Стартувала реформа системи охорони здоров’я. У Ренійському районі вона ознаменувалася тим, що у селищі Кирган, де живуть близько 70 чоловік, переважно пенсіонери, закрили ФАП. Крім цього, ухвалено рішення ліквідувати психіатричне відділення районної лікарні на 25 ліжок. У разі здійснення цієї «реформи», 39 тисяч жителів Ренійського району залишаться без психіатра, а найближчі фахівці цього профілю перебувають у Білгороді-Дністровському, за 300 кілометрів.
У Програмі економічних реформ Президента України В. Януковича на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» чітко сказано, що реформа у системі охорони здоров’я переслідує три мети: підвищення якості медичних послуг, спрощення доступу до медичних послуг і поліпшення ефективності використання державного фінансування. А що на практиці? З впровадженням так званої сімейної медицини і збільшенням кількості лікарів загальної практики якість медобслуговування ми втрачаємо. Ефективність фінансування обертається елементарним... скороченням фінансування. Так, за словами головлікаря Ренійської ЦРЛ Степана Іванова, у нинішньому році на районну мережу охорони здоров’я виділено майже на мільйон гривень менше, ніж було у 2010 році. При цьому протягом року зарплати медиків повинні бути збільшені на 10%. Як вийти із ситуації? Вихід один – скорочуватися. Втім, про все по порядку.
До редакції газети «Одеські вісті» надійшов лист, під яким підписалося 37 жителів міста Рені: «До вас звертаються люди, яких об’єднала одна велика біда: всі ми – родичі пацієнтів психіатричного відділення Ренійської ЦРЛ. Вже кілька років порушується питання про закриття цього відділення, але досі його вдавалося обстояти. Ми вважаємо, що закривати відділення не можна в жодному разі. Адже кількість психіатричних хворих у районі, як і у всій країні, не зменшується, а постійно зростає. Специфіка захворювання цих людей така, що навіть перебуваючи на стаціонарному лікуванні, вони постійно потребують допомоги родичів. Ренійський район – найвіддаленіший від обласного центру, то невже треба позбавити цих нещасних можливості лікуватися поруч з домівкою, поруч з близькими людьми, які своїми щоденними відвідуваннями підтримують їх – і матеріально, і морально? Хвороба цих нещасних людей – велике горе для кожної сім’ї. Хворі, як правило, одержують мінімальну пенсію, цих грошей не завжди вистачає навіть на ліки. А де ж брати рідним гроші на поїздку до іншого міста? Як же ми зможемо відвідувати наших дітей і рідних? Як їх підтримуватимемо, полегшуватимемо їхню долю? Закрити відділення – це означає приректи наших хворих на вірну смерть... Невже можна заощаджувати кошти за рахунок людських життів?..»
За інформацією прес-служби Міністерства охорони здоров’я України, 2,5% жителів країни потребують допомоги лікаря-психіатра, і поширюваність психічних розладів зростає. А от дані Всесвітньої організації охорони здоров’я не такі оптимістичні і говорять про те, що у більшості країн приблизно 10% населення страждає на тяжкі та хронічні форми психічних захворювань або розлади психічний діяльності. Ще 10% населення страждає на психічний недорозвиток, невротичні хвороби та інші розлади особистості. І за таких тенденцій кількість психіатричних ліжок у лікувальних закладах України зменшується: за кілька років воно скоротилося на 30%!
Так, з’явилися нові препарати, які дозволяють підтримувати хворих у певній формі – сьогодні вже не чекають кризи, щоб надіти на людину гамівну сорочку. І все-таки лікар поруч – життєва необхідність. І не тільки для самого пацієнта – для довколишніх теж.
Сьогодні у нашій країні діють 85 психіатричних і психоневрологічних лікарень, 29 психоневрологічних диспансерів, 820 психіатричних кабінетів. І тільки у 23-х лікарнях збереглися психіатричні відділення. Одне з уцілілих розташоване у Рені. Поки що розташоване.
Трохи історії. До 1980 року у Рені не було психіатричного відділення, і душевнохворих поміщували у терапію, у палату № 12, про яку досі пам’ятають старожили. Її пацієнти завдавали чимало проблем. Одного разу душевнохворий чоловік у стані кризи, вирвавшись з ізолятора, почав бігати по палатах терапевтичного відділення і скакати по ліжках, на яких лежали пацієнти, котрі недавно перенесли інфаркти... Це було останньою краплею – «керівна і спрямовуюча» пішла на відкриття психіатричного відділення, виділивши для нього окремий будинок. Якраз до Рені приїхав молодий і перспективний лікар Микола Михайлович Шелег. Очоливши відділення, він обслуговував не тільки Ренійський, але ще три сусідні райони.
Після перебудови психіатричне відділення, як і всі інші, зазнало скорочення – спочатку до 40, потім до 25-ти ліжок і було переведено до меншого будинку (старий будинок розвалився, а територія на березі Дунаю прибрана до рук).
За коментарями щодо планів закриття психіатричного відділення ми звернулися до головлікаря району С.Д. Іванова:
– Відповідно до Бюджетного кодексу психіатрична допомога повинна надаватися на третьому, спеціалізованому рівні, тобто в обласних закладах, для чого з обласного бюджету з цією метою виділяється фінансування, – сказав Степан Дмитрович.
