Доленосна мова
Публікація Світлани Комісаренко «До рівноправності мов: крок перший» («Одеські вісті», 11.09.10) із великою зацікавленістю сприйнята активними читачами газети – ветеранами, пенсіонерами. І це цілком зрозуміло. Коли численні помаранчеві «доктори» та «академіки» із панською нахабністю принижують і ображають велику російську мову – одну із п'яти загальновизнаних світових мов (китайська, англійська, російська, іспанська, хінді та урду), у розумних людей виникає запитання: що ж це за вчені такі? Невже не знають вони, що це мова «Повести временных лет», «Слова о полку Игореве», мова Григорія Сковороди, мова Пушкіна та Гоголя, Лермонтова та Шевченка, Паустовського та Гріна…
Очевидно, ці надрозумні наші пани не знають, у силу осліплення новітньою історією української нації, що великий Тарас Шевченко створив цією мовою кращі свої твори.
Ремарк, Фолкнер, Золя, Лем, брати Стругацькі, Сіменон, Достоєвський, Крісті, Распутін, Шолохов, Бернс, Манн, Камю та багато інших літературних світил стали надбанням нашого народу лише завдяки російській мові.
Перед Михайлом Грушевським стояли три завдання: «створити українську літературну мову, як найбільш несхожу на російську; переробити історію Малоросії так, щоб вона перестала бути частиною історії російського народу, і створити ядро «української інтелігенції, котра ненавидить Росію, ідеалом якої було б відірвати Малоросію від Росії із включенням її до складу Австрійської імперії». Треба визнати, Грушевський відмінно впорався із таким завданням.
У наші дні гоніння на російську мову та на усе російське спалахнуло з новою силою. Які лише доводи не придумуються людьми, про яких Тарас Шевченко прямо писав: «Я різав все, що паном звалось», щоб витиснути з душі більш ніж половини населення України рідну або зручну для них російську мову, мову їхніх предків. Хоча б трохи повчилися у білоруського народу його відношення до цієї великої мови. Панська гордість не дозволяє!
Але й здорова частина наших людей не дозволить відірвати російську мову від України, свято збереже історичну двомовність у країні як символ єднання народів.
Микола ВАРІВОНЧИК, голова комітету ветеранів війни та захисту правди історії Кілійської районної ради ветеранів, член Національної спілки журналістів України
Влада, яка піклується про вчителя
Кінець літа і початок осені завжди пов'язаний зі школою, учнями, учителями. Приємно, коли пам’ятають про вчителя, його роботу, прагнення, мрії. А вдвічі радісно від того, що не забуває нашої копіткої праці керівництво регіону.
Цього року Одеська обласна державна адміністрація на чолі з Едуардом Леонідовичем Матвійчуком відзначила наші здобутки на високому рівні – цінними подарунками, щирою увагою і повагою. Зазначу, що влада, яка піклується про вчителя, – будує майбутнє.
Тож хочемо щиро подякувати голові Одеської облдержадміністрації Е.Л. Матвійчуку, начальнику обласного управління освіти і науки А.Л. Ткачуку за турботу, небайдужу позицію і високу повагу до вчителя, його досягнень. Т.Г. Шевченко свого часу сказав пророчі слова: «Діла добрих обновляться, діла злих загинуть». Нехай же ваші добрі справи і починання примножуються, прославляють наш рідний край – Одещину, додають вам сил і наснаги працювати на благо своєї Батьківщини.
А ще хочемо запевнити, що й надалі віддаватимемо всі свої сили і знання на розбудову демократичної і незалежної України.
Від імені переможців обласного конкурсу «Учитель року-2010»
В. БОРЩАВЕЦЬКИЙ,вчитель географії Новоселівського НВК, Великомихайлівський район
