Вже й на народжуваність встановлено норму…
На початку цього року мешканці Саврані, та й цілого району, втішалися з того, що після дворічної перерви знову запрацював пологовий будинок. На урочистості з нагоди його відкриття прибули перші особи області, численні гості. На заваді не стало й те, що це найпівнічніший район і що була зима. Як годиться на таких заходах, виголошувалися промови, дарували подарунки і пологовому будинку, і немовляті, що першим з’явилось на світ Божий у вже оновленому, осучасненому закладі.
Не минуло й півроку як по селищу поповзли чутки про те, що Савранський пологовий будинок можуть знову закрити. Основною причиною називалося те, що у нас недостатня кількість породіль. Одна похилого віку жінка безапеляційно заявила: «Через те, що у нас не виконують плани з народжуваності, пологовий будинок закриють!»
Аби з’ясувати, що ж чутки, а що реальність, звернулася до завідувача пологового відділку Василя Андрійовича Поліщука.
– На жаль, всі ці розмови небезпідставні. Справді, згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я № 33, всі пологові відділення, в яких впродовж року народжують менше 300 породіль, передбачається закривати.
– А скільки ж немовлят з’являється на світ у нашому?
– За дев’ять місяців поточного року в Савранському пологовому відділку нороджували 76 жінок. До кінця року передбачається ще в межах тридцяти породіль.
– Тобто третина від передбаченого наказом?
– Так. І це не якась несподіванка. Адже останні 15 та навіть 20 років йде спад народжуваності. Якщо до закриття на ремонт у відділку за рік народжували 200–250 жінок, то тепер удвічі менше.
– А грошові виплати при народженні дітей посприяли збільшенню народжуваності?
– Я б не сказав, що це істотно вплинуло на дану ситуацію. Адже немає на кого впливати. Основна суть в тому, що в нашому районі за останнє десятиліття різко скоротилась кількість жінок дітородного віку. Тут уже жодними виплатами не зарадиш.
– То виходить, капітальний ремонт робили марно? І людям, які довго чекали на його завершення, не довго тішитися? Невже справді закриють відділення?
– Того, що це станеться найближчим часом, прогнозувати не беруся. Але можу сказати, що в країні взято курс на укрупнення медичних закладів. Тобто ті лікарні, чи окремі відділки, де немає належної матеріальної бази, де бракує фахівців, закриватимуться, а люди обслуговуватимуться в найближчих спеціалізованих лікарнях.
– В разі закриття нашого пологового відділку – де народжуватимуть савранські жінки?
– Найімовірніше, в Балті, можливо, в Любашівці, а з ускладненнями – в обласних клініках.
– Але ж усе це схоже на якийсь абсурд. Вкладено сотні тисяч гривень на капітальний ремонт, облаштування цього відділку – і все це для того, щоб знову його закрити?
– Справа в тім, що ремонт приміщення тут дійсно зроблено чудовий, гарні меблі, деяке обладнання. Та є дуже велике «але», щоб претендувати на сучаний пологовий будинок. У нас немає навіть операційної, бракує апарата штучної вентиляції легенів із наркозною приставкою.
До сказаного Василем Андрійовичем варто додати чи не найголовніше: в райлікарні він єдиний акушер-гінеколог. І зовсім немає анестезіолога. От і виходить: щоб зробити елементарний кесарів розтин, у нас немає ані операційної, ані другого акушера-гінеколога, ані анестезіолога.
Лікар-неонатолог працює на півставки.
Молоді люди, які шість років провчилися на контрактній основі у медуніверситеті, потім іще два роки інтернатури, не хочуть іти в село. І це не дивно, адже тут ані нормальних умов для мешкання, ані гідних зарплат. Якщо молодий лікар, який іще не має ані категорій, ані стажу, одержує зарплату трохи вищу від мінімальної, хіба він зможе прожити на неї? До того ж у селі немає такого поняття, як «відпрацював зміну». Сільського лікаря можуть викликати в будь-яку пору доби. А потім – обхід, прийом… Усе за розкладом, незалежно від того, що вночі він рятував комусь життя. Про це вже дуже добре знає молоде подружжя Рибаченків. Майже два роки тому Сергій Олександрович та Наталя Миколаївна приїхали до Саврані. Педіатрів радо зустріли, навіть забезпечили житлом. Та умови життя і заробітні плати молодих медиків змушують їх досить серйозно турбуватися про те, як вони житимуть на одну зарплату, коли дружина піде в декретну відпустку і народиться дитина.
