У Рені Валера Шубін – перший паранормальний. Ведучий гумористичної програми «Паранормальний гумор» на місцевому ТБ, він сам себе так охрестив.
Неординарна вдача цього молодого жителя Рені знайшла форму свого вираження – КВК. Ось уже років десять Валерій практично на чистому ентузіазмі (зарплата 300 грн) «запалює» на сцені, видаючи на гора авторські тексти, залучаючи до доброго світу гумору дітей, молодь і навіть... бабусь.
Нещодавно, наприкінці травня, Ренійська команда КВК «Рені-Sons» на чолі із Шубіним виборола Кубок губернатора. Для команди з провінції, безперечно, це – великий успіх. З чого ж усе починалося?
– Сім років тому, коли у Рені розпалася студентська команда «Вітер надій», мене попросили підготувати іншу. І ми одразу поїхали на півфінал обласної ліги, хоча команда була дуже «сира». Саме – «жовтогаряча революція», зміна влади, і ми вирішили зіграти зустріч Чубайса та Ющенка. Той, хто зображував Президента, вийшов на сцену у силіконовій масці. Зала вибухнула. Але у першому ряду зі своєю придворною свитою сидів «жовтогарячий» губернатор... Тож одержали ми на горіхи! Зате наступного сезону у складі «Рені-Sons» зібралося уже 11 чоловік. У кістяку команди були Віталій Ганецький, Платон Шестопалов, Сергій Аушев, Олександр Дадиєв, Кирило Сербінов (Юнік). Але КВК потребує часу, багатьом його фізично не вистачало. А ще, мабуть, перестали вірити, що колись нас гідно оцінять і дадуть виграти, чесно вам кажу. Ось, наприклад, якось на Кубку мера Ізмаїла чемпіонами стали шестикласники з Арциза, хоча реально були команди сильніші, наприклад, «Шальные пули» з Ізмаїла. Коли мої хлопці побачили упереджене ставлення журі, просто розчарувалися у КВК і залишили команду. У той період ми з Юніком залишилися удвох... Потрібно було перебудовуватися і писати для двох. Але ми грали!
– Команді «Рені-Sons» довелося пройти не одну «чорну смугу». А коли ви зрозуміли, що настала світла?
– Торік до нас прийшов Ваня Патложа, і ми почали грати у трьох. Потім з нами поруч опинилися такі запальні хлопці як Максим Деордієв, Едгар Мкртчян. У цьому році у команді з’явився Олежка Ляху, за дві ігри він зачарував усю обласну лігу. Я дуже люблю цього хлопця – дуже сумлінний, інтелігентний, працьовитий. Якщо потрібно додатково репетирувати 3-4 години, він це робить. І, найголовніше, він намагається писати. Хочу віддати належне «бійцеві невидимого фронту» – звукооператорові Сергію Єременку. Сезон розпочався вдало, з’явилася упевненість, що ми візьмемо Кубок обласної ліги. Пам’ятаю, я сказав організаторові, що гратиму до 80-ти років і помру прямо на фінальній грі, але Кубок у руки візьму! Ось так посміялися... Але рік для нас став перехідним. Почали більше працювати з текстами. Як писав Маяковський, переробляєш «единого слова ради тысячи тонн словесной руды». Але має бути присутнім і чуття гола. Мало написати, потрібно передбачити, коли ця фраза підірве залу.
– Але у команді з’явилася і Бабуся...
– Думка про те, що нашій родині КВК потрібна Бабуся, мучила мене давно. Як не дивно, хлопці якось не сприйняли цю ідею. Але одного разу у Маслякова, у команді «Візит», ми побачили, що грав батько одного з учасників. Незабаром у нашій команді з’явилася Алла Миколаївна. В Одесі на Кубку мера зал її сприйняв на «ура». Особливо, коли вона на сцені легко віджалася 20 разів. А от журі виступило категорично проти, мовляв, літня людина на сцені це – знущання над нею. Я пояснюю людям: якщо жінка у 70 років танцює з нами на дискотеці, о 6-й годині виходить на зарядку, стежить за собою, робить манікюр і сповнена енергії – що ж тут поганого? Навпаки, наша Алла Миколаївна – приклад для тих, хто вже перестав вірити у себе. І глядач у неї закохався. Коли ми кудись приїжджаємо, нас перше про що запитують: «А ви Бабусю привезли?»
– Валеро, як ти вважаєш, чому не розцвітає КВК у провінції?
– Як не дивно, у себе вдома, у Рені, ми дуже рідко виступаємо. Важко. Знаєте, легше виступати на одній сцені із сильними командами – більше викладаєшся. Щоб у провінції з’явився хороший КВК, який зміг би конкурувати з іншими лігами, необхідно залучати хедлайнерів, тобто найвідоміші команди, – щоб було у кого повчитися. Звичайно, потрібно, щоб більше було дитячих команд – тоді більше відкриється талантів. Таких як Олег Ляху. Я переконаний: молодь потрібно стимулювати. Потрібно, щоб рух КВК підтримували серйозні люди, щоб було гідне фінансування. Я дуже вдячний депутатові Одеської облради Олександрові Васильовичу Сошенку, який допомагав нам останні три роки. Якби не він, наша команда, мабуть, припинила б існування. Завдяки Сошенку, ми виїздили на ігри. Також нас підтримувала Віра Леонідівна Іванченко, адміністратор Асоціації КВК України, Південної та 1-ї Української Ліги, яка хотіла, щоб ми грали. У нас у Рені дітей талановитих вистачає, їх треба трішечки розворушити, їх треба возити на ігри.
– Але от – не завдяки, а всупереч – настав ваш зоряний час...
– Я до кінця не міг повірити у те, що ми стали чемпіонами Одеської області, де є сильні команди. І коли уже в руках опинився Кубок губернатора, у мене затерпло у горлі – я нічого не міг сказати. Ми йшли до цього сім років.
– А далі?
– Міська рада обіцяла виділити кошти для того, щоб наша дитяча команда «Самуэль. Это. О.» взяла участь в Асоціації команд КВК Одеської області і позмагалася за Кубок мера Ізмаїла. У «Рені-Sons» є наміри пограти у молодій Одеській лізі «Зліт», де є сильні команди.
– Але поганий той солдат, який не мріє бути генералом...
– Ми не маємо ілюзій про те, щоб пробитися до Маслякова. Проблем багато. По-перше, це фінансування, по-друге, потрібна ціла авторська група, і, по-третє, потрібна молодь, яку дуже складно зібрати у команду. Скажу чесно: ми тут вештаємося як «гекльберріфінни», випрошуючи гроші, щоб тільки виїхати на чергову гру.
