Цього року виповнилося 100 років від дня народження професора, доктора технічних наук, заслуженого працівника народної освіти України Бориса Львовича Флауменбаума (1910 – 1996). Свою трудову діяльність він розпочав у 1931 році, після закінчення Одеського харчового інституту. Пройшов усю війну, за бойові заслуги нагороджений орденом Червоної зірки, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню та медалями. З 1946 року і до смерті Борис Львович Флауменбаум працював на кафедрі технології консервування ОТІХП ім. М.В. Ломоносова, нині ОНАХТ.
…Його називали «корифеєм вітчизняного консервування». Розроблений Б.Л. Флауменбаумом біофізико-математичний метод вишукування науково-обґрунтованих режимів стерилізації ліг в основу діючого у промисловості «Положення про розробку режимів стерилізації та пастеризації консервів». Серед найбільших його досягнень – дослідження режимів теплового обробітку продуктів, що є найвідповідальнішим процесом консервування. Він надавав консультативну допомогу конструкторам СКТБ «Продмаш» у проектуванні технологічних ліній і установок із застосуванням теплового обробітку харчових продуктів і тари. Заслугою Бориса Львовича є і створення двох науково-дослідних лабораторій стерилізації консервів. Він стояв біля джерел нової для України спеціальності – «технологія консервування риби та морепродуктів». Одним із перших серед учених СРСР почав розробляти спосіб безперервної пастеризації фруктових консервів у апаратах відкритого типу. Під керівництвом Б.Л. Флауменбаума було розроблено нову техніку пароповітряної стерилізації м'ясних, овочевих та рибних консервів у бляшаній і алюмінієвій тарі. Займався Борис Львович і проблемами виноробної галузі, виробництва безалкогольних напоїв. За роки викладацької діяльності він підготував тисячі фахівців - інженерів та науковців.
До ювілею професора Флауменбаума вийшов збірник спогадів про нього. Колеги, учні, друзі розповідають не лише про професійну та громадську діяльність Бориса Львовича, але й про те, якою людиною він був.
А. Титова, к.т.н., доцент, ОНАХТ:
– Його спокійна, неспішна, вільна манера викладу складного питання, доведеного завжди до логічного завершення, допомагала студентам в освоєнні матеріалу і являла собою зразок педагога найвищої школи. А для молодих колег рівень викладу курсу був предметом замилування і, здавалося, недосяжної висоти.
До приймання іспитів молодих кандидатів наук допускав лише після декількох років присутності у нього на іспиті. І це була відмінна школа підготовки майбутнього педагога.
Цю суворість, старанність, порядність у роботі добре знали і його аспіранти. Іноді здавалося, що Борис Львович занадто вимогливий до нас, навіть причепливий. А він брав до аспірантури людей із різним кругозором та підготовкою і ліпив науковців за своєю методикою. Він навчав нас завжди і усьому…
Л. Осипова, д.т.н., ОНАХТ:
– Не властиві йому були манія величності, меркантильність, накопичення – побут його був дуже скромним, головне багатство – книжки. Їх було безліч. Борис Львович був вимогливим та суворим учителем.
Одного разу у бесіді зі мною Борис Львович зізнався, що він – щаслива людина тому, що усе життя займався улюбленою справою. Гадаю, що своїм життям він підтвердив тезу «людина народжена для щастя, а щастя – це бути потрібною».
Г. Хомич, к.т.н.,
Полтавський університет економіки й торгівлі:
– Так, безсумнівно, велика заслуга академіка Б.Л. Флауменбаума у галузі нашої науки, але хіба менше він зробив для формування світогляду молодих вчених, для виховання з них справжніх людей – чуйних, щирих?
Я ніколи не забуду той день, коли ми, аспіранти, які захистилися у квітні 1990 року, а нас було троє – Л.А. Осипова, Л.В. Добробабіна і я, прийшли до Бориса Львовича додому. Ми прийшли тоді не стільки подякувати йому, це ж можна було зробити і в інституті. Ми прийшли сказати слова вдячності його дружині, Тетяні Олександрівні, яка завжди з радістю приймала нас у своєму домі. Це була дивовижна жінка. Маленька, зовні непомітна, але до її думки прислухалися усі і, насамперед, Борис Львович. І коли хтось із учнів Бориса Львовича захищався — це був і її учень.
Того вечора говорили про усе. Борис Львович відчував себе іменинником, тому що одразу три його аспірантки захистилися, і це було кращим подарунком до майбутнього 80-річчя. Час пролетів непомітно. Вийшовши на вулицю, ми на прощання підняли голови, щоб ще раз подивитися на вікна їхньої квартири, які світилися. І раптом зупинилися у якомусь сум'ятті, щось тепле ворухнулося в серці, а на очі навернулися сльози. В одному з вікон стояли двоє літніх людей. У кімнаті горіло світло, а на вулиці було темно, і тому вони обоє притулилися до вікна, щоб роздивитися нас краще. Кожний з нас зрозумів, як багато значили вони один для одного, і кожний з нас також був дорогим та близьким їм. А ми зростали, дорослішали і йшли у світ, залишаючи їх одних біля освітленого вікна...
І. Калмикова, аспірантка, ОНАХТ:
– …Приїхавши до Одеси вступати до інституту, я відкрила для себе творчість Юрія Олеші, Ісаака Бабеля, Едуарда Багрицького, Валентина Катаєва, Іллі Ільфа. Так у нас із Борисом Львовичем з'явилася ще одна точка дотику – любов до письменників-одеситів початку ХХ століття. Вони належали до одного покоління, Борис Львович був усього на 10 – 15 років молодшим. Але ж сім’я Флауменбаумів жила у квартирі, яка раніше належала Ісааку Бабелю! Дивовижне, неймовірне везіння! У цій квартирі навіть зберігся буфет, який залишився у спадщину від Бабеля. Пізніше донька Бориса Львовича передала у дар цей дорогоцінний буфет одному із музеїв Одеси. На жаль, коли я познайомилася із Борисом Львовичем, він жив вже у іншому будинку, мені не пощастило побувати у його «бабелівській» квартирі на Ришельєвській. Але тепер, проходячи повз будинок № 17, читаю на меморіальній дошці поруч із дошкою Бабелю: «Тут жив академік Борис Львович Флауменбаум». І подумки повертаюся до минулого. І пишаюся, що була знайома із такою цікавою людиною.
