Ще з порога він категорично заявив: треба терміново переговорити. «Знаю, що газета «Одеські вісті» – єдина в області, яка постійно пише про село та захищає інтереси хліборобів».
Подякувавши за комплімент, усе-таки намагаюся з’ясувати: що ж такого сталося, чому відомий на всю область фермер такий схвильований? І Микола Радіонович Златов – уславлений хлібороб із Саратського району – розпочав свою невеселу оповідь…
Але втім поговорімо про самого гостя.
Родом він із відомого села Зоря. Сільгосппідприємство «Дружба» – одне з найліпших в області. М. Златов прийшов сюди у 1972 році, відразу після закінчення Одеського сільськогосподарського інституту. Був дільничним агрономом, фахівцем із багаторічних насаджень. Потім його направили до сусіднього села Михайлівки, на посаду головного агронома місцевого колгоспу «Рассвет». Пізніше очолив його. Працював заступником начальника районного управління сільського господарства.
І все-таки адміністративні посади обтяжували Златова. А хотілося робити щось своїми руками, здійснити давно задумані плани.
Чотири роки тому Микола Златов пішов у фермери. Родина його підтримала. У подружжя Златових п’ятеро дітей – чотири сини й дочка Злата. І всім їм батьки прищепили глибоку повагу до землі-годувальниці.
Починав із п’ятьох гектарів. А сьогодні господарство з гордою назвою «Балкани» уже займає понад 10 тисяч га на землях, що стали рідними Михайлівці та багатьом сусіднім селам Татарбунарского району.
Микола Радіонович – людина енергійна, можна сказати, невгамовна, якій є справа до всього. Він очолив районне об’єднання фермерів і на всіх рівнях захищав його інтереси. Як депутат районної ради, вникав у все, що стосується використання землі, і зокрема в частині поповнення бюджету. Виступав на захист тих сільських голів, до яких висувалися незаслужені претензії й звинувачення. І зараз не без гордості говорить про зорянського сільського голову А.М. Узунова, який, незважаючи на протидію, одержав більшість голосів виборців на минулих виборах.
Додамо, що сам Златов став депутатом облради, перемігши в одномандатному мажоритарному окрузі. Люди йому повірили.
У «Балканах» працюють у сезон понад 120 чоловік. Тут вчасно виплачують зарплату, гроші за оренду землі та майновий пай.
Але вислухаймо тепер нашого гостя. Може, рік для нього виявився невдалим? Адже була й посуха, й люті морози, й зливові дощі під час жнив.
– Рік для нас минув досить успішно. І врожай одержали високий. Самої тільки озимої пшениці одержали понад 40 центнерів з гектара. Та що користі?
У господарстві зібрали понад 4 тисячі тонн зерна. Вірніше сказати, врятували його від негоди. А потім почалися проблеми. Зерно вологе, зберігати практично немає де. Всі елеватори в окрузі перевантажені. Кинулися до покупців-перекупників, а ті носом крутять, ціни нещадно знижують і на рідний уряд посилаються. Мовляв, немає квот, і експорт зерна закритий. Як же так? Телефоную по всіх інстанціях – ніхто допомогти не може? Добре ще, що оголосили прийом до обласного Аграрного фонду. Здав майже 1200 тонн, перекрив завдання всього району.
– Кажуть, що експорт буде відкритий у наступному році. Але що нам робити зараз? Адже надворі зима, і десята частина врожаю практично вже зробилася непридатною. Хто нам поверне ці втрати? – запитує М. Златов. – Ми разом із колегами – депутатами облради з постійної комісії з питань агропромислового комплексу, докладемо всіх зусіль для розв’язкання цієї проблеми…
Говорили й про інші перепони. Наші комерційні банки начебто й готові допомогти хліборобам. Але м’яко стелять, а 27-28 відсотків річних викладай! Виходу немає, і аграрії лізуть у цей зашморг. А потім із жахом довідуються, що Міністерство аграрної політики та продовольства компенсує частину витрат тільки тим, хто уклав договір із банками на виплати не вище 25 відсотків. Що це – знущання?!.
Але й це не все. У найвідповідальніші моменти посівної й підживлення рослин раптом зникли добрива місцевого виробництва. Довелося купувати імпортні. І аграрії жодної доплати з бюджету за них не одержали, – говорить фермер. – Мовляв, так оберігають і заохочують рідного виробника. Але такі потурання результатів не дають. А нам що робити – не удобрювати?
І Микола Радіонович попросив іще неодмінно відзначити, що багато селян проти майбутнього продажу землі сільськогосподарського призначення. Закордонні латифундисти вже запустили свої щупальці в багато районів через підставних осіб. А коли відкриють шлагбаум, то селяни залишаться віч-на-віч зі своїми проблемами. Ніхто не подумає про старих і дітей, про соціальну інфраструктуру села. Усе це чужоземцеві, на відміну від українського аграрія, просто не потрібно. Але ми не можемо залишити людей на вірну загибель…
Ось такий він, неспокійний чоловік, цей Микола Златов. Стукає в усі двері, звертається до всіх високих інстанцій. І опікується не тільки про себе. Господарство в нього, як бачимо, міцно стоїть на ногах.
Але ж так мусить бути в кожному селі, у кожному районі й області. Та й у всій країні. Таке кредо фермера Златова.
