Шановні громадяни!
1 жовтня в усьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Наша держава, щорічно відзначаючи цей день, сприймає його як нагоду нагадати суспільству, громадськості про необхідність посилення уваги, співчуття, турботи та підтримки літніх людей, особливо тих, які на схилі віку залишилися немічними, одинокими і найбільш гостро потребують підтримки і стороннього догляду.
Міжнародний день людей похилого віку – це не тільки матеріальна та грошова допомога літнім людям, а й огляд того, як наше суспільство використовує досвід старших поколінь, їх знання, життєву мудрість, надання їм широких можливостей брати участь у політичному та економічному житті держави, активно включитися у соціальну еволюцію, у повному обсязі виконувати свою важливу соціальну роль.
Сьогодні наше суспільство переймається виборами до міцевих рад. Ветерани, літні люди – це найактивніша, найпослідовніша частина виборчого електорату.
Тож, маючи нагоду, я закликаю вас 31 жовтня обов’язково прийти на виборчі дільниці і проголосувати за подальше зростання економіки, стабільність, за мир і злагоду у суспільстві, за щасливе майбутнє нашої держави.
Ми глибоко поважаємо ваші заслуги перед суспільством, ваш вік, бажаємо вам багатирського здоров’я, добра і добробуту. Спасибі вам, що ви завжди поруч.
голова Одеської обласної ради М. Скорик
Відплачувати по заслугах
1 жовтня в Україні традиційно відзначають День ветерана та Міжнародний день людей похилого віку. Він дає нам привід замислитися про те, яке становище та яка роль у суспільстві людей, які мають стосунок до цієї категорії населення. А також про те, як суспільство опікується ними, як шанує їхні заслуги. Молодим людям він служить своєрідним нагадуванням про те, що і до них прийде старість, яка здається ще далекою. Важливо, щоб усі з них, без винятку, твердо усвідомили, що їхнє майбутнє буде адекватне тому, як нині живуть їхні співвітчизники літнього та старечого віку, котрі захищали країну від фашистської погані та відродили її з попелу.
На жаль, нинішнім дідусям та бабусям, яким за сімдесят і більше, живеться нелегко. Але вони не нарікають на долю і сподіваються на те, що влада не лише на словах, а й на ділі буде розв’язувати їхні проблеми, забезпечувати права, і в Україні буде створено суспільство для будь-якого віку, як це передбачено у Мадридському плані дій з проблем старіння та у відповідності з цілями у сфері розвитку, які сформульовані ООН у Декларації тисячоріччя.
Бажаю від усього серця усім землякам, зокрема і молодим, довгого, якісного, повноцінного життя, яке приносить задоволення, та успіхів в усіх справах.
Голова Одеської обласної ради Організації ветеранів України О. ГУРСЬКИЙ
Шануйте кожну мить, життя чудове!
Монолог-сповідь жительки селища Саврані Ніни Мануїлівни Ліщенко
Коли я чую, що люди нарікають на сьогоднішнє життя, мені стає дуже прикро. Подивіться самі, як усі одягнені, скільки довкола різноманітних товарів. А хліба! Тепер на прилавках десятки сортів різних хлібобулочних виробів. Як на мене, то достаток вимірюється саме наявністю хліба. Під час війни мені довелося жити в блокадному Ленінграді. Ото було горе, ото було лихо. Та й перед війною, пам’ятаю, у нашій родині білий хліб з маслом їли тільки в неділю, а в будні був чорний і каша з сочевиці. Бо то була найдешевша крупа. Тепер я можу собі купувати все, що захочу. Зрозуміло, що в межах розумного. Я маю на увазі, все, що необхідно людині поважного віку. Хочу – купую молочко, хочу – м’ясо, можу собі дозволити овочі, фрукти, морозиво, цукерки. Я одержую трохи більше тисячі гривень пенсії. До заробленої пенсії ще трохи дорахували за нагороди.
Проходячи селищем, завжди милуюся квітами, які ростуть в садибах та й на вулицях. Я вам скажу так, якщо люди не мають шматка хліба, у що вдягнутися, то не будуть вони прикрашати свої двори квітами. А скільки тепер у людей машин? Колись на все село був один велосипед.
Я вважаю, що сьогодні життя чудове. Тільки потрібно вміти його цінувати. Коли бачу, як молоді люди марнують своє життя, як пиячать, безцільно проводять час, то серце болить. А скільки в нинішнього покоління є якоїсь озлобленості, навіть жорстокості? Це мене дуже засмучує. Я й мої подруги, яким в більшості за вісімдесят, і то змістовніше проводимо вільний час. Вже понад десять літ ходимо у ветеранський клуб «Затишок». І нам там справді затишно. Ми разом святкуємо дні народження, готуємо концерти, відвідуємо мешканців будинку «Милосердя» в Концебі, беремо участь у різноманітних масових заходах, які провадяться в районі. То байдуже, що перед виступами п’ємо пігулки. Але ж ми відчуваємо, що життя чудове. Шкода, що його вже так мало залишилося. Дивлячись на тих молодиків та їхніх подруг, які безцільно вештаються селищем з пляшками в руках та з лайливими словами на устах, так і хочеться вигукнути: «Шануйте кожну мить, життя чудове і дуже коротке!»
Турботу «заходами» не заміниш
У ветеранській організації селища Комінтернівського налічується близько 2000 осіб. У кожного – свої біди і болячки. Але ці люди не самотні у своїх негараздах. Їм завжди на допомогу приходять такі органи влади, як селищний виконком, районна рада, райдержадміністрація, інші організації та установи. Тож турбота про людей похилого віку тут не тимчасова. Це результат постійної і активної роботи, ефективним координатором якої виступає селищна рада ветеранів.
