І все-таки серце не присилуєш...
Здрастуйте, шановна редакціє!
Мене звуть Лілія. В одному з квітневих номерів вашої газети прочитала статтю «Сповідь псевдопринцеси». Мене дуже обурила позиція героїні матеріалу, яка, до речі, не побажала називати свого імені через побоювання бути упізнаною. Від її міркувань про життя справжнє і майбутнє віє просто арктичним холодом і відвертою фальшю. Таке відчуття, що дівчина надивилася американських фільмів про самовпевнених стервочок, для яких увесь світ лежить біля ніг.
Насправді, люди не такі вже наївні. І Марійка даремно цілком впевнена у тому, що її ніколи не викриють. Фальш у взаєминах завжди помітна, і рано чи пізно випливе назовні. І я більш ніж упевнена, що коли в обранця героїні спаде пелена закоханості з очей, він одразу зрозуміє, з ким має справу. Виняток становлять ті наречені, яких свідомо влаштовують такі взаємини. Але мені здається, що відсоток успішних молодих людей, згодних бачити дружиною гламурну красуню, яка, по суті, виходить заміж за банківський рахунок обранця, а не за нього самого, – дуже малий. Та й самих красунь, на мій погляд, чекає не дуже солодке життя. Адже ніколи до кінця вони не відкриються чоловікові, постійно граючи у почуття. А доля вічної акторки однієї ролі, мені здається, може закінчитися у найкращому разі затяжною депресією.
Кажу про це не лише тому, що хочу висловитися, просто на особистому прикладі переконалася, що все-таки серце не присилуєш, як би банально це не звучало. Ось моя історія:
Двадцятирічною я вийшла заміж за свого однолітка, дуже, як мені здавалося, його кохаючи. Мій обранець був звичайним хлопцем. Хвиля закоханості захльоснула нас обох, і незабаром ми побралися. Через два роки у нас з’явився чудовий син. Ще чотири роки ми прожили дружною сім’єю.
Але, як часто кажуть, човен кохання розбився об побут. Після шести років шлюбу ми розлучилися. Незважаючи на розлучення, підтримували дружні взаємини. Колишній чоловік часто бачився з сином, тому і я з ним спілкувалася.
Звичайно, після розлучення у кожного з нас з’явилося своє особисте життя...
В одному з ресторанів міста (я пішла якось з подругами) познайомилася з показним чоловіком. Він захотів продовжити знайомство і запросив на побачення. З’ясувалося, він на п’ятнадцять років старший від мене, розлучений, у нього є своя фірма в іншій країні. Кілька тижнів побачень у кращих ресторанах Одеси, прогулянки під зірками, дорогі подарунки і освідчення у коханні зробили свою справу – моє серце тьохнуло. Але найголовніше для мене було те, як він ставився до мого сина. Своїх дітей у нього не було, тому він з душевним теплом поставився до хлопчика.
Згодом він терміново полетів на місяць у справах. Я зрозуміла, що дуже прикипіла серцем до цього чоловіка. Як з’ясувалося – він теж. Вдруге він приїхав уже з пропозицією руки і серця і з квитками для мене і сина. У цей же час мій колишній чоловік, на одній із зустрічей з сином зізнався мені, що досі любить нас і розлучення було грандіозною помилкою. От тепер я почала сумніватися. Якщо до цього, я подумки намагалася збудувати модель спільного життя з новим залицяльником, то тепер не могла переконати себе, що так буде краще. Я усвідомлювала, що у сина буде краща освіта, про яку можна лише мріяти, кращі лікарі, якщо він раптом захворіє – коротко кажучи, усе найкраще. І я не матиму ні в чому потреби. Але однієї пропозиції колишнього чоловіка вистачило, щоб я всі ці переваги легко відкинула. Напередодні мого вильоту, колишній чоловік просто зателефонував і сказав, що дуже сумує, що не уявляє свого життя без нас. І я відважилася – проміняла безхмарне життя у розкішному палаці на примарну надію на щастя з батьком своєї дитини.
Багато хто так і не зрозумів мого вчинку. Але, повірте, я жодного разу не пошкодувала. І надія на щастя зовсім не була примарною. Зараз ми закінчуємо споруджувати свій будинок, ділимо між собою злигодні і радості. Звичайно, не все ідеально у моєму житті, сподіватися на це було б нерозумно. Та й кому потрібен ідеальний зразок сім’ї? Адже кожен по-своєму будує її. Але я точно знаю, що, прокинувшись одного ранку, не злякаюся того, ким я стала. І вже точно не приховуватиму імені, розповідаючи історію свого життя.
З повагою, Лілія ПОМЕНЄЗЄВА, м. Одеса
Яка ваша формула щастя?
