Реформи не будуть безболісними. Про це говорив Президент України, повідомляючи про початок докорінної модернізації країни. Набуття чинності нового Податкового кодексу, майбутні реформи пенсійної системи та сфери освіти – заходи непопулярні, але необхідні. На жаль, далеко не всі наші читачі розуміють, що ж відбувається, тривожаться за своє майбутнє. Зростають ціни на продукти та ліки, тарифи на послуги ЖКГ, триває дискусія про стрімке зростання вартості навчання у вузах. Тому температура морально-психологічного клімату в області підвищується. Яка ж вона? Цим цікавилися власні кореспонденти «ОВ».
Що викликає невдоволення
Незважаючи на те, що уряд України, зокрема Прем’єр-міністр Микола Азаров, запевняє, що робиться все можливе для стабілізації цін на основні види продуктів харчування, в глибинці вони продовжують рости. Якщо, скажімо, один кілограм гречки ще на початку осені коштував 12-13 гривень, то тепер уже сягає 22 – 24 гривень. Один літр олії можна було купити за 10-12 гривень, то тепер той же літр коштує 15 – 17 гривень. Значно підскочили ціни й на овочі. Таке становище викликає занепокоєння та справедливе незадоволення незахищених верств населення. А їх тут переважна більшість... І коли ж покарають винних за необгрунтоване підвищення цін?
Лариса АЛЄКСЄЄВА, смт Саврань
Чи швидко доїде «швидка»?
У нашому селі Виноградне був лікар, але вийшов на пенсію і звільнився з роботи. Заявка на нового лікаря направлена обласному управлінню охорони здоров’я. Коли його нам пришлють і чи пришлють взагалі, невідомо. Тож тепер вся на надія на районну лікарню. Там і фахівці за різними профілями є, там і медичне обладнання пристойне. Але туди треба ще дістатися…
Відстань до райцентру у нас невелика – 18 кілометрів. Як прикрутить хвороба, то й власною чи найнятою машиною помчиш до лікарні. Якби була нормальна дорога, то легковиком за 20 хвилин можна було б доїхати. Є у нас рейсовий автобус, є й «швидка допомога». А от нормальної дороги нема.
Швидше, ніж на першій передачі, окремі ділянки не здолати. Ями такі, що усі кишки витрясуть, поки доїдеш. Два роки тому робили ремонт, але від нього нічого не залишилося. Справа в тому, що по ділянці автотраси Одеса – Вознесенськ постійно снують великовантажні автопоїзди зі щебенем та гранітом. Коли дорога будувалася, вона була розрахована на радянські п’ятитонки. А сучасні вантажівки везуть по 60 і більше тонн. Ніякий косметичний ремонт тут не допоможе. Замовники берегоукріплювальних робіт, що ведуться в Одесі, навіть і не думають про те, що через них страждає сільське населення. Хай би возили той граніт залізницею. Ми б тоді відремонтували свою ділянку дороги і мали можливість нормально добиратися до райцентру. А поки що бідуємо. Розпитайте людей з інших сіл, і вони розкажуть, що бездоріжжя турбує і їх.
Володимир КОВАЛЕЦЬ, Березівський район
Не за рахунок хворих
Багато людей щиро вірять у реформи, бо кожен з нас хоче жити у сильній, заможній, цивілізованій державі. Але поряд з цим усі ми зіштовхуємося з нерадісними реаліями сьогодення. Візьмемо для прикладу систему охорони здоров’я. У багатьох випадках для хворої людини відвідування лікарень стає справжнім стресом. Це стосується як обласних закладів, так і районних. Дратує те, що в умовах нелегкого фінансового стану більшості родин, актуальною залишається необхідність оплачувати послуги медичного персоналу з кишень пацієнтів. Потрапляєш на стаціонарне лікування до державної лікарні в обласному центрі – і починається одна й та ж історія. Лікареві за прийом заплати, без квитанції про «добровільні» внески нічого й до палати заходити. А тут вже сестра-господарка з простягнутою рукою – дайте на потреби відділку. Ніхто з молодшого персоналу задарма не зробить ін’єкції, зайвий раз не поцікавиться самопочуттям. Такі ситуації діють на хворих людей гнітюче. Послухаєш їх історії у багатолюдних чергах – і душу проймає неймовірний смуток.