Непокояться й ті, що готуються стати матусями. Їх турбує питання, чи встигнуть народити тут, до закриття пологового відділку.
Одна жінка, доньці якої через кілька місяців народжувати, сказала:
– Ми всі проти того, щоб Саврань знову залишилася без пологового будинку. Навіщо нам такі міністри та їхні міністерства, якщо вони навіть уявлення не мають, як люди в селах живуть і чи мають вони за що везти породіль до сусідніх районів. Їм би тільки реформи проводити. Ось поклали мою доньку на обстеження, то ми із зятем тричі на день навідувалися, їсти носили. А якби вона була в іншому місті, хто б її навідував? До Балти 50 кілометрів. Тричі на день не наїздишся. Та що там говорити, міністри своїх дітей взагалі лікують якщо не у Феофанії, то за кордоном. Яке їм діло до нас, пересічних громадян?
Лариса Півторак,власкор «Одеських вістей»,Савранський район
Щоб вгамувати стрибки тарифів
Олександр Васильович Антонюк – колишній військовий будівельник. В усьому любить армійський порядок. Звик працювати на кінцевий результат зі знаком «плюс». Останні чотири роки очолює комунальне підприємство «Арциз-2». І досить успішно. Хоча стверджує: справи могли б іти набагато краще, якби... Про це ми з Олександром Васильовичем і розмовляємо.
– Знаєте, з чого я розпочав на цій новій, несподівано для мене запропонованій міським головою Юрієм Степановичем Михайловим, посаді? З реорганізації підприємства. Для мене було зовсім очевидно: з такою слабкою базою йому не впоратися одночасно і з утриманням житлофонду, і з благоустроєм, водопостачанням, вивезенням сміття. Тим більше, що в самому Арцизі стабільно діяли створені також на базі реорганізованого комунгоспу три комунальні підприємства – «Водоканал», «Житловик», «Благоустрій». Кожне з них виконувало свої цілком певні та конкретні функції. А «Арциз-2», виходить, – функції всіх цих трьох підприємств. Що було нам робити, маючи переданий Білгород-Дністровською КЕЧ «Арцизу-2» старий, на базі ЗІЛ-130, самоскид і таку ж «руїну» – асенізаційну машину на базі ГАЗ-53? Навіть не оформлені, як належить, вони були призначені під здавання на металобрухт. Але ми і цю зношену техніку експлуатували понад три роки. А нещодавно розжилися хоча і вживаним, але сучасним сміттєвозом – за 70 тисяч із тих 100 тисяч гривень, які було виділено з міського бюджету.
– Непогано заощадили. Отже, ще 30 тисяч гривень залишилося на запчастини або на щось інше.
– Ми так і думали. Нам конче потрібні скати, колінчастий вал. Але, виявляється, використовувати решту грошей на це не можна. Можна – або на машину, або на двигун у складанні. Але за 30 тисяч гривень ні те, ні інше не купиш. Цікаво, з яких міркувань виходив автор такого проекту розподілу коштів, який скоріше за все відірваний від насущних реалій? Коригування потрібне. Я, наприклад, на це сподіваюся. Відбулися щойно вибори. Якраз нагода обранцям народу доводити свою спроможність як захисників його інтересів. При цьому зовсім не згодний, коли роль депутатів нижчої ланки применшується. Іноді навіть самими депутатами, які розводять руками з появою якоїсь великої проблеми. Мовляв, це від нас не залежить. А, власне, чому? Треба звертатися із запитами до районної, обласної рад, до самої ВРУ. Адже народні депутати всіх наших місцевих потреб можуть просто не знати.
