Залишаючись серед флагманів науки
Сьогодні одному з провідних наукових закладів країни – Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національній академії наук України минає 40 років. Тридцять з них його очолює видатний вчений у галузі економіки, лауреат Державної премії України, академік Національної академії наук України Борис Володимирович Буркинський, з яким напередодні ювілею зустрівся наш кореспондент.
– Борисе Володимировичу, як і чому виникла ідея створення такого наукового закладу?
– Наприкінці 60-х років минулого століття в економіці Радянського Союзу почали простежуватися інтеграційні процеси, що сприяли інтенсифікації роботи певної галузі зокрема і народногосподарського механізму країни в цілому. Такою була об'єктивна реальність, що спричинила до створення у найбільших за своїм економічним потенціалом регіонах, зокрема, України, відділень Інституту економіки Академії Наук УРСР.
Засновником і директором нашого, Одеського, відділення був з 1970 по 1980 роки доктор економічних наук, професор, згодом член-кореспондент АН України М. Мелешкін.
Основними завданнями закладу, переіменованого у 1991 році в Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, були, та, в принципі, і сьогодні залишаються розв’язання теоретичних і прикладних завдань, пов'язаних з освоєнням природних ресурсів Світового океану, підвищенням ефективності використання різних видів транспорту у варіанті «море – суша» і навпаки, оптимізацією економіки у поєднанні з екологічною безпекою приморських регіонів країни.
У 70-ті – 80-ті роки минулого століття такими відомими нашими вченими, як А. Уйомов, Л. Барташов, Г. Башкиров, Г. Литвинчук, О. Бронфман, В. Кравченко, В. Глушков, Ф. Землянський, І. Попова, В. Коровкін та багатьма іншими, що працювали в інституті, були сформульовані принципово нові теоретичні положення і методичні рекомендації зі вдосконалення механізму управління морським транспортом, прогнозування роботи пароплавств, планування взаємодії у системі «флот – порт», впровадження автоматизованої системи управління на морському транспорті, організації (це ще в які-то роки!) визнаних сьогодні найперспективнішими контейнерних і пакетних комбінованих перевезень. Такий далеко не повний перелік наших тодішніх розробок, між іншим, у багатьох випадках вдало впроваджених у життя зі значним економічним ефектом у вигляді багатомільйонних грошових надходжень до державної скарбниці.
– Борисе Володимировичу, але, наскільки мені відомо, робота інституту, зокрема і під Вашим керівництвом, не обмежувалася лише оптимізацією економічних показників морегосподарського комплексу?
– Справді, вчені інституту сформували на той час фундаментальні основи поліпшення господарської діяльності приморських регіонів та їхньої інфраструктури, зокрема морегосподарського комплексу, а також поєднаних з ним галузей. Ми, наприклад, розробили основи економіко-екологічної концепції, раціонального природокористування; розвитку та розміщення продуктивних сил і побудови на цій базі виробничих відносин у приморських регіонах; системного підходу до моделювання управління виробничо-економічними та економіко-екологічними системами різних масштабів і рівнів. Тобто, запропонували стратегію економіко-екологічного розвитку на прикладі регіонів Чорноморського басейну з урахуванням основних факторів, тенденцій і закономірностей розвитку суспільства на тодішньому етапі (економічних, соціальних, екологічних, політичних).
До речі, ці наші фундаментальні розробки були схвалені Державним комітетом з науки і техніки України, а для їх втілення у життя рішенням тодішнього українського уряду створили Національне агентство морських досліджень і технологій. А взагалі ми у ті роки працювали і спільно, і виконуючи замовлення Міністерства морського флоту СРСР, Міністерства рибного господарства СРСР, Академії наук СРСР і Академії наук України. Набутки наших вчених стали невід'ємною і досить важливою складовою Загальнодержавної комплексної програми досліджень Світового океану, Державних науково-технічних програм «Перспективні інформаційні технології» і «Високоефективні процеси виробництва продовольства», біосферних і екологічних досліджень Академії наук СРСР, «Обґрунтування і прогнози перспектив соціально-економічного розвитку».
– Все це, безперечно, вражає. А якщо говорити про сьогоднішній день?
