Новорічна кругосвітка
Скільки років Дідові Морозу?
Перше згадування про нього з’явилося у пресі у 1911-му. Виходить, ми можемо вважати, що наступного 2011 року в Діда Мороза кругла дата – 100 років з початку оприлюднення його творчої діяльності. А от справжній вік всепланетного улюбленця поки що невідомий.
Який він, перший день?
Традиція весело зустрічати його зародилася в давнину. У багатьох народів першого дня нового року прийнято влаштовувати масові гуляння на вулицях, карнавали з масками, з атракціонами, урочисті прийоми та бали. У Європі, зокрема, і в Україні, новорічне свято супроводжується різноманітними ворожіннями, пророкуваннями майбутнього, щастя й добробуту. У наші дні ці звичаї перетворилися на жарт і розвагу.
Але все ж таки…
…В УГОРЩИНІна святковому новорічному столі не буває страв із птиці. За народним повір’ям, під Новий рік птицю їсти не можна: з нею може відлетіти щастя.
…В РУМУНІЇноворічний пиріг неодмінно із сюрпризом. Запікають монети, стручки червоного перцю, порцелянові лялечки, каблучки. Якщо каблучка дісталася дівчині, на неї в розпочатому році чекає щасливе заміжжя. А найщасливішим буде той, кому в шматочку пирога трапилася монета.
…Лише раз на рік подають в ГОЛЛАНДІЇ до святкового столу пончики з родзинками: у новорічну ніч.
…У ЯПОНЦІВстрави новорічного столу завжди зі значенням: горох символізує здоров’я, довгі тонкі макарони – довголіття, рисове печиво – достаток.
Подекуди в Азії та Африці
початок Нового року припадає на новий місяць. Місячний рік коротший від сонячного на одинадцять діб, тому його початок щороку пересувається на більш ранній час і може припадати на будь-який місяць сонячного року.
Звідки він приходить?
Виявляється, з «лінії зміни дати». За старих часів мореплавці, завершуючи кругосвітнє плавання, неодмінно «втрачали» або «знаходили» добу, як би точно не вівся на кораблі рахунок дням. Пізніше за міжнародною згодою було встановлено умовну лінію, яка проходить по меридіану, що має довготу 1800 від Гринвіча. Якщо корабель перетнув її з заходу на схід, то з опівночі календарне число рахується на судні двічі. А коли корабель рухається у зворотному напрямку, слід «переступити» через добу і рахувати, наприклад, число, що настало після першого, третім, а не другим.
Всім веселитися…
пропонувалося указом Петра I наприкінці 1699 року, що запроваджував нове літочислення в Росії. Згідно з указом, зустрічаючи Новий рік, стріляли з гармат, влаштовували феєрверки, для яких за ескізами художників створювалися складні декорації, обведені по контурах ґнотовими різнобарвними вогнями. До речі, цими феєрверками покладено початок салютам в Росії. На Новий рік усі прикрашали будинки вічнозеленими гілками, вітали один одного, обмінювалися подарунками, святковими побажаннями. До петровського указу Новий рік на Русі починався 1 вересня.
Карнавальна історія
Давно нема Макара Онисимовича Посмітного, а притчі про нього й досі ходять серед народу. Ось яку, наприклад, пригоду, що трапилася під Новий рік, описав у одному з оповідань його земляк і давній знайомий Борис Дубров.
Тоді саме стали входити в моду новорічні карнавали у сільських клубах. Затіяли таке свято й у славетному колгоспі. Особливо така ідея припала до душі жіночій половині. Понабирали вони всілякої матерії, засіли за швейні машинки. Дуже вже хотілося вразити своїми нарядами чоловіків, а то й перевершити у чомусь одна одну.
Ото було свято! Костюми, маски, конкурси, танці. Макарові Онисимовичу тоді пішов сьомий десяток,але був він ще досить жвавим чоловіком. Аби не образити якусь із своїх працівниць, вирішив перетанцювати з усіма. Адже кожна старалась, готуючись до карнавалу…
Якось і не помітив, що третій танець поспіль танцює з котроюсь молодицею, одягненою під циганку. Така вже ладна та струнка, і рухається, мов та пава! А ось маску не знімає і слова не мовить. Хто ж вона така? Начебто й не помічав когось схожого ні на фермах, ні у польових ланках. «А Ви, бува, не у гостях у нас? Звідки приїхали?» – не втримався кавалер. І тут незнайомка нарешті розтулила вуста, пирснувши зо сміху: «Ніколи ти мені ще не викав, Макаре Онисимовичу. Палажка ж я твоя! Невже так змінилася твоя дружина, що не признав?».
Що ж. І з великим людьми трапляються казуси. Та Макар Посмітний був чоловік з гумором. Якщо треба, й над собою міг посміятися. Перевів швиденько все у жарт і галантно запропонував «циганочці» провести її після балу додому…
Олександр НЕБОГАТОВ, Березівський район
ТаємницяСніговоїБаби
Ця історія трапилась у 80-ті роки, коли наша сім’я перебувала на території Польщі у складі Північної групи військ. Разом з іншими представниками штабу радянської військової частини ми отримали запрошення від польських військовиків разом зустріти Новий рік. Та новорічна ніч виявилась незабутньою. Наші польські друзі настільки вміло організували святкові розваги з піснями, танцями, хороводами, конкурсами, що ми отримали неперевершене задоволення. Під ранок щасливі повертались додому, не відчуваючи втоми.
Вдома, у дворі, нас зустріла привітно Снігова Баба.
