Лілія Палецька, смт Любашівка:
– Безкоштовна медицина нам гарантована Конституцією України. У державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога мусить бути безоплатною. Зрозуміло, що лише за наявності необхідних ліків. Тому сьогодні лікування дуже дорого коштує. Вартість медикаментів зашкалює. Складається враження, що у нас мешкають дуже багаті люди, які спроможні викласти за ліки тисячі гривень. Проте у переважної більшості людей таких коштів немає, тому їм доводиться спродавати все з хати та двору, щоб урятувати здоров’я і життя собі та близьким. Тому скажу одне: про безкоштовну медицину залишається лише помріяти, а коли захворів, – то покладатися лише на себе.
Анжела Ліщинська, с. Макарове, Ширяївський район:
– Скільки коштує наша медицина, я дуже добре знаю, бо я інвалід дитинства. Вже понад 29 років прикута до ліжка. Тож не тільки ноги не ходять, а й інші органи почали давати збій. Останнім часом досить часто хворію. Живу на саму пенсію, що ледь більше тисячі гривень. Зважаючи, що я жодними пільгами щодо медичного обслуговування не користуюся, щомісяця половину цих коштів витрачаю на ліки.
Цього року важко занедужав мій племінник Валерій. У нього захворювання суглобів. Два тижні лікували його в районній лікарні, а потім два місяці відбув він в обласній. За цей період тільки на ліки витратили понад дві тисячі гривень. Яка ж вона після цього безкоштовна – наша медицина?
Микола Чернюк, головний лікар Арцизької районної лікарні:
– Проблем у районної охорони здоров’я багато. Багато тому і претензій до неї. Так, за Конституцією країни медицина в нас безкоштовна. А вірніше, повинна бути такою. Але забезпечити цю умову цілком держава поки що неспроможна. Зміни, сподіваємося, принесе реформа охорони здоров’я. І перший її етап – приведення ліжкового фонду до нових норм – вже успішно реалізується.
Я розумію хворих, які ремствують на дорожнечу лікування. Але за всієї скромності районного бюджету одна з недешевих платних послуг – протезування зубів – пільговому контингенту обходиться безкоштовно. А таких – 66 відсотків від загального числа. І половиною вартості – пенсіонерам, ветеранам праці. Понад 100 тис. грн витрачено з районного бюджету на пільгове лікування низки інших груп захворілих та понад 130 тис. грн – із державного.
На лікування пільгової категорії, ургентним, незаможним приділяється до 40 відсотків від потреб. Недостатньо коштів. Проте вперше за багато років із районного бюджету було виділено понад 30 тис. грн на закупівлю вакцини від грипу. І 200 чоловік вже щеплено.
Далі на тему платних послуг. На кожну є своя калькуляція та дозволена рентабельність. У нас вона нульова. Чому? За рік попереднє та періодичне медобстеження проходять до 6 тисяч чоловік. Але з цього числа 50 відсотків – пільговики. То ж зароблене на одних одразу витрачається на інших. Очевидно, що на цю мету потрібні додаткові кошти.
Скаржаться, що до лікарні не кладуть, а рекомендують лікуватися вдома. Між іншим, за кордоном 80 відсотків хворих лікуються саме вдома. У нас же навіть говорять: «Хочу лягти до лікарні», а не «Хочу лікуватися». Справді, до лікарні кладуть 15-20 відсотків захворілих. Але це ті, хто потребує цілодобового лікарського спостереження. А якщо перебування хворого обмежується лише прийманням таблеток, то який резон лягати на лікарняне ліжко? Таким хворим треба йти до свого дільничного терапевта, який знає особливості їхнього здоров’я та навіть атмосфери в сім’ї.
А взагалі, в основі здоров’я лежить здоровий спосіб життя. Раджу більше рухатися. У русі – життя. Тоді й тривалість його буде набагато більшою.
