Горить сама й запалює інших

Ці слова сказала одна із колег про Лілію Степанівну Зибо. Вона – педагог за фахом, вихователька за покликанням, невгамовна працелюбниця і правдолюбниця. А ще закохана у свій край. Такою й знають більшість мешканців села Жовтень цю жінку. І це, напевне, відіграло основну роль у тому, що з восьми кандидатів на посаду сільського голови обрали саме її. Цікава деталь: всі її суперники в передвиборній боротьбі – чо­ловіки. Та односельці віддали перевагу жінці, вважаючи, що вона, як добра господиня, зможе навести лад у їхньому спільному домі. А він чималенький. До Жовтневої сільської ради на­лежать аж чотири села. І в кож­ному є чимало проблем. Найнагальніші та типові для всіх населених пунктів – це дороги. Точніше, їхній незадовільний стан. Непокоїть нового сільського голову й те, що в селах немає санкціонованого сміттєзвалища, а отже, не можна притягнути до відповідальності тих, хто викидає побутові відходи просто на вулиці, в парку тощо. В Жовтні працює НВК «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів – дитсадок». Але охопити всіх малюків дошкільним вихованням немає змоги. Ще 280 діток стоять на черзі в дитсадок. Це питання особливо болить сільському голові, адже Лілія Степанівна тривалий період сама була вихователькою, а пізніше і завідувачкою дошкільного закладу. А починала вона тру­довий шлях в місті Білгороді-Дністровському, де працювала вихователькою дитсадка. Та згодом зрозуміла, що не може бути далеко від свого села, своєї родини. Повернувшися додому, працювала в колгоспному дитсадку. Сповна віддаючись улюбленій роботі, виховуючи двох власних дітей, вона ще й здобувала освіту в Одеському державному педагогічному інституті імені Ушинського.

А 1994 року вирішила при­святити себе іншим дітям – вихованцям Жовтневої школи-інтернату. Тут вже сповна розкрились її педа­гогічний талант і вміння любити дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Склад­ні долі та характери вихованців не лякали Лілію Степанівну. Вона намагалась виховувати їх особистим прикладом, добрим, материнським ставленням. Ду­же багато організовувала різ­номанітних заходів, цікавих свят, спільних робочих десантів щодо впорядкування села та прибирання сміття по руслу річки Великий Куяльник.

Колишні колеги, розповідаючи про Л.С. Зибо, сказали, що Лілія Степанівна – педагог найвищої категорії. Її люблять діти, бо вона любить їх. Її поважають колеги, бо вона з повагою ставилася та ставиться до кожного члена колективу, в якому б не працювала. Її розуміють і підтримують односельці, бо вона розуміє їх, знає всі їхні проблеми та намагається допомогати у їх вирішенні. Певний період Лілія Степанівна була депутаткою районної ради. Тож у міру своїх можливостей і повноважень теж допомагала людям. Особливо шанобливо ставиться вона до людей похилого віку.

Цього літа Лілію Степанівну призначили на посаду начальника відділу освіти Ширяївської райдержадміністрації. Найпер­ше вона об’їздила всі школи та дошкільні заклади району, ознайомилася з нагальними проблемами, визначила ті, що потребують негайного вирішення і заходилася їх розв’язувати. Хоча недовго пропрацювала Лілія Степанівна на новій посаді, та встигла зробити чимало. Адже період був особливим – приготування до нового навчального року та опалювального сезону.

Вибори до місцевих рад раптово змінили трудову стежку цієї жінки. Доля знову повернула її до рідного села. З проблемами його мешканців знайома давно. Та тепер з’явилося розуміння того, що вже від неї особисто значною мірою залежить, чи будуть вони вирішені.

Від перших днів своєї роботи на посаді сільського голови береться за всі наболілі питання. Одним із них є освітлення вулиць у селах.

– У нас чимало людей ходять на роботу вдосвіта та в нічний час, тож освітлення вулиць конче потрібне, – ділиться своїми думками Лілія Степанівна. – ра­ніше у нас була ліхтарна лінія. Потім невідомо, хто й чому її зняв. Тепер, щоб підключити лінію знову, потрібно виготовляти проектно-кошторисну докумен­тацію. І вже потім братися за її встановлення. А це чималі кошти. Проте робитимемо це ми неодмінно. Як і ремонт доріг. А ще мрію, щоб знову в селі був парк. Нині він більше схожий на занедбаний шматочок лісу, в якому ще й зробили смітник.

