Дбаючи про хліб насущний, не можна забувати і про вічні цінності. Саме таким принципом намагалася керуватися Одеська обласна рада нинішнього, п’ятого, скликання протягом усіх чотирьох років своєї діяльності. Чимало культурних об'єктів області, які за важких часів становлення незалежної економіки було занедбано, опинилися у центрі уваги нинішнього депутатського корпусу. Ми не будемо перераховувати усіх значних та незначних пам’яток архітектури, музеї та сільські будинки культури, відновлені за підтримки коштів обласного бюджету. Але зупинимося лише на деяких найяскравіших прикладах.
Отже, найяскравіша перлина – Одеський національний театр опери та балету.
За всю історію свого існування знаменитий витвір Фельнера та Гельмера пережив пожежу, війни, загрозу руйнування та кілька етапів реставрації.
За радянських часів ремонтні роботи виконувалися у досить стислий термін. Наприклад, у середині 50-х процес зміцнення підвалин театру зайняв близько року, а цілковита реставрація у середині 60-х, під час якої було реконструйовано сцену та завісу, оновлено художні та ліпні прикраси, скульптуру, заново накладено позолоту, відновлено підлогу, двері, меблі, тривала усього два роки. Однак ці заходи лише ненадовго допомогли зберегти театр. У середині 90-х будинок Одеської опери через постійне осідання підвалин опинився у катастрофічному стані. У 1997 році, за рішенням уряду вже незалежної України, почався капітальний ремонт, який затягся (через постійні проблеми із фінансуванням) на довгих 10 років. Можливо, ця реставрація тривала б і донині, якби у 2007 році уряд Віктора Януковича не виділив на її завершення одразу 53 мільйони гривень. Свою лепту у цю шляхетну справу внесла і обласна рада, ухваливши рішення щодо виділення близько 1,2 мільйона гривень на завершення ремонтних робіт.
Щоправда, на урочистому відкритті Одеського оперного театру, яке відбулося наприкінці вересня 2007 року, тодішній Президент Віктор Ющенко про заслуги Віктора Федоровича та його уряду вирішив не говорити, прийнявши на себе усі не ним заслужені почесті за виконану роботу. Того ж дня Віктор Андрійович також оголосив про присвоєння Одеському академічному театру опери та балету звання національного. Зраділи усі – одесити, артисти, місцева влада. Адже, як відомо, новий статус припускає підвищення зарплат і зовсім новий рівень фінансування. Тепер усі витрати щодо утримання будівлі, підвищення та виплати зарплат працівникам театру має нести держава. У надії на швидкі зміни депутати обласної ради вже на найближчій сесії дали згоду на передачу театру із обласної комунальної до державної власності.
Однак незабаром стало зрозуміло, що не так швидко справа робиться. Уряд Юлії Тимошенко Указ Президента проігнорував. До кінця 2007-го відповідні зміни до Державного бюджету так і не внесли, досить довго залишався театр без уваги центральної влади і у наступному, 2008-му, році.
У цій ситуації обласна рада стала на сторону театру і ухвалила рішення щодо його подальшої підтримки – щоб уникнути боргів з комунальних платежів, а його працівники не залишилися без зарплати. Голові Одеської облради Миколі Скорику довелося особисто переконувати депутатський корпус у необхідності такого кроку. Адже понад 19 млн грн, які пішли у 2007-2008 роках із обласного бюджету на утримання оперного театру вже у статусі національного могли б стати у пригоді області для розв’язання інших соціально важливих проблем. Але й допустити соціального конфлікту обласна рада не могла.
– Якби не було цієї підтримки, напевно, ми не мали б такого талановитого колективу, як зараз. Лише за два останніх місяця, ми поставили три вистави. І зараз керівництво обласної ради у міру можливості допомагає нам у здійсненні нових постановок та інших організаційних питань. Микола Леонідович Скорик – наш частий гість. Це дуже тішить, що, незважаючи на свою зайнятість, він знаходить можливість відвідувати не лише наш, але й інші театри. Я впевнений, що якщо буде потреба, у важку хвилину, обласна рада завжди нам допоможе,– говорить в.о. директора Одеського національного академічного театру опери та балету Микола Криворучко.