Голова ради ветеранів Комінтернівського Мефодій Трохимович Крутій на цій посаді понад десять років. Серед своїх підопічних знає кожного. Знає, що це люди ранимі. Вони вразливі не тільки у плані житейських проблем, а й дуже болісно сприймають формалізм, черствість з боку чиновників, працівників соціальних служб. Всі ці нюанси, а особливо питання розподілу матеріальної допомоги – завжди на контролі у селищної ради ветеранів. Навіть найдрібніші проблеми та побажання когось із ветеранів селища обов’язково виносяться на колегіальний розгляд. Нерідко питання узгоджуються з районною радою ветеранів, яку очолює Микола Іванович Гавриленко.
Мефодій Трофимович наводить приклади конкретної роботи селищної ради ветеранів. Мешканцеві села Шевченка М. Цебелюку стало важко у старості обходити себе. Попросив допомоги, щоб перебратися до райцентру, де живуть його діти. Завдяки матеріальній допомозі, про яку поклопоталася рада ветеранів, було здійснено ремонт кімнати для інваліда війни І групи. Тепер він у пристойних умовах живе коло дітей. Аналогічну допомогу з переїздом до Комінтернівського надано й колишньому жителю Визирки, інваліду ІІ групи П. Дем’янчуку. Учаснику бойових дій, інваліду І групи І. Гапоненку надана матеріальна допомога для лікування у райлікарні, а Ю. Андрієнку – в обласній лікарні. На постійному контролі й інші інваліди війни та праці. Не забуває рада ветеранів про солдатських вдів. Їх відвідують, приносять їм продовольчі пайки. До таких жінок належать Л. Ратушна, Є. Яковенко, В. Воронюк та інші.
До 1 жовтня, Міжнародного дня людей похилого віку, рада ветеранів готує у подарунок малозабезпеченим громадянам продовольчі пакети. М. Крутій дуже вдячний за постійну допомогу у такій справі директору Визирського борошномельного заводу І. Черкесу, директору кооперативу «Світанок» С. Ткаченку. А ще – окрема вдячність начальнику автостанції В. Машковській. Вона завжди виділяє автобус для ветеранів, коли ті виїздять по овочеву продукцію на поля місцевих сільгосппідприємств та фермерів. Нещодавно, наприклад, було організовано чотири виїзди на збирання помідорів. Продукція надавалася безкоштовно, тільки збирай.
Найболючіша тема для людей похилого віку – вартість медикаментів. За ініціативою селищної ради ветеранів у Комінтернівському відкрито соціальну аптеку. За приміщення під аптеку була не просто боротьба, а ледве не битва. Виконком селищної ради (в.о. селищного голови А. Калишніков) допоміг, приміщення відстояли. Аптека працює. Але скидка на ліки у 5-7% загальної проблеми не знімає. Зараз рада ветеранів звертається у всі інстанції, щоб довести цю скидку хоча б до 20-25%. Ще одна селищна проблема – ритуальні послуги. Голова районної ради Д. Макосій, уважно вивчивши питання, запропонував вирішувати його на районному рівні і пообіцяв особисто посприяти у створенні відповідної служби. Адже й у інших населених пунктах району є такі проблеми. Важливо, щоб малозабезпечені люди (а у селах та й у райцентрі їх чимало) мали можливість замовити пристойні ритуальні послуги за доступними розцінками.
Як першому заступнику голови районної ради ветеранів, М. Крутію доводиться допомагати ще й ветеранам району. Він з вдячністю зауважує, що ветерани району знаходять розуміння й підтримку не тільки на рівні районної, а й обласної ради. Так нещодавно надійшло прохання про допомогу із села Першотравневого від солдатської вдови К. Ільченко. Голова обласної ради особисто втрутився у це питання, допоміг з виділенням коштів на ремонт квартири. Вже звичною стала передплата за кошти облради для ветеранів таких друкованих видань, як «Одеські вісті», «Ветеран України», «Рабочая газета». За це теж велика особиста подяка голові обласної ради Миколі Скорику.
А коли є така підтримка, каже М. Крутій, тоді й з будь-яким негараздами легше боротися.
Олександр НЕБОГАТОВ,власкор «Одеських вістей», смт Комінтернівське
Живе пенсіонер… у субтропіках
Логін Ісакович Гуренко, житель села Ліски Кілійського району, цього року відзначив 72-й рік народження. Незважаючи на вік, це така захоплена та енергійна людина, що багатьох молодих за пояс заткне.
На подвір'ї Логіна Ісаковича – справжня субтропічна оаза. Тут тобі і гранатовий сад, і лимонний, і мандариновий. Щоправда, ці дерева ростуть у діжках, і на зиму заносяться до спеціальних теплиць, але плодоносять, та ще й як!
Лимони, які вирощує пенсіонер, користуються великим попитом: розріжеш такий вітамін С – на весь будинок аромат стоїть.
На своєму городі у 36 соток Л.І. Гуренко вирощує також яблука, груші, сливи, персики. Якщо посадить кукурудзу або соняшник, то вони «вимахнуть» на три метри – ліс, та й годі.
А ще Логін Ісакович – запеклий бджоляр, адже мед, прополіс – кращі ліки від усіх хвороб. Є на його подвір'ї і живність – літній чоловік відгодовує свиней.
Цього року пенсіонер із села Ліски взяв участь у святкуванні Дня Кілійського району – він приїхав із цілою виставкою своєї продукції. Щось демонструвалося на фотографіях, а щось і в натурі – саджанці граната, лимони, мед. Виставка Логіна Ісаковича привернула дуже велику увагу. «Невже це можливо в наших краях?» - дивувалися люди, розглядаючи фотографії результатів праці пенсіонера.
Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей»,Кілійський район