Посилаючись на ту ж президентську програму економічних реформ, Закон України від 22 січня 2010 р. і низку інших підзаконних актів, головлікар додав:
– Нам необхідно провести реорганізацію системи надання медичної допомоги населенню району, у т.ч. дотриматись нормативу забезпечення ліжками з розрахунку на 10 тис. населення – 60,7, а у перспективі – 56 ліжок. Станом на 1 грудня минулого року забезпеченість ліжками по Ренійському району становить 72 на 10 тисяч населення.
З формального боку головлікар зобов’язаний виконати інструкції і привести мережу медзакладів до нормативних вимог. А от з моральної сторони, заплановане скорочення відділення для душевнохворих виглядає антигуманно і короткозоро – з огляду на світові тенденції до збільшення хворих цього профілю. Прокоментувати ситуацію ми попросили завідувача психіатричного відділення М.М. Шелега:
– Я не маю права називати кількість жителів Ренійського району, які стоять у нас на обліку, але можу запевнити, що їхня кількість стабільно зростає, – сказав Микола Михайлович. – Наші показники у відсотковому відношенні вищі, ніж у середньому по країні, оскільки з провінції здорова частина населення їде на заробітки, а літні і хворі люди залишаються – вони роботодавцеві не потрібні. Таким чином, їхня питома кількість збільшується. Спроби закрити відділення – це повна зневага інтересами тисяч хворих і тисяч їхніх родичів. Якщо відділення буде закрито, то все одно у якомусь іншому відділенні потрібно обладнати дві палати – для хворих, які надійшли у тяжкому стані, для першої допомоги – з подальшою госпіталізацією до обласних спеціалізованих лікарень. Але ж госпіталізація – це теж витрати. І утримування двох палат з цілодобовим постом – теж гроші.
Медперсонал, який обслуговує пацієнтів з психічними захворюваннями, повинен мати спеціальні знання і навички. За шкідливість ці медпрацівники одержують 25% доплати до окладів. Рік роботи зараховується за два, і на пенсію належить виходити на п’ять років раніше за інших. Ці пільги досить красномовно говорять про складність нашої роботи. Знаєте, коли мені починають говорити про необхідність економії бюджетних грошей, я запитую: скажіть, а скільки коштує людське життя? Я запитую керівництво нашого району: скільки у нас відкрито підприємств, скільки створено робочих місць? Починати роботу треба з цього. А не з закриття того, що не вами створено.
А от що говорять жителі Рені, які звернулися до нашої газети за підтримкою:
– Я хочу сказати велике спасибі Миколі Михайловичу Шелегу та його колективу, – говорить жителька Рені Галина (імена з етичних міркувань змінено). – Я періодично звертаюся до відділення і лікуюся. Завдяки цьому живу і навіть працюю. Якщо його закриють, я просто пропаду, розумієте?
Її слова повторює пенсіонерка Любов:
– Я прошу Господа Бога, щоб цілком зцілив мого хворого сина. Не уявляю, що буде, якщо закриють наше психіатричне відділення. Що ми будемо робити без Миколи Михайловича Шелега? А які у нашому відділенні душевні сестрички і санітарочки – поговорять з хворим по-хорошому, покартають, порадять. Якщо сина відвезуть до обласної лікарні, там він і пропаде. Адже всім відомо, які потрібні гроші, щоб лікуватися в Одесі.
– У мене двоюрідна сестра, мати трьох дітей, яких виховує сама, приблизно два рази на рік лягає до психіатричного відділення, так би мовити, на профілактику, – розповідає Надія. – Під час нападів хвороби вона все трощить, ламає і навіть бігає по місту з сокирою. Може і людину вбити – правда. Якщо у Рені не буде психіатричного відділення, нам доведеться возити сестру до Одеси, але це не реально. Рахуйте самі: дорога туди і назад – 280 гривень, лікареві, вибачте, у кишеню – 100 доларів. А як нам підгодовувати сестру під час лікування? Раз на тиждень возити сумки – це ще 500 гривень тільки на дорогу. Вони хочуть заощадити якісь бюджетні гроші, а хто порахує наш, сімейний, бюджет? У мене зарплата – 1400 гривень, як я витягну? Без лікування сестра довго не проживе. Діти залишаться сиротами, що їх чекає – інтернат? Це державі – дешевше? А я як це переживу? У мене ж теж серце є, не кам’яне.
Але, на жаль, хто у нас думає глобально, по-державному? Ренійській ЦРЛ сьогодні треба заощадити 600 тисяч на закритті психіатричного відділення. Сьогодні!
…У листопаді минулого року у центрі міста щодня можна було бачити душевнохворого чоловіка років сорока. Неголений, нестрижений, в одних трусах він босий ходив по холодних калюжах, безтямно дивлячись на всі боки. Безмовна і зовсім безпомічна істота людського вигляду... Його одразу не могли покласти до лікарні – він прийшов з Молдови, треба було знайти родичів. А скільки таких людей з’являться на вулицях завтра? Людей, небезпечних для оточення – вони можуть злякати дитину, завдати шкоди майну, навіть вбити, підпалити. Уже забули, як до кабінету голови райдержадміністрації входив громадянин з відром бензину?..
Останній аргумент «залізний»: але ж у Болградському, Кілійському та багатьох інших районах Одеської області немає психіатричних відділень у лікарнях, і нічого, якось виходять із ситуації? Так, людина до всього пристосовується. Але якщо ми починаємо заощаджувати за рахунок душевнохворих, можливо... з нами не все гаразд?
