З добром і вдячністю згадую багатьох учителів. Особливо шкільних, особливо перших. Проте, нарівні з ними, до найдорожчих для мене наставників відношу і сержанта Папіша, командира відділення під час нашої спільної строкової служби у Червонопрапорному Середньоазіатському військовому окрузі.
Був такий епізод. Відділення готувалося до здачі нормативів з фізичної підготовки. Для оцінки «відмінно» потрібно було десять разів підтягтися на поперечині. У мене без проблем виходило 8-9 разів. Оцінка «добре» мене цілком задовольняла, тому що це особисто мені жодними позачерговими нарядами не загрожувало. Але у сержанта була інша думка - адже він відповідав за загальний бал, який одержить все відділення.
Сержант перед тренуванням підійшов до мене і виклав свою позицію. Але не став вимагати посилення тренування, а сказав так:
- Не все у житті вирішується силою. Завжди є варіанти для розв’язання того або іншого завдання. Ти можеш, наприклад, викластися «на всю котушку» і підтягтися 10 разів. Але після цього будуть інші завдання. Їх теж треба буде виконувати. Чи вистачить на все твоїх сил? А можна піти іншим шляхом. Замість десяти підтягувань виконати п'ять вправ «підйом переворотом». Оцінка буде «відмінно» і сил витратиться удвічі менше. Але для виконання такої вправи, крім фізичних зусиль, будуть потрібні ще й розумові. Тілом потрібно управляти, додаючи потрібної динаміки. Не обійтися і без подолання страху. Розумієш?
Я зрозумів. Як і те, що виконувати таку вправу потрібно навчитися самому. Ні розумом чужим, ні досвідом тут особливо не покористуєшся. Та й ризик – справа індивідуальна. Навчився. Завдяки чому і свою особисту, і колективну оцінку підвищив. А мудра та порада виявилася корисною на все моє життя.
Дякую тобі, сержанте Папіше.