Віра Михайлівна Живора, м. Ананьїв:
– У свої 82 роки лише тричі була у лікарні – коли народжувала своїх дітей. Сьогодні почуваюся добре, тому до медиків ще не збираюся. Краще випити грамів 50, ніж якісь пігулки ковтати. Моя рідна сестра, хоча на двох палицях пересувається, але також лікування не потребує. Мабуть, важка праця, всілякі негаразди та злидні добряче загартували наші організми. Адже доводилося окопи рити у війну, в полі працювати та корів доїти, водночас ростити дітей та онуків. Тож болячки, слава Богу, обійшли стороною. Тому, яка медицина – безкоштовна чи платна, на собі не відчула. Знаю лише, що коли сват зламав ногу, то в Одесі за операцію та лікування заплатив аж сім тисяч гривень.
Валентина Реуцька, пенсіонерка, жителька м. Рені:
– Медицина за Конституцією безкоштовна?.. Два роки тому я перетерпіла операцію в Одесі, мені поставили штучний кришталик – 5 тисяч гривень. Плюс син приніс лікарям торби. Запитую його: «А це навіщо? Ми ж заплатили». «Розумієш, мамо, а раптом через рік ще доведеться звернутися». Але я не про себе хочу розповісти. У нашому будинку захворіла дівчинка десяти років. Діагноз страшний – пухлина мозку. Єдина дитина в родині. Пізня дитина. Дівчинка – розумничка, відмінниця. Батьки поїхали на обстеження до Одеси, до Києва. Гроші беруть, а нічого не роблять. А гроші – величезні! Тільки в Одесі дві тисячі доларів залишили. Я із шапкою ходила містом – зібрала 1602 гривні. Хор ветеранів здавав, учителі, просто знайомі на вулиці. Нарешті в Києві сказали, що треба їхати до Москви. Півтора місяця дівчинку там лікували. 20 тисяч доларів для дитини з України зібрали російські волонтери і доброчинний фонд імені знаменитого актора Євгена Леонова. Зараз дівчинка вдома. До школи, звичайно, ходити не може, імунітет ослаблений. Чи є в нас безкоштовна медицина?.. Захворіла дитина – і нікого не турбує, як, яким коштом, батьки її лікуватимуть.
Валентина Турченко, м. Роздільна:
– У мене здоров’я слабке. Часто лягаю до лікарні. От нещодавно тільки виписалася. Кілька днів почувалася добре, але от знову йду до аптеки за ліками. Іду і міркую: понад п’ятсот гривень пішло тільки за десять днів мого лікування. Зараз потрібно знову купувати серцеві препарати. Тільки серцевий препарат кавітон коштує понад сорок гривень, а ще мені потрібні ліки від хвороби шлунка, заспокійливі для нервової системи та інші. Пенсії одержую трішки більше семисот гривень. До неї додаю більшу частину з пенсії чоловіка, інакше не вистачає. І от що цікаво – на лікарських препаратах вартістю 20, 30 гривень, ціна позначена, а на тих, що дорожчі – ні. На ліках, що сьогодні купила в аптеці «Ромашка», у центрі міста, термін випуску і термін придатності не вибито, як має бути на упаковці, а проштамповані чорнильною фарбою. Як це розуміти, сама не знаю. Чи справжні ці ліки, чи підробка? Упаковано пігулки не щільно, перекочуються у коробочці. Попросила фармацевта замінити упаковку, але й у третій коробочці картина була та ж. Від болю у шлунку купую аллохол. В одній аптеці ліки світлі, в другій – темні. Як розібратися, де ліки якісні, а де підробка? Та й хто розбиратиметься? У Роздільній аптеки на кожному кроці. І у кожній свої ціни на лікарські препарати. Ніхто не турбується про те, що ми купуємо в аптеках і чим лікуємося. Та й чи лікуємося ми взагалі, чи ще більше посилюємо свої хвороби?
Ірина Бурлака, Савранський район:
– Наша родина ще досить молода, тож часто до лікарів не звертаємося. А втім знаю, що не така вона вже й дешева – наша медицина. Цього літа наша п’ятирічна донька поранила пальчика. За день-два він почав наривати. Довелося йти до лікаря. Та для цього потрібно було купити бинт, анестезію, антибіотики, інші потрібні для цього ліки. Тож витралили близько ста гривень. Але ж це лише пальчик!..
