Не в кожному населеному пункті мають сильного, вольового, рішучого голову. Жителям Фрунзівської селищної ради у цьому пощастило. Хоча лідерка їхньої громади і слабкої статі, та вже вдруге поспіль обирають люди Тетяну Пустову селищним головою. І не стільки як начальника, чиновника, а як господиню. Активна, ініціативна, амбітна, вона не кидає слів на вітер, а впевнено наводить лад на території ради. Лад у всьому – це головне кредо професійної діяльності Тетяни Анатоліївни.
Коли у 2006 році вона балотувалася на посаду селищного голови, то мала сімох опонентів. Запеклої боротьби не було, просто більшість людей віддали жінці свої голоси, бо знали: Тетяна Пустова виправдає кредит їхньої довіри. Колишня керівниця районного контрольно-ревізійного відділу, вона знала всі тонкощі наповнення бюджету, а природне прагнення до наведення ладу додавало впевненості, що все на новій посаді вийде. Треба лише працювати не покладаючи рук. Було велике бажання змінити вигляд районного центру, подбати про його впорядкування, аби жителям громади не було соромно перед численними гостями.
Отож, засукавши рукави, як справжня господиня, з перших же днів Тетяна Анатоліївна заходилася давати лад як районному центрові, так і підпорядкованим селам. Тоді її особливо вражали й обурювали стихійні смітники, що виявлялися то в одному, то в іншому місці Фрунзівки. А звалищам побутових відходів, що з усіх боків «прикрашали» під’їзди до районного центру, здавалося, не буде кінця. Треба було докласти немало зусиль та вкласти чимало коштів, аби облаштувати санкціонований смітник, прибрати купи, що роками складалися на узбіччях доріг при в’їзді до Фрунзівки. А скільки виявлено і зачищено невеликих смітників у закутках вулиць – не злічити. Чого гріха таїти, немало «господарів» полюбляють прибрати на своєму обійсті, а сміття скласти десь біля сусіда чи на пустирі. Такі місця ще й сьогодні виявляються працівниками селищної ради.
Звичайно, не самими смітниками займається селищний голова, хоча, як зізнається сама Тетяна Анатоліївна, боротьба з цим явищем «з’їдає» тисячі гривень з бюджету, які можна було б спрямувати на інші, не менш важливі, плани щодо впорядкування.
– За чотири роки нам вдалося реалізувати не лише задумане в напрямі соціально-економічного розвитку території селищної ради, а навіть більше, – говорить Тетяна Пустова. – Бо ж у процесі роботи виникали проблемні об’єкти, що потребували нашої особливої уваги. Постійно працювали над створенням умов для нормальної діяльності закладів соціальної сфери. Сьогодні всі фельдшерсько-акушерські пункти опалюються, для них закуплено нові умивальники, вони постійно забезпечуються найдоконечнішим набором ліків. Для підтримання нормального внутрішнього вигляду щороку проводяться поточні ремонти. Приведено до порядку сільський клуб у селі Глибокояр, перекрито дах закладу культури у Новопавлівці, нещодавно завершено внутрішній ремонт приміщення.
Що стосується стану комунальних доріг, то щороку на їх облаштування з бюджету селищної ради виділяється близько 100 тисяч гривень. Ці кошти спрямовуються на ямковий ремонт, грейдерування, розчищення узбіч тощо. За рахунок обласного та державного бюджетів вдалося капітально відремонтувати декілька найбільших вулиць у районному центрі. Розумію певне невдоволення людей тим, що ремонтувалася лише частина шляхів. Але, знаєте, в нинішніх непростих фінансових умовах краще їздити полатаною дорогою, ніж суцільними вибоїнами.
З перших днів роботи на посаді селищного голови Тетяна Анатоліївна стала розуміти, що і з водогонами в громаді значні проблеми. Візьмемо, для прикладу, Фрунзівку: система стара, зношена, водонапірна станція працює, як то кажуть, на чесному слові. Тому два роки поспіль вона домагалася виділення коштів з районного бюджету для проведення ремонту як водонапірної станції, так і найпроблемніших ділянок у системі. У цьому напрямі ще дуже багато роботи, і це потребує значних фінансових витрат.
– Якщо говорити про сільські водогони, то всі водонапірні башти передані у власність селищної ради, – веде далі лідерка громади. – Можете уявити собі, в якому вони стані! Попри те, що башти орендують сільські громадські комітети, селищна рада не стоїть осторонь від їхніх проблем. Якщо постає потреба – ремонтуємо, подаємо допомогу транспортом або коштами. Одне слово, робимо все можливе, щоб люди не мали перебоїв з водопостачанням.
– Тетяно Анатоліївно, Вам вдалося облаштувати два найбільші на території громади кладовища та під’їзні шляхи до них. Це викликало значний резонанс серед людей, адже ніхто з Ваших попередників не надавав упорядкуванню цвинтарів такої уваги…
– Це було одним із тих нелегких завдань, які, гадаю, змогла виконати з честю. Адже місця вічного спочинку наших односельців потребують не меншого догляду, ніж ті, якими ми крокуємо щодня. З допомогою спонсорів ми встановили добротні огорожі, ворота, збудували вбиральні, попрацювали над якістю під’їзних шляхів. Мені дуже приємно, що старання команди моїх однодумців щодо впорядкування кладовищ були оцінені жителями громади. Люди приходили відвідувати могилки своїх рідних зі сльозами на очах і потім висловлювали свою вдячність за цю добру справу. Знаєте, щире «спасибі» дуже дороге для мене. Це додає сил працювати для громади.
Звичайно ж, не все так легко у моїй роботі. Бувають і помилки, але я завжди готова їх визнати, виправити і вибачитися. Та все-таки я вдячна долі за те, що вона послала мені випробування бути лідеркою найбільшої громади в районі. Ця робота надзвичайно складна, адже весь час потрібно, як то кажуть, тримати руку на пульсі, оперативно реагувати на різноманітні повідомлення. І відповідати доводиться за все, що робиться в селищі, навіть за те, що не входить до компетенції селищної ради і виконавчого комітету. Така вже це посада, адже селищний голова – як на долоні, найближчий від усіх посадовців до людей. Попри труднощі треба сміливо рухатися вперед, прагнути обов’язково до кращого, і тоді люди довірятимуть тобі і в майбутньому.
