В останні дні року ми знову із завмиранням серця чекаємо на диво. І не важливо, скільки нам років. Адже дитячі враження про це яскраве, веселе та довгоочікуване свято, з перетвореннями в казкових героїв і бажаними подарунками від Діда Мороза, залишаються на все життя. Які ж спогади пов’язані з Новим роком у голови Одеської обласної ради Миколи Пундика, ми поцікавилися в нього особисто.
– Миколо Володимировичу, у яких ролях Ви виступали на новорічних ранках за часів свого дитинства?
– Ролей було безліч. Одного разу навіть сам готував собі карнавальний костюм лицаря. Я любив читати в дитинстві, і пам’ятаю, в журналі «Піонерія» надрукували повість «Хлопчик зі шпагою». У цьому ж номері прочитав, як зробити лицарські обладунки з картону.
А десь із класу 7-го мені на батьківському заводі зшили костюм Діда Мороза, і я виступав на всіх заводських, шкільних і дитсадківських ранках. У маленькому містечку, в якому я закінчував школу, був свій народний театр. Я сам туди прийшов, і мені дали роль Діда Мороза. А Снігурочки були удвічі старші за мене…
– Який Новий рік Вам найбільше запам’ятався?
– Я завжди згадую не стільки Новий рік, скільки друге січня – день народження моєї мами. Я народився третього січня. Але вся наша велика сім’я, усі родичі – бабусі, тітки та дядьки збиралися у нас за величезним столом саме другого січня.
Запам’яталося також, коли мене вперше відпустили зустрічати Новий рік з однокласниками. Мені було тоді років 14-15, я вперше закохався в дівчинку. З нею ми дружимо сім’ями до сьогоднішнього дня, і наші діти дружать. Потім, у студентстві, відзначав це свято із друзями.
Десять років грав у студентському театрі. Навіть коли закінчив інститут і вже працював у школі, у вільний час бігав на репетиції. І там, за лаштунками, мій старший син навчався ходити та розмовляти.
– А який найкращий новорічний подарунок за всі ці роки Ви одержали або, навпаки, подарували комусь самі?
– Я працював тоді в школі і підробляв на фабриці, розвантажував товари. І ось перед самим Новим роком на зароблені у такий спосіб гроші купив сім’ї в подарунок ящик мандаринів. Тоді, наприкінці 86-го року, це був великий дефіцит. Ми пішли з дружиною в гості. А теща, вже, на жаль, покійна, залишилася зі старшим сином Євгеном вдома. Він був зовсім маленьким, майже нічого не говорив, але натомість вже ходив досить упевнено. Женя пробрався на кухню, зачинив двері зсередини. Доки я прийшов і зміг відчинити двері, він усі до однієї мандарини почистив. Дотепер згадуємо цю історію…
– Миколо Володимировичу, яким буде Ваше сімейне новорічне меню?
– Мені складно сказати. Цим займається дружина. Зовсім нещодавно покинув курити, змінив систему харчування. Але я – ласун, дуже люблю цукерки, тортики, печиво. Дружина мене іноді балує такими речами, їй це добре вдається. Я саме купив їй спеціальну духову шафку. Дуже сподіваюся, що на новорічному столі буде щось солодке.