За допомоги споносора, колиш­нього мешканця села Валерія Юрдика реставрується храм Петра і Павла, упо­ряд­ковується територія навколо церкви. Це ра­дує сільського голову.

Лілія Степанівна мріє, щоб село стало красивим і впорядкова­ним. Для цього їй справді потрібно буде й самій горіти, й інших запалювати своєю енергією. Хочеться побажати, щоб у ново­обраної сільського голови все вдалося. Адже це буде тільки на користь громаді.

Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей»,Ширяївський район

За старання і ініціативу

Незаперечним є той факт, що Майї Іва­нівні Миндрі, Чер­вонокутському сіль­сь­кому голові, іноді щиро заздрять її колеги по роботі. Адже мати на своїй території найкраще в районі сільгоспформування з мудрим, досвідченим і вимогливим господарником на чолі – це щось-таки значить. Принаймні питання зайнятості населення, соціального захисту сільчан, формування доходної частини місцевого бюджету вирішуються набагато легше. Але ж управлінський талант і принциповість директора ПСП «Маяк» М.Й. Захар’єва, ініціатива і заповзятливість спеціалістів, невтомність і ста­рання працівників полів та ферм зобов’язують керівника органу місцевого самовря­дування завжди бути, як то кажуть, у повній бойовій го­товності, підтримувати добру репутацію даної території, сільської громади. Тож якесь неначе внутрішнє відчуття зібраності, відповідальності, мобілізованості не полишає Майю Іванівну ні на мить.

А прийшла М.І. Миндра на посаду Червонокутського сіль­ського голови з місцевої школи. Тут довгий час вчителювала, два роки працювала в. о. директора навчального закладу. На цій відповідальній роботі проявила організаторські здібності і виконала значний обсяг робіт, що не вдавалося багатьом її попередникам. В школі полагодили покрівлю, реконструювали опалювальну мережу, провели водогін. Її старання та ініціативу належно оцінили односельці – і дружно підтримали на виборах сільського голови у березні 2006 року; пообіцяли допомагати у вирішенні найрізноманітніших питань забезпечення життє­діяльності населення М.Й. Захар’єв, керівники фермерських господарств, приватні підприємці.

Сказати, що новообрано­му сільському голові легко було працювати попервах – отже, заперечити очевидні факти. Проблем на території сільської ради вистачало. Майі Іванівні та її землякам було боляче дивитись на обшарпані, забу­ті пам’ятники воїнам-одно­сельцям, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни, на давно не ремонтоване при­міщення сільського Будинку культури в Преображенці, на занедбані громадські колодязі… Постійної уваги та догляду потребували комунальні дороги та багато що іншого...

Непомітно спливає час – тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Приведено в належний порядок сільські святині у Червоному Куті та Преображенці, добротно полагоджено і навіть газифіковано Будинок культури, учні Преображенківської школи постійно доглядають за могилою воїна-інтернаціоналіста О. Сигиди, полагоджено чотири громадські колодязі, завжди в доброму, проїжджому стані утримуються сільські дороги, а Майя Іванівна нині вирішує проблему освітлення вулиць Червоного Кута у нічний час.

Преображенківці, безумов­но, люблять своє село і ціл­ком справедливо вважають його найкращим у світі. І, зро­зуміло, найчистішим, най­упорядкованішим. І все роблять для того, щоб так і було. Бо ж коли сільська рада оголошує толоку по впорядкуванню території чи санітарний день, то до роботи беруться і старі, і малі. Висаджують дерева та кущі, знищують бур’яни, прибирають і вигрібають усе довкруж. Найактивнішу участь у впорядкуванні сіл завжди беруть працівники бухгалтерії і МТФ ПСП «Маяк», учителі та учні Преображенківської ЗОШ І – ІІІ ст., працівники апарату сільської ради, пенсіонери. І Преображенка дійсно найчи­стіша і найупорядкованіша. Якщо і не у всьому світі, то принаймні в північній частині Одеської області. Саме до такого висновку прийшла робоча група обласної ради, яка після ознайомлення із станом справ у північних районах області представила узагальнюючі результати спеціальній конкурсній комісії. У цьому регіоні, за підсумками обласного конкурсу сільських та селищних рад з розвитку соціальної інфраструктури та благоустрою територій, переможцем названо Червонокутську сільську раду. Під час святкування Дня місцевого самоврядування в обласній раді Червонокутському сільському голові М.І. Миндрі вручено ключі від нової легковички.

Володимир КАНЕВСЬКИЙ,Ширяївський район