У свої вісімдесят вісім, таку дату буде відзначати Катерина Юхимівна Груценко, вона зібрана, життєрадісна, сповнена енергії та бажання щось робити. У день нашої зустрічі в неї було заплановано безліч справ. На прохання ветерана вона поспішала до податкової інспекції, потім на пошту, а потім – на роботу. Катерина Юхимівна трудиться у ветеранській організації, де відповідає за роботу із молоддю. Знають ветерана і в школах, де вона розповідає дітям про страшні роки війни та Велику Перемогу, у якій є і її часточка.
Велику Вітчизняну війну Катерина Юхимівна зустріла студенткою Барнаульського фінансово-економічного технікуму. Коли прийшла похоронка на чоловіка, маленького сина залишила із матір'ю і пішла до військкомату. Одержала направлення до Кемеровського авіатехнічного училища, де за шість місяців опанувала спеціальність радиста-кодувальника. А далі – фронт. У першій повітряній армії під командуванням генерал-лейтенанта М. Громова, радистка забезпечувала зв'язок із полками Василя Сталіна-Джугашвілі, французьким – «Нормандія-Німан». І через десятки років при зустрічі із льотчиками-французами їй подарують книжку із дарчим написом.
Бойовий шлях Катюші, так ласкаво називали її однополчани, пролягав через Москву, Калугу, Єльню, Смоленськ, Борисов, Мінськ, Каунас, Вільнюс. Це далеко не повний список міст, у захисті та визволенні яких Катя разом із бойовими товаришами брала участь.
Важко згадувати ветеранові пережите на війні, втрати дорогих людей. Коли загинула близька подруга Тася Завізіон, у листі до її матері Катя попросить самотню жінку вважати її донькою.
Чотирнадцять кілометрів не дійшла Катерина Папанова до Кенігсберга. Під час обстрілу аеродрому була тяжко поранена. Війна для неї закінчилася у квітні 1945 року. Лікувалася у шпиталі, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, теж пораненим, солдатом Федором Груценком.
Привіз Федір Пилипович свою дружину у Балтський район. Так і залишилися тут жити. Із Алтаю привезла старшого сина. Народили ще двох синів. Виховали їх гідними людьми. Старший син Анатолій – був першим директором одного із найбільших молочно-переробних підприємств у Союзі, Сергій – полковник у відставці, Віктор – доктор технічних наук, успішний бізнесмен, політик. Вона пишається ними. Пишається онуками та правнуками.
Здобувши вищу економічну освіту, понад сорок років після закінчення війни Катерина Юхимівна Груценко працювала бухгалтером у Балтському ПМК-252. Грамоти та подяки різних років дбайливо зберігає ветеран війни та праці, зокрема й за активну громадську роботу.
