– Скажіть, як прожити моїй сестрі, інвалідові другої групи, яка залишилася з двома малими дітьми на руках і старшою дитиною-студентом, на 870 гривень державної пенсії? При тому, що вона сама повинна щокварталу проходити лікування, вартість якого становить 1000 гривень?
З таким запитанням звернулася до виконувачки обов’язків начальника Головного управління праці і соціальної політики Одеської облдержадміністрації Інни Сергіївни Кучинської одна з жительок міста Рені під час виїзного прийому громадян, які періодично провадить ця служба.
Почали розбиратися, вивчати документи. Цій сім’ї справді державна соціальна допомога як малозабезпеченій сім’ї не належить. На час звертання рівень гарантованого мінімуму (не плутати з прожитковим мінімумом!) на цю сім’ю становив 650 грн: по 225 грн на кожну дитину і 200 грн на матір-інваліда (ст.46 Закону України про Державний бюджет на 2009 рік). Згідно з новим бюджетом рівень гарантованого мінімуму на інваліда підвищили до... 294 грн. Справді, як на ці гроші жити і лікуватися? Але саме такі «стандарти життя» для інвалідів установив законодавець. Чиновники обласної і районної ланки тільки розводять руками. Єдине, що могла порекомендувати Інна Сергіївна, – це написати заяву на одержання одноразової допомоги з обласного бюджету, максимум якої, як відомо, не перевищує 750 гривень. Ці гроші, звичайно, не будуть зайвими, але проблему, на жаль, не розв’яжуть.
– Скажіть, як моїй сестрі жити? Як дітей годувати? – допитувалася у розпачі жінка. – Я працюю, оплачую навчання старшої племінниці, батьки зі своєї пенсії «викроюють», але вона теж маленька. Наші чиновники у Києві знають, як народ живе? Як народ бідує? Чим вони там займаються? Портфелі ділять і кидають один в одного яйцями? Тут діти напівголодні живуть, а вони продуктами розкидаються! Ніколи не пробачу депутатам лоток розбитих яєць...
У складній ситуації опинився й інший ренієць – інвалід праці другої групи. У його сім’ї, крім нього самого, ще троє інвалідів. А недавно 4-річному онукові зробили операцію на серці, яка обійшлася в круглу суму – її довелося позичати у рідних і знайомих. І знову І.С.Кучинська запропонувала написати заяву на одноразову допомогу. Щоб її одержати, звичайно, необхідно подати чеки з лікарні. Довідавшись про це, ходок тільки рукою махнув:
– Хто нам дасть ці чеки? Операції у державних лікарнях роблять безкоштовно. А на ділі – самі знаєте як...
Щоб хоч якось допомогти соціально незахищеним громадянам, які опинилися у складних умовах, у місцевих бюджетах передбачаються гроші на надання матеріальної допомоги. Але бідних багато, а бюджети убогі. Так, Ренійська райрада у цьому році заклала на надання матеріальної допомоги малозабезпеченим сім’ям 10 тис. грн. Тому деякі ренійці поспішили на прийом до І.С.Кучинської, щоб попросити матеріальну допомогу з обласної скарбниці.
Однак, будемо відверті, одноразові виплати не є розв’язанням системних проблем нашого суспільства, у якому, з одного боку, є голодні діти, а з другого, як кажуть люди, – «деякі фізіономії в екран телевізора не вміщуються».
Біда, коли на лоток яєць громадяни однієї країни дивляться по-різному.