І ще одне болюче питання. Комунальне підприємство наше, по суті, працює на грошах, що заробляються у населення. Проте ми сплачуємо податок на додану вартість. Ці гроші знову ж перекидаються на це саме населення. Якщо електроенергія коштує йому 24 копійки за кВт, то підприємству – 42, а сьогодні – вже удвічі дорожче. Головним чином тому ми передали воду «Водоканалу». Адже лев’яча частка коштів ішла на оплату електроенергії. Куди менше залишалося на обслуговування житлового фонду. І якщо в самому Арцизі кошти до комунальних підприємств надходили зокрема і від солідних підприємств, то до «Арцизу-2» – винятково від населення, оскільки жодних виробництв на його території немає. Та й втрачали ми багато води, поки вона доходила до споживача. Бо стояли насоси, розраховані на глибоке її подавання.
– Олександре Васильовичу, Вас не влаштовує наявна для комунальних підприємств система оподатковування. А яку Ви вважаєте найприйнятнішою?
– Добре б повернутися до старої системи єдиного податку. Тоді б і тарифи такими стрибками не підвищувалися. 80 копійок за квадратний метр бере наше КП з населення, тоді як його собівартість 95 копійок. Різницю могла б покрити дотація з міського бюджету. Але це було б можливо лише за умови його виконання щонайменше на 105 відсотків. 101 або навіть 104 – не береться до уваги. Хто це придумав? Очевидно одне: така жорстка умова аж ніяк не на користь комунальникам. Тарифи повинні бути економічно обґрунтованими. І дотації потрібні не для якихось розмитих, а для конкретних завдань. Зокрема на створення товариств власників квартирних будинків. Що зараз дуже актуально. Але особисто я це нікому не нав’язую. Людині самій належить обрати свій шлях. Чи це буде будинок комунальної власності, чи обслуговуваний приватним підприємством, кооперативний. Чи все-таки це буде товариство власників квартирного будинку. Поки що не всі у нас до цього готові. Зізнаються: переходити «на свій хліб» страшнувато. Щоб крига зрушила, сама влада мусить бути в цьому зацікавлена. Щоб гроші виділялися на підготовку всієї потрібної документації. І, звичайно ж, – на ремонт дахів, комунікацій тощо. Тільки в цілковитому порядку будинок і може бути переданий товариству. Нещодавно я, як представник від нашого міста, яке входить в асоціацію малих міст України, побував із обміном досвіду у кількох містах Одеської та Миколаївської областей. Багато корисного для себе ми побачили і почерпнули. Вразила Баштанка. Це місто менше за Арциз. Воно і стало-то містом завдяки приєднанню до нього територій прилеглих сіл. Та й промисловість уся його – це виробництво сиру. Але вони разом із тим зуміли навіть свою муніципальну міліцію створити.
– Олександре Васильовичу, за всіх труднощів комунальне підприємство ґрунтовно підготувалося до зими. У кожному разі, Ваш звіт на сесії міської ради був вражаючим.
– Бо справді зроблено багато. І не без ґрунтовної допомоги обласної та районної держадміністрацій, обласної, районної та міської рад. Капітально, з використанням дорогих, розрахованих на 15 – 20 років матеріалів, відремонтовано дахи висотних будинків. Сьогодні на 13 з 33 багатоповерхових будинків нові дахи. По суті, ми цього року відремонтували половину того, що було зроблено за попередні роки. І оновили внутрішні комунальні дороги. Їх укладено в добротний асфальт. За що величезна дяка нашому губернаторові Едуардові Матвійчуку, а також керівникам району та міста. Хоча бити в литаври все ще зарано. Справ дуже багато.
– У місті всі знають, що Олександр Васильович Антонюк – великий любитель спорту. Відтоді, як Ви очолили «Арциз-2», на пустирі з’явився завдяки Вам огороджений плитами стадіон для занять міні-футболом.
– Просто я дуже люблю дітей. Втішає сама думка, що їм є де тренуватися. Але ми плануємо спорудити і стадіон для великого футболу. Місце вже знайшли. Не хлібом же єдиним жива людина.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей»,м. Арциз
