Журналістська доля часто зводить з непересічними особистостями, після зустрічі з якими обов’язково залишається приємне відчуття від спілкування. Серед таких людей – Слов’яносербський сільський голова Іван Максимович Батурін. Цього разу Івана Максимовича в його робочому кабінеті ми не застали. Він саме пішов до школи поглянути, як ремонтується система опалення. У той час, коли ми із секретарем сільради зайшли до приміщення навчального закладу, сільський голова спускався з другого поверху, стискаючи закривавлений палець. Відмовившись від запропонованої серветки, він на ходу весело промовив:
– Зустрічаємося через декілька хвилин. Зараз лікар зробить все як треба…
Вже із забинтованим пальцем, Іван Максимович одразу починає розмову:
– Це вдруге мене обрали на посаду сільського голови. Першого разу я відпрацював 11 років, 1 місяць, 1 тиждень і 5 днів! Потім була неприємна історія з виборами, коли мені довелося пережити біль зрадництва людей, з якими пропрацював не один рік. Але, знаєте, зараз не хочу згадувати про це. Я навіть вдячний долі, що потім дала мені можливість спробувати свої сили на інших посадах. Спочатку працював начальником податкової інспекції у Великій Михайлівці. Після об’єднання трьох районних інспекцій запропонували посаду заступника у Роздільнянській податковій. Але за своє трудове життя я стільки наїздився на роботу, що саме з цієї причини відмовився. Деякий час стояв на обліку в центрі зайнятості, потім трудився у фермерському господарстві, а останні три місяці перед виборами очолював районний центр зайнятості. Дуже приємно, що вище керівництво служби зайнятості не забуває про своїх колишніх працівників. От нещодавно отримав листівку з Києва – вітають з обранням на нову посаду та сподіваються на подальшу співпрацю.
– Іване Максимовичу, а що ж спонукало Вас, директора райцентру зайнятості після восьми років перерви знову балотуватися на посаду сільського голови з її одвічними проблемами та куцим місцевим бюджетом?
– Знаєте, після всього пережитого я зарікався сідати у це крісло. Але правду кажуть: «Ніколи не кажи «ніколи». Ви бачили, в якому стані зараз будівля сільської ради, як зовні, так і всередині? Просто соромно перед Вами, перед односельцями та й перед самим собою. Іноді заїжджі не звертають на неї уваги, вважаючи, що це звичайна хата, в якій нема господаря. У селі на вулицях в нічний час не горить жодного ліхтаря, конче необхідно зробити ремонт водогону, подбати про опалення Будинку культури… Приблизно такі завдання ставили переді мною авторитетні у селі люди. Та я й сам все чудово бачив, адже тут живу, тут збираюся зустрічати осінь свого життя. Непросто мені далося рішення балотуватися на посаду сільського голови. Та вирішив ризикнути. У результаті з трьох кандидатур більше прихильників виявилось у мене. Мої колеги кажуть, що мені легко орієнтуватися, бо за роки роботи в податковій довелося добре вивчити закони, тож у нинішньому законодавчому морі я почуваюся вільно. Але я завжди кажу, що закон – це лише інструмент, з допомогою якого можна вирішувати якісь питання. Іншими словами, тримаючи в руках, наприклад, лопату, справа не зрушиться, якщо не почнеш копати. Знання законів – добра річ, але треба ще й використовувати їх на благо громади.
– Як вважаєте, змінилося щось у роботі органів місцевого самоврядування з часів Вашого першого «пришестя»?
– Проблеми залишились ті ж самі. А от самостійності стало більше – що хочемо, те й робимо. Якщо зібралася громада і щось вирішила, можемо сміливо втілювати в життя.
– Це добре чи погано?
– Звичайно, добре, але якщо рішення громади підкріплюється матеріально. Вважаю, що в нинішніх умовах у реалізації задуманого (а це зазвичай соціально важливі питання) має брати посильну участь кожен житель населеного пункту, кожен підприємець, фермер чи керівник сільськогосподарського підприємства. Сьогодні сільський голова самотужки нічого не зробить. «Хай чабан, – усі гукнули, – за отамана буде!» Ну то й що, отамана обрали, кожен вказав пальцем на наявні проблеми і на цьому розійшлися. Так не має бути. Колись значну допомогу селу надавали колгоспи. Тепер цю функцію все частіше беруть на себе сучасні сільгосппідприємства. На території нашої сільради працює три значних господарства, кожне обробляє понад тисячу гектарів землі. У нас склалися досить таки тісні ділові відносини, є розуміння труднощів з боку керівників цих господарств та, головне, готовність допомагати у їх подоланні. Не хочу здатися нещирим, та справді кожного дня молю Бога, щоб у наших сільгоспвиробників було все гаразд. Ви лише уявіть, у скількох сім’ях з’являться проблеми, коли перестане функціонувати хоча б одне господарство. Це біда і для пайовиків, і для тих людей, які трудяться на землі, і для села.
– Іване Максимовичу, що плануєте зробити для покращення життя своїх односельців? З чого будете починати?
– На канікулах ми розпочали реконструкцію системи опалення в школі. Чомусь до деяких класів не надходить тепло. Ця справа – один з пунктів моєї передвиборної програми. Другий пункт – ремонт мережі сільського водогону у Слов’яносербці. Його будували ще у 70-х роках минулого століття, тож до цього часу утворилося стільки поривів, що більша частина водопроводу не діє. Від свердловини подається вода лише на 400 метрів. Це якраз до школи, а далі не пускаємо через величезні втрати. Не можна сказати, що це проблема, бо люди не сидять без води. У селі є криниці, діють дві свердловини, де кожен може запасатися водою. Це просто питання, яке потребує вирішення. Плануємо провести ремонт за рахунок трьох джерел фінансування: спонсори, населення і бюджет. Який із них буде мінімальний, а який використовуватиметься за максимумом, поки що важко сказати. Але щось робити однозначно треба.
Необхідно зайнятися освітленням вулиць. Щоб подати приклад, встановлю ліхтар біля свого будинку, оплата вестиметься через домашній лічильник. Потім таким же чином горітимуть лампочки біля сільради, школи, торговельних точок і т.д. Тільки таким чином зможемо змінити вигляд вулиць вночі, адже провести вуличне освітлення за рахунок сільради технічно неможливо, до того ж на це треба значні кошти. Плануємо зайнятися ремонтом приміщення ФАПу та сільської ради. Вже є домовленість з підприємцями, які допоможуть нам будматеріалами, а роботи виконуватимемо своїми силами. Ви бачите, що в таких умовах просто неможливо працювати.
Якщо певна частина населення висловила мені довіру на виборах, отже, маємо разом трудитися для покращення життєдіяльності громади. Десь я допоможу людям, десь люди – мені. Адже усі зацікавлені в тому, щоб село жило і не було приреченим на вимирання, як десятки в нашому районі.
