Діти, вода й дороги
Володимир Іванович Юзьков, Савранський селищний голова, був обраний на цю посаду рівно десять років тому. А до цього ще 15 літ працював заступником голови. Якими ж були ці роки? Що зроблено? А чого із задуманого не вдалось досягти? Які плани на найближчу перспективу? Про це мова із Володимиром Івановичем.
У перші роки моєї роботи в радах місцевий бюджет складав близько 700 тисяч гривень на рік. Тоді за ті кошти можна було зробити чимало. До 2000 року було споруджено шістнадцятиквартирний будинок по вулиці Леніна. Будували та ремонтували дороги. Займалися вуличним освітленням. Із 85 вулиць, що є в райцентрі, сорок освітлювалося.
За останні десять років цифри фінансування значно зросли. Проте й ціни на будівельні матеріали, на послуги, на пальне зросли відчутно. Ми намагаємося робити все, що змога. За підтримки облради провели ремонти комунальних будинків, огорож. Для кращого збереження майна, належного санітарного стану приміщень та прилеглих територій було створено Об’єднання співвласників багатоповерхових будинків.
– Це дуже доречно. Багато мешканців селища були свідками того, як парканчики навколо будинків були понівечені за кілька днів.
– Ви знаєте, вражає байдужість людей. Адже коли хулігани ламали ці огорожі, хтось із мешканців чув або й бачив їх. Та ніхто не тільки не зупинив бешкетників, а й не повідомив до міліції.
– За останні роки центральні вулиці селища стали значно ошатнішими, набули сучасного вигляду.
– Так. І це завдяки тому, що в нас розвивається підприємництво. Саме власники приватних крамниць, барів побудували сучасні приміщення, облаштували навколо них території.
– Вони ж і стежать за санітарним станом?
– Звичайно. Та варто зазначити, що з того часу, як комунальну службу району очолив Віктор Іванович Шпитко, на вулицях стало чистіше. Чимало зроблено і для поліпшення стану внутрішньоселищних доріг. Значна частина їх уже в асфальтовому покритті.
– Однією із нагальних проблем залишається забезпечення мешканців питною водою. Що в цьому плані вже вдалося зробити?
– Два роки тому ми замінили два глибинних насоси на сучасні, німецького виробництва. Вони зручні в користуванні, потужні і дають змогу поліпшити водопостачання населення. За рішенням сесії селищної ради було прокладено два нових водогони по вулицях Куйбишева і Ушакова. Крім того, постійно провадяться часткові ремонти водогонів та водонапірних башт.
– Наскільки мені відомо, Гетьманівка – єдиний із усіх населених пунктів, що користується підвізною водою. Як вирішилось питання поліпшення водопостачання цього села?
– Тут встановлено башту Рожновського, вона забезпечує питною водою дошкільний заклад та частину мешканців Гетьманівки.
– На сьогоднішній день в селищі склалася досить таки велика черга в дитячий садочок. Що робиться для вирішення цього питання?
– Вже виготовлено технічну документацію. Вартість проекту реконструкції приміщення колишньої школи під дитячий дошкільний заклад 5 мільйонів гривень. Кошти вже виділено із обласного бюджету. Проведено експертизу та тендер на участь в будівництві. Сподіваємося в нинішньому році розпочати цю роботу.
– Чим ще опікується селищний голова?
– Як господар дому – всім. Але доводиться виділяти важливіші питання, які потребують першочергового вирішення. Так сьогодні мене турбує те, що 35 дітей потребують підвезення до школи, а питання з транспортом вирішити ніяк не вдається. Зверталися до ТОВ «Саврань-експрес», та поки домовленості не досягли. Спробували вирішити це питання з допомогою приватних перевізників, та коштів виявилося нам недстатньо. Вони затребували від двох до трьох тисяч гривень на тиждень.
Поки що знайшли тимчасовий варіант довезення дітей, але сподіваємося все ж таки до початку нового навчального року домовитись із ТОВ «Саврань-експрес».