Нехай вже в лікарнях обласного центру «прохолодне» ставлення до пацієнтів є нормою. Але ж така поведінка все більше проявляється і в районних закладах медицини, де майже всі знають одне одного. Ще й досі я перебуваю під враженням від прийому в одного з лікарів у Фрунзівці. Здавалося б, привід звернутися до нього був дріб’язковий – треба було всього лише закрити лікарняний лист. Із самого початку медик «завівся» через те, що в амбулаторній картці не виявилось чистих листів. Потім, нервово перебираючи сторінки картки, він, вже на підвищених тонах, з претензією, став говорити про те, що держава йому не платить грошей за вклеювання тих злощасних аркушів. Врешті-решт, лікар вказав і на мою вину, бо я, бачте, також не заплатила йому за це. Отакої! І ні слова про стан здоров’я хворого. Добре, що мені треба був тільки запис медика (його, до речі, я зробила в іншого лікаря). А щоб довелося лікуватися у такого? Не приведи, Боже.
Можливо, реформи в галузі охорони здоров’я, про які так багато говорять останнім часом, і принесуть користь для суспільства, але їх навряд чи відчує простий громадянин, коли не звернути увагу на саму систему подання медичної допомоги. Зрештою лікарі, як і всі ми, отримують за свою роботу заробітну плату, тож наживатися за рахунок хворих людей неприпустимо.
Олена ХРИСТЕНКО, Фрунзівський район
Чи буде кому жити при «здоровій» економіці?
Під час всіх останніх виборів я завжди голосувала за Януковича і Партію регіонів. І коли Віктор Федорович став Президентом, а його команда перемогла на парламентських виборах, мене це дуже потішило, бо я покладала дуже великі надії на цю політичну силу. Серед колишніх опонентів Януковича мені дуже імпонував Сергій Тігіпко своїм новим мисленням та прогресивною програмою. І те, що він ввійшов в команду нового Президента мене порадувало. Це ще раз підсилювало сподівання на те, що в Україні, нарешті, почнуться кординальні зміни, що і пересічні громадяни зможуть не виживати, а жити.
Скажу за себе. Ми живемо разом із сином, невісткою та онуком у моїй хаті, так як діти за сім років подружнього життя не спромоглися придбати власного житла. Хоча за цей період бралися за будь-яку роботу, ніколи не лінувалися, але домогтися чогось не змогли. І таких, як мої діти, нині дуже багато. Власне житло мають тільки ті молоді сім’ї віком від 25 до 35 років, у яких батьки – високопоставлені чиновники або підприємці. Решта, як і мій син, живуть або біля батьків, або в найманих квартирах. А якщо і є так зване своє житло, то воно в кредиті, так що його і власним особливо не назвеш, бо роботи немає і немає чим виплачувати позику.
Сьогодні у нашій родині вже мова про квартиру чи хату й не ведеться. Було б за що хліба купити. Із чотирьох членів сім’ї працюю лише я одна і то на півставки. Хоча працювати можуть і хочуть три члени родини. Якщо ще торік ми пили чай з цукром, то тепер заварюємо прутики малини і п’ємо непідсолодженим. А круп купуємо втричі менше. Обмежили навіть і кількість хліба. Дуже ретельно стежимо, аби електроенергія використовувалась з максимальною економією. Часто чуємо вираз, що чимало людей живуть за межею бідності. А ми вже – за межею виживання. І найбільше хвилює та непокоїть те, що наша родина не виняток, таких як ми, принаймі в селах, дуже багато. Але ми все-таки ще не втрачаємо надії, що наша влада зглянеться на свій народ. Щоб не вийшло, що коли «непопурярні методи» оздоровлення економіки закінчаться, то вже не буде кому жити при здоровій економіці.
Лариса ПАЛАМАРЧУК, смт Саврань
Ні зітхнути, ні продихнути
Мені 79 років. Виробничий стаж – 45 років. 14 років працював головою Новокапланської сільської ради і 9 років – Березинської, що в Тарутинському районі. Безпосередній учасник випробувань атомної бомби на Тоцькому полігоні в 1954 році.
Життя минуло. Але ніколи не гадав, що моє чесне служіння державі буде нею оцінено у 1012 гривень пенсійної платні. Пенсія дружини, виробничий стаж якої 39 років, і того менша – 800 гривень. Вона дуже хворіє, прикута до ліжка. Ліки неймовірно дорогі. Вони наші вбогі пенсії й «з’їдають». Більше того, 20 – 30 гривень державного їх підвищення наше становище лише погіршують. Бо з випередженням, і набагато, підвищуються ціни на все. Ні зітхнути, ні продихнути.
