Збірні числівники

В нашій мові вони мають ширше застосування, ніж у російській, але пов’язати їх можна не з усіма іменниками. Наприклад, з іменниками жіночого роду збірні числівники зв’язку мати не можуть. Винятком є лише числівник обидві: обидвіруки, обидвіноги, обидвіжінки.

Трохи докладніше про названий числівник. Якщо в реченні мовиться про два предмети чоловічого роду, він набуває форми обидва(обидвастільці, обидваюнаки), жіночого – обидві(обидвідівчини – див. вище). Коли ж мова заходить про два предмети чоловічого і жіночого роду разом, з’являється форма обоє:А йдіть лишень сюди; та йдіть обоє(Шевченко);Обоєрабоє (приповідка). Графічно це можна зобразити (для наочності) так:

Укр. Рос.

він і він – он и он –

обидва оба

вона і вона – она и она –

обидвіобе

він і вона – он и она –

обоєоба

Але стосується ця форма лише істот.

Тепер про інші збірні числівники.При іменниках чоловічогороду збірні числівники можуть стояти лише тоді, коли мовиться про людей або тварин: Дивиться –одинадцятероюнаків стоять однакових на вроду (Рудченко); Прийшло до нас троєгостей (О. Курило); Четверо коней веде (пісня).

Зате іменники середньогороду сполучаються зі збірними числівниками значно вільніше. Їм дозволено гуртувати як назви істот, так і неістот, аби лише вони були середнього роду: шестеро вікон, троє телят.Зроби мені троєділ (казка); Четверо яблучок котяться (Грінченко); Вилупилось чотирнадцятеро курчат(із живих уст).

Добре сполучаються зі збірними числівниками й ті іменники, які не мають однини або називають парні предмети: Твої хорти дев’ятеро дверейпрогризли (з казки),Нащо тобі аж троє окулярів?(із живих уст).

Суто українські словоформи та конструкції з числівниками

Автор одного з перших словників української мови (час укладання 1838 – 1843 рр.) П. Білецький-Носенко в передмові до своєї праці зауважив: «Ни один европейский язык не имеет такого множества уменьшительных и ласкательных имен и качеств их». Пояснює він це тим, що в нашому народі віддавна живе потяг до лагідності вислову, до милозвучності мовленого.

Тим-то навіть числівники, слова, здавалося б, суто прагматичного, ділового застосування, можуть мати в нас пестливі форми. Зокрема, числівники, що стосуються малих дітей чи тварин (двійко діточок, шестіркогусенят), а іноді й неістот, якщо автор хоче сказати про них щось лагідне (трійкодубків) чи підкреслити спорідненість (двійкогорнят).

Російська мова таких форм числівників не має. Якщо росіяни кажуть двойка, восьмёркатощо, то це не числівники, а іменники: до них не можна поставити запитання скільки?,а лише – що?Відповідниками їм у нашій мові теж є іменники: двійка, трійка, вісімка, дванадцятатощо. Це іменники, що походять від числівників.

Ще одна особливість українських побудов із числівниками. Як помітив уважний читач, у наведених вище прикладах збірні числівники вимагають після себе іменника в родовому відмінку множини: четверо коней,троє товаришів,десятеро телят.Але якщо іменники є самі поняттям збірним або називають щось суто матеріальне (рос. вещественное), то вони при збірному числівникові можуть мати однину: Дев’ятеро скотуна вибір займала (пісня); Колись із цієї діжі виходило шестеро хліба(з народної притчі про недобру господиню, що не мала звичаю мити й шкребти пікну діжу); Нас тут триста,як скло, товариствалягло (Шевченко).

Можлива також конструкція не з родовим, а зі знахідним відмінком однини: Намочила троє шматтяще від понеділка (жартівлива пісня).