З першого грудня 2010 року мінімальна заробітна плата в Україні встановлена в розмірі 922 гривні. Прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 875 гривень. Мінімальний розмір пенсії за віком складає 734 гривні. Чи може пересічний громадянин нашої держави прожити на такий прожитковий мінімум? Мабуть, так, підтвердять десь там у «верхах». Адже за офіційними даними середня зарплата у країні становить 2,5 тис. гривень, а середня пенсія – 1,2 тис. грн.
Але реалії повсякдення засвідчують, що навіть про такі гроші, як і про гідне життя, переважна більшість простих сільських жителів може лише мріяти. Більшість їх докладають максимум зусиль, щоб якось прожити на затверджені мінімальні зарплату і пенсію.
Так, листоноша із села Андрієво-Іванівки Миколаївського району Олена Тихенька з втратою годувальника залишилася одна з трьома синами на руках. Щомісяця вдова отримує зарплату в межах 650 гривень, а з позаминулого року – додатково 507 гривень на двох дітей. Зрозуміло, що цих коштів їй катастрофічно не вистачає, щоб забезпечити безбідне життя собі та своїм дітям. Її мати, яка заробила мінімальну пенсію, також не в змозі з донькою поділитися грішми, бо самій ледве вистачає. Лише інколи допомагає пошту розносити та доглядати найменшого чотирирічного онука Сергійка.
80-річна Антоніна Гаврилівна Захарченко з передмістя Ананьєва все своє життя невтомно трудилася в місцевому колгоспі «Правда». Була дояркою, телятницею, свинаркою, ланковою. Свою нинішню пенсію, яка становить 850 гривень, вона рівномірно розподіляє на весь місяць. Антоніна Гаврилівна намагається купувати на базарі чи в магазині вкрай потрібні продукти: хліб, макарони, цукор, сало тощо. Правда, молоко, сир, сметану і яйця має свої, бо ще й досі бабуся утримує корівчину та десяток курочок, а на присадибній ділянці вирощує достатню кількість городини. Дещо заробляє і із продажу молока. З приходом холодів перебирається до материної оселі на зимівлю її менший син Василь (не вистачає коштів опалювати свою хату), який одинаком мешкає неподалік.
– Дуже важко прожити на таку пенсію, – зауважила наприкінці розмови восьмидесятирічна бабуся Антоніна, – але на щастя, ще можу трудитися біля свого господарства. А уявіть, як живеться тим, у кого біля хати нічого немає?
За плечима кавалерки ордена «Дружби народів» Лідії Яківни Васильєвої із села Андрієво-Іванівки – 42 роки трудового стажу. Жінка згадує, що радгосп імені Ф. Енгельса, в якому вона працювала головним зоотехніком, значився в передовиках завдяки високим досягненням у тваринництві та вирощуванні насіння багатьох сільськогосподарських культур. Після його реформування вона ще працювала у ПП «Земля», тому пенсію має 1,4 тисячі гривень. На перший погляд це непогані гроші, але останнім часом продукти значно зросли в ціні. До того ж син Лідії Яківни не має роботи, тому вона допомагає йому і двом онукам-школярам...
На жаль, не вдалося поспілкуватися на цю злободенну тему з чоловіками. На запитання про зарплату чи пенсію вони лише розпачливо відмахувалися руками. Мабуть, соромно було називати мізерні суми, які їм виплачують і нарахували за багаторічну та сумлінну працю.
Прикро, але колись заможне і забезпечене селянство нині, через зростання цін і тарифів, збільшує ряди малозабезпечених верств населення України, якому все складніше зводити кінці з кінцями. Особливо відірваний від життя так званий прожитковий мінімум, який з першого грудня для працездатних громадян зріс аж на 14 гривень. Підтвердження цьому – прожитковий кошик, який на мінімальну зарплату дуже важко наповнити. Якщо користуватися запропонованим урядовим меню, то можна дійти висновку, що громадяни з голоду точно не помруть, але вічно ходитимуть голодними, обідраними.
Українські незалежні профспілки, зробивши власні підрахунки «споживчого кошика» за чинними цінами, зробили висновок, що дорослому українцю для забезпечення найнеобхідніших потреб потрібно мінімум 2356 гривень на місяць. Але це інша тема для розмови.
