Час у дорогу
Продзвенів останній шкільний дзвоник, станцювали свій останній вальс випускники... навіть тестування вже пройшли. Попереду – нове життя. Мрії у всіх різні. Хтось хоче передусім створити міцну родину, хтось – успішну кар’єру , а ще хтось – присвятити своє життя науці або мистецтву. Поєднує молодих людей прагнення бути щасливими, реалізувати свій потенціал. У яку ж оболонку одягнені надії випускників першої десятирічки третього тисячоріччя? Про що вони думають? Чого хочуть досягти, і чи не виникає у них бажання провчитися у школі ще зайвий рік? Із цими запитаннями я звернулася до своїх ровесників-однокласників...
Світлана:
– Хочу стати художником-дизайнером, бути потрібною людиною в суспільстві. Робити так, щоб усім було комфортно і затишно в тому або іншому приміщенні. Адже все, що нас оточує, впливає на психіку, і нікому не хочеться перебувати під тиском. Залишатися у школі не хочу – ті самі обставини, люди, правила, вимоги. Хоча, по суті, всі інші навчальні заклади – такі ж школи з тими ж параметрами, тільки там все нове ...
Юля:
– Я хотіла б займатися мистецтвом, створювати щось гарне і потрібне. Іноді прокидається інтерес до наук, але мистецтво все-таки ближче. А взагалі, хотіла б подорожувати. Можливо, колись це і буде, тільки для початку треба чогось домогтися.
А школа – це так! Хотілося б ще туди повертатися, спілкуватися з усіма, як раніше... але поки що краще відпочити від цього.
Ксеня:
– Моя мета – вивчитися і обіймати добру посаду, керувати людьми. Хотілося б мати у майбутньому якесь творче хобі. До школи повертатися не бажаю – люди не ті.
Дмитро:
– У школі я затримався б ще не на один рік! А домагаюся я одного вже 10 років – це футбол. Моя мрія – грати на належному рівні і бути добрим футболістом.
Ганна:
– Я ще затрималася б у школі. Уже відчуваю, що її не вистачає, час дуже швидко пролетів. Хочу бути економістом на добрій роботі, щоб був приватний будинок поруч із лісом, а там на мене чекав вірний і відданий чоловік із двома дітьми. Так, схоже на мрію, але що ще для щастя треба?
Іра:
– Насамперед, я хочу завжди жити у любові зі своїм хлопцем, хочу закінчити університет і одержати професію, зробити кар’єру, щоб я була здатна сама забезпечувати себе, не сподіваючись ні на кого. Хочу, щоб моя робота гідно оцінювалася, щоб я могла собі ні в чому не відмовляти. Але кохання у моєму житті посідає важливе місце, без нього я цього самого життя не уявляю. Ну, а у подальшому, закріпившись на роботі і в суспільстві, можна і дітей заводити.
Павло:
– Хочу стати доктором психологічних наук і одержати Нобелівську премію у сфері літератури. До школи повертатися не маю жодного бажання.
Олена:
– Для початку потрібно вступити і вивчитися за фахом. Хочу стати цілком самостійною і не залежати від батьків. Знайти гарну роботу і, звичайно ж, обзавестися родиною. У школі, зрозуміло, хочеться залишитися, але це неможливо. Ми виросли і треба крокувати далі.
Ось такі думки у дітей – уже не школярів, але ще не студентів. Зараз ми стоїмо на роздоріжжі. У нас багато планів на життя, ми готові до важливих змін і здатні взяти на себе велику відповідальність. Дитинство закінчилося, час у дорогу... А ці нотатки я обов’язково збережу. Цікаво буде прочитати їх років через 15 – 20, коли ми зберемося на зустрічі однокласників...
Марія Шевчук, випускниця Одеської загальноосвітньої школи № 92
Завтра - у похід
Пройти туристичним маршрутом, подихати димком багаття, наблизитися до живої природи пропонують дітям координатори доброчинного фонду «Світлий дім» і громадської організації «Демократичний альянс».
– Ідея створення літніх таборів для дітей, позбавлених батьківської опіки, має за мету зайняти їх справою і відволікти від непрезентабельних інтересів вулиці. А також оздоровити за час канікул, – говорить координатор проекту Олексій Чорний.
Це, з одного боку, продовження соціальної традиції дитячих шкільних таборів. З другого – використання скаутських принципів виховання. Один із таборів базується на дунайському острові Малий Татару, що належить до заповідної зони. Другий – у гаю Ліски на березі моря. Тож на відпочивальників чекає тур-експедиція. Діти будуть самі розбивати намети, готувати їжу, підтримувати порядок. Одночасно заплановані й екскурсії екологічного спрямування, спортивні змагання, психотренінги, різні майстер-класи. Зрозуміло, під наглядом дорослих.
Як розповів О.Чорний, вартість 10 днів перебування у таборі на острові обходиться у 200 гривень, а 10 днів у Лісках – у сто. Це триразове харчування, оренда туристичного спорядження і вирішення усіх організаційних питань. Таке можливе завдяки участі у проекті спонсорів і волонтерів. Для малозабезпечених батьків дається знижка на путівку у розмірі 75%.
Таким чином, вирушити у похід зеленими стежками рідного краю можуть діти, які за нинішніх цін ніколи б не змогли розраховувати на повноцінний відпочинок. Недарма проект називається «Літо – для всіх».
Владислав КІТІК,«Одеські вісті»