На цьому безрадісному тлі наше телебачення чинить не краще. Смерть, насильство, розпуста, розкіш – культ сьогоднішнього життя. А ви покажіть людину праці! Поезію сільського трудівника, хлібороба! Що ж ви нам показуєте тих, кому легко і весело живеться в Україні, але не розповідаєте про те, яким шляхом вони нажили багатство? Золоті запонки на сорочках наших нардепів, брильянтові прикраси їхніх жінок? За чий рахунок? По-моєму, зараз, коли більша частина населення не живе, а виживає, це – аморально.
Федір БОЛБОКІН, с. Нові Каплани, Арцизький район
І якість низька, і ціни роздуті
Найбільш відвідуване місце торгівлі в Білгороді-Дністровському, безумовно, центральний міський ринок.
Кількість робочих місць, що перевищує тут проектну норму більш ніж у три рази, доповнюється нескінченним потоком покупців. Проходи між рядами максимально завужені ларками і крамничками. Покупці тут ледве продираються. Але це не зашкодило мені взяти інтерв’ю у відвідувачів ринку.
– Рівень життя основної частини населення падає досить швидко, – говорить Ірина, працівник бюджетної сфери. – Сьогодні в продажу є багато товарів продовольчої та промислової групи, але погано те, що наші доходи настільки несуттєві, що навіть для необхідних купівель грошей не вистачає. Притому, що наша зарплата кілька років стоїть на місці, а ціни на продукти харчування зростають із жахливою сталістю. Мені так хочеться купити і те, і це, але для цього ніколи немає грошей...
– Йдучи за покупками постійно думаю, як би вберегти від лиха себе і свою родину, – міркує пенсіонерка Ганна Володимирівна. – Спасибі велике журналістам, вони нас інформують. Дивлюся телепередачі про різні продукти харчування та їхню якість. Виявляється, у курах і навіть у м’ясі сьогодні можна виявити антибіотики різних груп. З іншого боку, про вміст м’яса в деяких ковбасах, а особливо пельменях, мова вже не йде. Усі знають, що там м’яса від сили 10 – 15%, решта – соя, присмачена добавками і консервантами. Чому ж тоді такі нечувані ціни? Чому контролюючі органи допускають безпардонний обман?
– Я виросла в селі, – вступає в розмову інша жінка, – і ніколи не бачила, щоб баликова частина у свині була таких роздутих розмірів. Це ми спостерігаємо на прилавках. Це ж немислимо! У яких розчинах, скажіть, попередньо вимочують це м’ясо перед копченням, щоб воно мало космічні розміри у порівнянні зі звичайними?!
– Хочу сказати про якість рибних консервів, – долучається до розмови літній чоловік. – От нещодавно купив дві баночки бичків у томатному соусі Бердянського виробництва. У них цей продукт славився і за якістю вигідно відрізнявся від виробів інших рибопереробних підприємств. І що ж у підсумку? У баночках виявилася безформна і дуже солона маса, щоправда, з бичків, і залита вона не томатним соусом, а, мабуть, похідним від гарбузової маси з додаванням якихось барвників. І це підприємство бореться за випуск високоякісних конкурентоспроможних рибних консервів. Ганьба! Я знаю, що кажу! Тут у нас на ринку якось вилучили цілу партію фальсифікованого томатного соку.
– Нормальне молоко, сир і сметану можна купити тільки у перевірених продавців, – говорять у молочному корпусі центрального ринку, – у противному разі, ризикуєш купити молоко, що не прокисає, а перетворюється на смердючу бурду. Що додають нечесні торговки у фальсифіковану сметану і молоко, залишається загадкою. І ветслужбам чомусь ніколи займатися такими дрібницями. На ринок до Білгорода-Дністровського приїжджають приватники і фермери не тільки із прилеглих сіл і всього району, але й з Кулевчі, Миколаївки-Новоросійської, інших сіл Саратського району. Дратує вулична торгівля із землі, коли бринза, сир лежать на рівні зграї собак, що пробігає. Це обурливо!
– Давно слід навести порядок у торгівлі! – вимагає більшість респондентів. – Міська влада нещодавно призначила нове керівництво ринку. Мабуть, потрібен якийсь час, щоб зміни стали помітними. Хотілося б спостерігати хоч якісь кроки у напрямі регулювання цін. Таке враження, що торговці самі про усе домовляються. Адже ціни, по суті, майже скрізь однакові. Це, втім, легко з’ясувати. На центральному міському ринку торгують, в основному, перекупники. Вони й диктують політику в залежності від умов, які диктують їм.
Тетяна АЛЕКСАНДРОВА,м. Білгород-Дністровський