М. Крутій, голова селищної ради ветеранів;
П. Васильковський, інвалід І групи,
Комінтернівський район:
– Раніше, за невеликих доходів, кожен громадянин у нас мав змогу придбати потрібні йому ліки. Був, правда, певний дефіцит на деякі з них. Тепер вибір ліків безмежний, але ж ціни стають недоступними.
Завдяки селищному та районному керівництву в нас, у Комінтернівському, відкрито соціальну аптеку. Ціни в ній на 10% нижчі, ніж в інших аптечних точках. Ми за це вдячні. Але що значать для малозабезпечених верств населення ті 10 відсотків? Якби ж була знижка хоча б на 20–25%. Як її досягнути?
Пропонуємо два шляхи. Перший полягає в тому, що вітчизняні аналоги ледь не будь-яких ліків є набагато дешевшими. Тож треба, щоб до соціальних аптек такі препарати надходили напряму із фармакологічних заводів. Без посередницьких надбавок. Другий: є все ж такі ліки, яких в Україні не виробляють. Їх доведеться завозити з-за кордону. Коштують вони для нашого пенсіонера дорого. Можливо, слід увести дотації на такі препарати з місцевих бюджетів. Але видавати їх не аптекам, а безпосередньо хворим малозабезпеченим громадянам, ветеранам війни тощо. Бажано при цьому, щоб рецептурний лист лікаря проходив затвердження у селищній раді ветеранів. Тоді кожна копійка піде чітко за призначенням. Ніхто на цьому не наживеться.
Андрій Прилєпський, Кодимський район:
– Я інвалід з дитинства ІІ групи. За законом маю право на безплатне придбання лікарських засобів. Безплатно ліки ми отримуємо тільки перше півріччя, коли, як кажуть у лікарні, є надходження з районного бюджету. А потім кажуть, що необхідно платити 50 відсотків вартості ліків, а потім оплачуємо всю стовідсоткову вартість препаратів депакін, фінлексин.
Ліки коштують недешево – 250 гривень на 25 днів, а приймати їх необхідно щоденно. По такі ліки, як сібазон, треба раз на 20 днів їздити до Одеси, бо в районних аптеках цей лікарський засіб не відпускається і районними лікарями не виписуються на нього рецепти. Це мені потрібно їхати з батьком на прийом до обласного лікаря, котрий виписує лише одну упаковку цих ліків, яких вистачає на 20 днів.
До того ж необхідно регулярно, два рази на рік, відбувати курс лікування у спеціальній обласній лікарні. І ця процедура теж коштує по 500 гривень за курс.
Тож яким коштом нам жити? Адже потрібно ще харчуватися, вдягатися, задовольняти інші інтереси.
Чому в нашій країні давно правлять бал гроші там, де мав би діяти закон, а гарно виписані закони діють не для всіх?
Анатолій Савченко, м. Одеса:
– Зайшов я до своєї рідної поліклініки покращити здоров’я. «Треба обстежитися», – кажуть. Треба, так треба. Без усіляких чеків: УЗО – 200 грн, аналіз крові – 40 грн. У Котовську УЗО чомусь можна зробити за 40 грн.
З різними підозрами відіслали мене до онкодиспансеру. Там мені запропонували 3 місяці попити закордонні ліки. Разом: 3х135=405 грн. Але вже через місяць я став червоний, як рак, – алергія. Тепер уже точно довелося лікуватися. Обійшлося приблизно у 150 грн. Повернувся до диспансеру. Прописали 3 види ліків: 2 імпортних і 1 наш – 120 грн. Через тиждень послали до радіонуклеїдної лабораторії зробити знімки по 250 грн, потім аналізи – 70 грн. Коли забирав результат аналізу крові з вени, запитав: «Жити буду?» Відповідь потішила: «Сифілісу у Вас немає». Як після цього почуватися здоровим?
Знову прийшов до лікаря, а там новий фахівець, тому що мій у відпустці. Оскільки мій квітучий вигляд лікаря потішив, мені призначили на 3 місяці уколи добрих ліків. Робити їх треба кожні 10 днів. Коли довідався в аптеці ціну одного уколу, – 130 грн, порадів за представників закордонної фармакологічної промисловості. У них тут добрий бізнес.
