У нас не перший рік б’ють тривогу, що село гине, що молодь не хоче там жити. А чому – відомо всім. Бо передусім через те, що немає елементарних зручностей в оселях. Хочу розповісти про свого покійного брата, який сам зробив всі зручності в хаті. Освіта у нього була всього чотири класи, встиг закінчити перед війною, а після війни вже працював помічником шофера, потім шофером.
Звичайно, він був від природи обдарованою людиною. Ще коли працював у автобазі, за ним аж додому приходили механіки, щоб він допоміг знайти причину поламки «студебекерів» та інших машин, понівечених війною. Брат один з 14-літнім підсобником відновив роботу електростанції, підірвану німцями, і через три дні місто отримало світло. А до цього бригада із 7 слюсарів не змогла це зробити. За допомогою паяльних ламп брат виливав центробіжки, необхідні для поливу городів. Ремонтував закордонні верстати.
Пам’ятаю, як після війни країна відбудовувалася і потребувала багато пиломатеріалів. А брат перейшов на роботу мотористом пилорами, і там він переробив новий дизельний двигун, щоб збільшити кількість обертів і пального менше витрачалося. Після цього пилорама стала перевиконувати план. Брату дали велику премію, але він не зміг зробити креслення своїх переробок, як просив його директор, щоб завод більше не випускав таких недосконалих двигунів.
Та у нас по Україні багато таких народних умільців, які придумують те, що інженер з вищою освітою не може придумати. Брат провів воду від помпи на городі в хату: відкриєш кран, натиснеш кнопку, і вода з помпи тече за допомогою електродвигуна.
А зараз є різні насоси. Та й каналізацію зараз виводять на вулицю у вигрібну яму з малим отвором, щоб тільки шланг асенізаторської машини засунути. А згодом в селі ці вигрібні ями можна буде об’єднати в одну каналізаційну систему.
Обігрів кімнат брат зробив водяний. Вода грілася в плиті на кухні, і одного кілограма вугілля вистачало надовго. Я пам’ятаю тільки, що над плитою майже під стелею, була прикріплена невеличка, літрів на два, бляшанка, в яку брат інколи доливав води. Такий обігрів будинку був дуже простий і дешевий. Не те, що зараз, продають дорогі АГВ, які залежать і від природного газу, і від електрики. Та не в кожному селі та маленькому містечку є природний газ. Тож можна і зараз у будь-якому селі зробити в хатах усі зручності.
Ми маємо чудову техніку, за допомогою якої можна в кожному дворі пробити свердловини великої глибини – де вода дуже добра. Потрібно відмовитися від колодязів та туалетів без унітазів у дворі, в яких нерідко гинуть діти. Тільки все це треба вміти організувати.
Ви скажете: «За які гроші?» Та дуже просто: комунальне підприємство підписує угоду з селянином, скільки це буде коштувати, і селянин зобов’язується віддати на цю суму скільки-то курей, яєць, свинини чи телятини, а можливо, якісь овочі та фрукти за ціною нижчою за ринкову. А ці продукти комунальне підприємство віддає до крамниці свого підприємства для продажу своїм робітникам. А повернуті гроші йдуть на закупівлю матеріалів та оплату роботи. Тільки треба матеріали (труби, умивальники, унітази і т.д.) закуповувати у виробників без ринкової надбавки. А можна, щоб кооперативи самі через крамниці сільСТ продавали ці продукти і самі розраховувалися з робітниками. Головне, щоб продукти продавали за установленою заниженою ціною, щоб вони не залежувалися.
А угоду можна виконувати і два роки, щоб встигнути виростити якусь живність. А немічним пенсіонерам може і влада допомогти.
Отож, усе залежить від влади як місцевої, так і від обласної, де є підприємства, здатні виконати таку роботу. Треба тільки так налаштувати робітників, що великих грошей тут не буде – тільки самоокупність. Але буде велика вдячність від селян, які нас годують і будуть годувати.
Я пам’ятаю, як у перші роки незалежності України у нас часто показували по телебаченню, як у країнах Заходу та в США обслуговують селян: вранці приїздить молоковоз, і по всіх господарствах забирає зайве молоко одразу перевіряючи жирність і сплачуючи за нього гроші. А фермери пересилають до міста поштою землю на аналіз, а звідти через комп’ютерну систему їм приходять результати аналізу і рекомендації, які добрива і скільки треба вкласти. І так періодично, за наукою. А за аналізи держава не бере плату. Бо вигідно державі отримувати добрі врожаї і берегти здоров’я людей, які будуть їсти ці овочі та фрукти.
Тож нашим чиновникам треба організовувати роботу, а не бути весільними генералами на різних урочистостях, де вони тільки констатують досягнення інших, часто не маючи жодного стосунку до цих досягнень.
І слід прислухатися до думок простих людей та умільців, які можуть дати дуже корисні поради.
