючись нагодою, нагадаємо про вже опубліковану в «ОВ» інформацію: згідно з відповідними рішеннями тепер уже колишнього Кабміну, один з будинків міста було перебудовано під житло. Серед тих, хто удостоївся у ньому квартир, працівники правоохоронних органів, МНС та ін. Але є й інша думка: 30 квартир для Ізмаїла з його кілометровими чергами остаточно проблеми не розв’язують. Говорять лише про відсутність програмної планомірності у цій роботі. Необхідна потужніша підтримка держави у розвиткові житлового будівництва підтримка інвесторів, готових вкладати у це кошти. А ось тут саме прогресу немає. Сьогодні фактично заморожено розпочате ПП «Родник» спорудження у місті багатоквартирного житлового будинку, частина квартир якого могла бути віддана місту під житло для найбільш затребуваних Ізмаїлові фахівців.
– Так, криза вдарила боляче, причому насамперед по будівельних організаціях, – вважає директор ПП Ігор Дехтярьов. – Але, можливо, і тому, що тут потрібні були не чергові «прориви», а планомірна робота? На це ми і розраховуємо після приходу нового Президента і уряду країни.
А ми на завершення додамо: тільки перехід від слів до діла, зокрема на державному рівні, дозволить розставити все на свої місця, і ті, хто потребує, не будуть перетворюватися у бомжів мимоволі.
Євген МАСЛОВ,власкор «Одеських вістей»,м. Ізмаїл