– Крім Саврані, до селищної ради входять ще Ковбасова Поляна та Гетьманівка. Там є ФАПи, в якому вони стані?
– В Гетьманівці проведено ремонт і забезпечено цей пункт всім необхідним для надання першої медичної допомоги. У Ковбасовій Поляні відремонтовано приміщення Фапу та зроблено до нього прибудову. Найближчим часом плануємо відкрити цей медичний заклад.
– Чим незадоволені?
– Тим, що не вдалось завершити реконструкцію селищного парку, добудувати огорожу, не скрізь ще є тротуари. Турбує й те, що на декількох вулицях, таких, як Малярова, не змогли відвести воду із проїжджої частини доріг. Ще не ввели в експлуатацію нове кладовище. Хоча для цього майже все готово.
– Які пріоритети Ви визначили для себе на найближчу перспективу?
– Можу висловити їх трьома словами – діти, вода й дороги.
– Бажаю, Вам успішного здійснення всіх добрих починань.
Упродовж нашої розмови Володимир Іванович встиг підписати кілька документів, відповісти на телефонні дзвінки.
Ми вже збиралися під’їхати туди, де будуватиметься новий дитсадочок, як до кабінету селищного голови зайшли всі члени цього колективу. Нагода була досить вагома – у однієї із співробітниць – день народження. Тож мимоволі і я стала свідком того, як голова вітав Наталію Миколаївну.
А за кілька хвилин він вже був на прийомі у голови райдержадміністрації Олега Аскольдовича Іспанюка. Там належало вирішити кілька поточних питань. Напевне, серед них були й ті, що стосуються дітей, води та доріг.
Лариса алексєєва
Радість прийшла у дім
Молодасім’ябюджетниківСідляренокізселаЙосипівкиОвідіопольськогорайону. Він – водій у райвідділі міліції, вона – санітарка. Зарплати, звичайно, не найвищі. На руках – син-дошкільник із бронхітом, що періодично загострюється. Але тепер за них можна порадіти – до їхнього будинку підведено газ.
Відбулося це після того, як Наталя Сідляренок побувала на прийомі у Миколи Андрійовича Тіндюка. А цими днями його зустрічали хлібом-сіллю та домашньою полуницею. Молода господиня розплакалася від радості, а потім одразу швидко посмажила яєчню та скип'ятила воду для кави:
– Чесно кажучи, дотепер із чоловіком не можемо у це повірити, – говорить Наталя. – Така радість! Це будинок мого батька. Він зараз у місті живе, а ми тут господарюємо. Гадаю, тепер у нас вже буде тепло. Спасибі тим, хто пішов нам назустріч! Велике спасибі Миколі Андрійовичу! Я так плакала, просто не могла повірити, що є люди, які справді допомагають.
– Світ не без добрих людей, – підтримав дружину чоловік Михайло. – Люди підказали, дружина звернулася по допомогу до Миколи Андрійовича… А зараз, справді, ще навіть не віриться. От коли дружина перший пиріг спече – обов'язково повірю!
– Іноді допомога приходить занадто пізно, – сказав Микола Тіндюк. – Але це молода, хазяйновита сім’я. І в неї є перспективи. Зараз у них одна дитина, але, гадаю, що вони на цьому не зупиняться. Допомога таким людям – це внесок у розв'язування демографічної проблеми в державі. Сума у тридцять тисяч гривень для цієї сім’ї, звичайно, була непосильною. Але в області діє програма «Власне житло», на її реалізацію виділяються певні кошти із обласного та державного бюджетів – не лише на спорудження житла, але й на його облаштування та газифікацію. Ці кошти й були грамотно використані. І я вдячний усім, хто взяв участь у вирішенні цього питання: Миколі Миколайовичу Глембовському – директорові обласного фонду індивідуального житлового будівництва на селі, академікові Павлові Павловичу Ліпнягову – одному із моїх найвірніших помічників у депутатській діяльності, керівництву Овідіопольського району та багатьом іншим людям. Гадаю, усі вони повинні бути щасливі від того, що зробили добру справу.
Іван ЧУГУРКО