Період реконструкції переживає ще один предмет особливої гордості жителів нашого регіону – музей західного та східного мистецтва. Унікальні колекції творів зарубіжних майстрів Європи та країн Сходу перебувають у не менш унікальному будинку, побудованому у середині ХІХ століття.
В останні роки обласна рада намагається щороку передбачати бюджетне фінансування на реставрацію цієї пам'ятки архітектури.
– Усі побачили, як раптом зненацька прекрасно розкрився фасад по вул. Пушкінській, 9, як засяяв своєю чистотою та чудовим бірюзовим кольором. Причому це стало резонансною подією, про яку писали навіть на міжнародних сайтах. Решта змін не так помітна відвідувачам. Але ми про них знаємо, і вони гріють нашу душу. За останні два роки було повністю оновлено дах, замінено усі крокви, усе просочено протипожежними розчинами. Проведені дуже значні роботи щодо зміцнення підвалин – тепер ми точно знаємо, що будинок перестав з'їжджати та опускатися. Але ж дах і підвалини – це основа для того, щоб почати нормальну реставрацію всередині, – відзначає директор музею Володимир Островський.
За його словами, на сьогодні в музеї працює трирівнева система охорони – крім нової сигналізації, встановлені ґрати на вікнах та системи відеоспостереження. То ж для повернення до музею викраденого шедевра – картини Караваджо «Поцілунок Іуди» забезпечені всі вимоги.
– Нині думаємо про те, щоб для особливо цінних творів мистецтва закупити спеціальні лазерні системи точкового контролю та фіксації. Це найсучасніше обладнання, що існує у найвідоміших музеях Європи. То ж, нам є куди рости. Але вже зараз можна сказати, що наш музей ще ніколи не мав такої ретельної системи охорони, як на сьогоднішній день,– уточнює Володимир Островський.
Поки що тут діє лише одна виставкова зала. І в «польових умовах» музей намагається бути у центрі культурного життя та самостійно заробляти гроші. Із цією метою тут навіть у вихідні та святкові дні паралельно із власними експозиціями провадяться різні виставки сучасного мистецтва одеських авторів та авторів з інших міст.
І ще про одне. Даниною історичної справедливості стало відкриття цього року пам'ятника 250-ти донецьким шахтарям, які героїчно віддали своє життя за наше місто. Довго про їхній подвиг пам'ятали лише деякі свідки тих подій – жителі смт Чорноморського Комінтернівського району, які залишилися серед живих (саме тут під час оборони Одеси розташовувалася 412-та батарея).
Лише нещодавно про ці події довідалися у Донецьку і вирішили увічнити пам'ять про своїх земляків. Спорудження пам'ятника здійснено на кошти благодійного фонду Бориса Колесникова «Маршал Жуков». 6 травня нинішнього року віце-прем'єр-міністр України особисто відкрив цей монумент. А паспорт на монумент передав голові Одеської обласної ради Миколі Скорику. Вже 12 травня, на сесії облради, депутати прийняли його у власність територіальних громад області, а отже, взяли на себе зобов'язання щодо утримання цього об'єкта.
– Микола Леонідович надав нам неоціненну допомогу. Усі питання, які виникали у процесі будівництва, а також перед відкриттям монумента він вирішував швидко та оперативно, провадив наради на місці, допомагав у облаштуванні території біля меморіалу. Було помітно, що людина уболіває. Ми прагнули зробити свято для ветеранів. І у цьому підтримка обласної ради була дуже відчутною,– згадує Чорноморський селищний голова Сергій Удалов.
Сьогодні він ділиться планами на майбутнє. Згідно із Генеральним планом розвитку території пам'ятник загиблим шахтарям стане центром цілого меморіального комплексу 412-ї батареї. Тут буде своя Алея Слави, Вічний вогонь і Почесна вахта. За прикладом 411-ї батареї, на площі у 86 га планується створення паркової зони. Звичайно, реалізація цього плану зажадає часу та значних витрат. Але, за великим рахунком, адже головне – не гроші, а бажання та добра воля не лише влади, але й самих жителів області.