Матеріал «Сповідь псевдопринцеси» у рубриці «Молодіжний квартал» від 10.04.2010 р. викликав не лише велике зацікавлення серед учнів однієї зі шкіл Болградського району, але й став темою класної години у дев’ятому класі. Сучасні Ромео і Джульєти поставилися до міркувань про моральний бік взаємин із усією серйозністю. Ще б пак, адже зовсім незабаром кожен з них почне будувати свою модель стосунків із протилежною статтю. Свої відповіді вони надіслали до редакції, за що їм дуже вдячні. Пропонуємо вашій увазі деякі з них:
Я не згодна із життєвою позицією героїні Марійки. Вважаю, що ми повинні обирати свою другу половинку не за розмірами гаманця, а за спільними інтересами, ступенем вихованості та доброти. Дівчина зі статті хоче жити у розкішному будинку і ні в чому собі не відмовляти. Але ж щастя не в грошах, а в тому, щоб ти був поруч із близькими людьми, сам трудився, заробляючи на життя. І це, повірте, набагато цікавіше, ніж одержати усе й одразу, не доклавши жодних зусиль. Можливо, для когось це і є вершиною усього, але мене таке життя ніколи не влаштує.
***
На мій погляд, у цій ситуації головне, як чоловік ставиться до цієї Марійки. Якщо він дуже кохає її – то його кохання вистачить на двох. Або навпаки він настільки черствий, що йому однаково, хто перебуває поруч, аби лише оточення заздрило, що дівчина вродлива. І якщо вона раптом піде від нього, він без зусиль та зайвих переживань знайде собі іншу.
***
Моя позиція така: якщо є хоч найменший ризик замати таку принцесу, то мені не хотілося б бути принцом.
***
Яким би бажаним та розкішним не було середовище життя, позбавляти себе почуттів не варто. І розмови про те, що кохання – це усього лише «хімія» – необґрунтовані припущення тих, хто спроможний холоднокровно гратися почуттями інших людей, щоб забезпечувати собі небідне життя. Вони живуть на гроші своїх чоловіків і лише заради цих грошей. А розмови, що усе заради майбутнього дітей – усього лише прикриття.
Мене така позиція не влаштовує.
***
Я не згодний бути жертвою псевдопринцеси. Та й навряд чи хтось згодний. Я хочу вірну, виховану, спокійну дружину, яка б кохала мене, а не гроші, які я буду заробляти. А щоб не потрапити у пастку такій Марійці, у мене є свої способи перевірки дівчат, які я залишу при собі.
***
Та ж чоловіки не такі вже дурні, як їх уявляє дівчина зі статті! Марійка, чи як там її звуть, може обманювати чоловіка тиждень або два. Але, зрештою, він зрозуміє, що це за цяця, і не буде серйозно до неї ставитися. Тоді вже жертвою буде вона, а не чоловік.
***
Героїня багато у чому права. Вона чітко розуміє, що зараз тяжкий час, і необхідно викручуватися, щоб жити собі на втіху. Якоюсь мірою я з нею згодна.
***
Прочитавши статтю, я дійшла висновку, що дівчина заради примарного щастя калічить своє життя. Так, вона завжди буде виглядати відмінно, у її дитини буде особистий репетитор і усе таке. Але чи в цьому сенс життя? Чи заради цього ми живемо? Я ніколи б на таке не пішла. Для мене щастя – це велика дружна сім’я, у якій один одного палко кохають, цінують, поважають. Повірте, я відмовилася б від багатства в обмін на щасливе життя у маленькій квартирці із любими людьми.
***
У цій ситуації кожний може міркувати по-різному. Якоюсь мірою я згодна із Марією. Адже саме такою повинна бути дівчина, щоб жити у статку. Вона чітко поставила собі мету і потихеньку до неї йде.
Звичайно, не кожний хлопець хотів би стати жертвою псевдопринцеси. Але це вже його турбота. Я вважаю, що навряд чи кожна б із сучасних дівчат, одержавши вигідну пропозицію, відмовилася від неї, сподіваючись зустріти у житті велике та чисте кохання.
***
Мені здається, що кожний обирає собі пару, як кажуть, на свій образ та подобу. Якщо у чоловіка така наречена, то й він далеко не янгол. То ж, гадаю, вони один одного варті. Два чоботи пара, так би мовити.
***
Я вважаю, що цих псевдопринцес не так вже й багато. І нормальному хлопцеві неважко буде знайти собі дівчину, яка не буде вдень і вночі випрошувати в нього гроші. А забезпеченим юнакам варто остерігатися таких Марійок, тому що вони вміють добре обманювати та прикидатися.
***
Подружнє життя може протривати довго, тільки якщо воно побудоване на взаємному коханні. Нам, чоловікам, не потрібні псевдопринцеси, які здатні любити лише себе та чужі гроші. Нам потрібні ніжні й добрі дівчата.
Давайте підіб’ємо підсумки міркувань школярів. Незважаючи на телепрограми та інші джерела інформації, які відверто проповідують користь, розрахунок та «ходіння по головах», молоді і недосвідчені серця не бажають сприймати таку правду життя. Навпаки, вони виводять свою формулу щастя, яка складається із таких компонентів як кохання, взаємоповага та розуміння. А яка ваша формула щастя?
Привіт, діти! Сонечко сяє усе яскравіше і жаркіше, а це означає, що канікули не забаряться. І навіть до цього літнього відпочинку теж треба готуватися. По-перше, треба здати всі «хвости» з шкільних предметів, щоб сумні думки про навчання не відволікали вас. По-друге, треба спланувати свої канікули, наприклад, визначити, чим би ви хотіли зайнятися, яку книжку прочитати, скільки риби наловити і так далі. Фантазуйте і діліться своїми думками з «Сонечком». А поки що читайте різні цікавинки, розгадуйте кросворд і обов'язково тренуйте свої умілі ручки.