– Це, напевне, Віктор Костянтинович (командир військової частини) зробив нам такий оригінальний новорічний дарунок, – поділився своїми здогадками мій чоловік.
Порадівши такому несподіваному сюрпризу, ми пішли спати.
Добре відпочивши, я підійшла до вікна, щоб ще раз помилуватись Сніговою Бабою, яка була гінцем з далекого дитинства, з українських новорічно-різдвяних свят, коли ми, малі, разом з дорослими з особливою насолодою поринали у казковий світ з його чаклунами і відьмами і з благоговінням очікували дива.
Тож глянувши у вікно, я побачила, що Баба так само стояла на своєму місці і весело посміхалась, а прямо у моє вікно заглядала… Снігова королева – витвір, який був достойний справжнього майстра образотворчого мистецтва. Тонкі лінії, округлі форми, білопінне вбрання – все продумано творцем. Снігова королева була холодна, недоступна і водночас струменіла ніжністю і добротою.
– Ну, молодці сусіди, придумали такий гарний подарунок! – думав кожен з нас, насолоджуючись цією неземною красою…
Але коли всі зібрались у дворі, біля казкових персонажів, з’ясувалось, що ніхто з нас, радянських,не ліпив ні Снігову Бабу, ні Снігову королеву, і звідки вони з’явилися в нашому дворі, ніхто не знав… І тільки Снігова Баба загадково всміхалася, ніби відала таїну новорічної ночі.
Любов КУЗЬМЕНКО,власкор «Одеських вістей», Кодимський район
Один номерок на два пальта
А знаєте, у кожної людини є свій, неповторний Новий рік. Для мене це новорічна ніч 1959 року. Я добре пам’ятаю її, з ледь вловимим почуттям дедалі ближчої радості.
Мені тоді дуже подобалася одна дівчина з гарним ім’ям Тамара. Але прав я на неї не мав жодних: вона зустрічалася з моїм другом. Це було майже катастрофою.
Пам’ятаю, як утрьох ми йшли на новорічне свято до Будинку культури. Як заздрив другові, коли він, танцюючи, обіймав за тонку талію дівчину, яку я обожнював. Він щось шепотів їй на вушко, а вона заливисто сміялася. У мене в ті хвилини все стискалося всередині від образи: чому з нею зараз він, а не я?! Вечір іще не закінчився, коли друг дав мені номерки:
– Забери наші пальта в роздягальні.
На одному значилися два пальта – моє і Тамари. Їх мені й видали. Його – так і залишилося висіти в роздягальні. Ми одяглися і пішли. Удвох. З тієї самої новорічної ночі і до цього дня ми – разом. Я і Тамара. І через два роки – наше золоте весілля.
А друг мій зустрів іншу гідну дівчину, покохав її, одружився і був щасливий. І всі ці роки, як і раніше, залишався моїм вірним другом.
Василь ЗАХАРОВ, м. Арциз
Традиції
Данина ялинковій іграшці
Скільки років ялинковій іграшці? В якій країні вперше почали прикрашати новорічне деревце? У кого цю традицію запозичила Україна?
Щоб отримати відповідь на ці запитання, саврацям не потрібно перелопачувати кіпу літератури чи здійснювати інтернет-пошуки. Слід зайти до районного історико-краєзнавчого музею і послухати розповідь його завідувачки Олени Іванівни Івашковської.
Серед відвідувачів цієї експозиції найбільше дітей – учнів Савранської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів. І в Новорічні та Різдвяні дні вони заходять до музею, аби ще й ще раз подивиться іграшки. Серед цієї категорії відвідувачів і ті, що внесли свій внесок у формування колекції, – принесли з дому експонати, якими ще бабусі прикрашали домашню ялинку.
– Вдячна учням, викладачам і дирекції Савранської школи за підтримку. Коли виникла ідея створити колекцію ялинкової іграшки, то найперше звернулася по допомогу до Савранської ЗОШ, також запросила до співпраці колективи організацій та підприємств райцентру, – розповідає Олена Іванівна. – Невдовзі внесла до реєстру десятки експонатів-іграшок.
Нині районний музей має досить солідну колекцію ялинкових прикрас, і, коли завідувачка прикрашає ялинку, то може собі дозволити вибрати іграшки або за тематикою, по історичної приналежністю.
Олена Іванівна ентузіаст своєї справи, вміє прислухатися до порад, а також запозичувати досвід у колег. Значно допомагає в роботі і журнал «Музеї України». Саме звідти вона взяла ідею про створення колекції ялинкових прикрас. А вже сама розвинула і вміло втілила її в життя.
Вслухаюся у неквапливу розповідь господині музею і пізнаю цікаві речі: виявляється, зелена красуня уособлює райське дерево, а прикраси на ній – біблійні яблука. А от перші скляні іграшки з’явилися наприкінці ХVІІІ століття у Німеччині. У цьому ж столітті святкові ялинки з’явилися в Росії. Згодом цю традицію запозичили українці.
Олена Іванівна крізь призму новорічних прикрас розповідає відвідувачам про історичні факти життя країни, району. Наприклад, іграшка-космонавт відображує 60 – 70-ті роки минулого століття, коли в СРСР активно розвивалася космонавтика. У розмові Олена Іванівна довела, що колекція ялинкової іграшки – це не лише цікавий, а й історичний експонат. І поводитися з ним потрібно дуже обережно, щоби не розбити. Про що Олена Іванівна завжди просить відвідувачів музею.
Тетяна СТОРЧАК,смт Саврань