– Буквально у перші місяці проголошення незалежності України, виходячи з масштабів і глибини досліджень у сфері теорії ринкової економіки (ми вже тоді предметно цим займалися), Одеське відділення Інституту економіки Національної академії наук України і було перетворено у самостійний Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН. Головним завданням, яке перед нами поставили, була реалізація актуальних спрямовуючих господарювання за нових умов національної економіки. І вже до середини 90-х років Інститут розробив Концепцію соціально-економічного розвитку Українського Причорномор'я. Ми одними з перших в Україні порушили питання про формування політики відкритої економіки як одного з найважливіших стратегічних напрямів у розвитку держави. При цьому уряду було запропоновано проект Закону про вільні економічні зони, котрий було покладено в основу ухваленого згодом Закону України «Про загальні принципи створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Спеціалісти інституту розробили нові підходи до існуючої на той час типової схеми приватизації; програми підтримки підприємництва в Одеській області; оптимальних співвідношень між ринковими складовими і засобами централізованого державного управління; реструктуризації господарських комплексів і так далі. До 2004-го року, наприклад, з'явилася наша ініціативна розробка соціально-економічного розвитку Українського Придунав’я на найближчі вісім років зі врахуванням створення глибоководного суднового ходу Дунай – Чорне море і функціонування порту у селищі Джурджулешти (Республіка Молдова), розвиток котрого, зокрема, його нафтотерміналу, загрожує і економічній, і екологічній безпеці України. Положення цих та цілої низки інших розробок колективу інституту використано при ухваленні багатьох програм та інших документів загальнодержавного та регіонального значення, спрямованих на поліпшення функціонування народногосподарського комплексу за умов ринкової економіки.
– Борисе Володимировичу, виходить, що інститут працює, пропонує концептуальні рішення тих або інших проблем, що виникають перед країною, а ефективної віддачі немає. Інакше як пояснити сьогоднішній, говорячи модним сленгом, «вбитий» стан вітчизняної економіки?
– Бачите, розробка учених – це, хоч і дуже важливий, але перший крок до розв’язання того або іншого завдання. Для того ж, щоб розв’язати його цілком, потрібні бажання, наполегливість, послідовність, розумний, вольовий менеджмент державних мужів. А про яку, скажімо, послідовність може йти мова, якщо у нас через кожні рік-півтора (максимум два з половиною) змінюється прем'єр-міністр, а з ним і склад уряду. І у кожного нового Кабміну – свої концепції. Втім, це тема окремої, детальної, далеко не святкової розмови...
Віктор КОЗЮРА,«Одеські вісті»
Справа не в почестях, а в повсякденній праці
Ізмаїльський державний гуманітарний університет відзначив своє сімдесятиріччя. Статусу університету він набув вісім років тому – багато у чому завдяки подвижництву нинішнього ректора ІДГУ О.М. Лебеденка.
– Історія нашого університету – це важлива складова історії поліетнічного регіону Українського Придунав’я, – сказав Олександр Михайлович, виступаючи із доповіддю на урочистих зборах, присвячених ювілею. – Актом заснування навчального закладу стало рішення уряду України від 13 серпня 1940 року про відкриття у м. Акермані (нині м. Білгород-Дністровський) учительського інституту із трьома факультетами. 250 юнаків та дівчат розпочали навчання у новому закладі. Але закінчити його перешкодила війна.
Після визволення краю роботу інституту було відновлено. У результаті реформування педагогічної освіти в Україні інститут у 1951 році було переведено до Ізмаїла – тодішнього обласного центру Придунав’я. На рубежі 50 – 60 років відкриваються нові факультети, відділення, кафедри, лабораторії, значно зросла кількість викладачів із науковими ступенями та вченими званнями. Чимало було зроблено у сімдесяті-вісімдесяті роки: побудовано два студентських гуртожитки, новий студентський корпус. Відновили роботу відділення російської та української мови і літератури.
Нові факультети були створені у дев'яності роки, серед них інженерно-педагогічний факультет. Ринкові відносини продиктували необхідність відкриття спеціальностей непедагогічного напряму – «Економіка підприємства», «Туризм», «Інформатика», найзатребуваніших у регіоні.
Реалізуючи програму входження України до освітнього простору ЄС, шість років тому почав впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу історичний факультет, створений у 2001 році.
Значні позитивні зміни відбуваються у діяльності факультету іноземних мов.
Внесок Ізмаїльського педінституту у розвиток освіти, науки, культури Українського Придунав’я та усієї країни був належним чином поцінований урядом України. У березні 2002 року Ізмаїльський педінститут був реорганізований у гуманітарний університет.
Нині Ізмаїльський державний гуманітарний університет є єдиним в Українському Придунав’ї державним вузом ІІІ – IV рівня акредитації.
…На ювілеї було багато привітань, квітів, подарунків. Як було відзначено одним із гостей, наявність університету багато у чому дає право Ізмаїлу називатися центром Придунав’я. Культурно-освітнім центром. За сімдесят років підготовлено сотні фахівців, які працюють нині не лише на педагогічній ниві. Теплі слова пролунали від імені директорів ізмаїльських шкіл та музеїв, представників управління освіти та наукової діяльності облдержадміністрації. Було названо багато імен та прізвищ тих, хто колись стояв біля джерел вузу, і тих, хто працює в ІДГУ сьогодні.
…І чисто по-людськи знову стало образливо за те, що на одній із останніх сесій міськради депутати «зарубали» кандидатуру О.М. Лебеденка на присвоєння звання Почесного громадянина міста. Вже хто-хто, а ректор університету гідний цього. Хоча сам він вважає – не в почестях справа. А в повсякденній праці на благо міста, на благо Придунайського краю.
Євген КУЗНЕЦОВ
