А до садочка хочуть потрапити усі!
Кілька років тому була на урочистостях з нагоди відкриття після капітального ремонту однієї групи для дошкільнят при НВК «Жовтнева ЗОШ І-ІІІ ступенів – дитсадок». У кімнатах, відведених для дитсадка, все було облаштовано за сучасними вимогами. І батьки, і дітки, і вихователі були дуже задоволені. На сьогоднішній день у цьому НВК вже діє чотири дитсадкові групи. Як розповідає директор школи Володимир Іванович Івасів, в них виховується 74 дошкільнят. Ними клопочуться шестеро вихователів та четверо їхніх помічників. Діти перебувають під постійним наглядом медичного працівника Тетяни Олександрівни Ланової.
Досить лише на хвилинку зайти до дитсадкових кімнат, щоб переконатися, що зроблено все для зручності й комфорту вихованців. На сьогоднішній день тут умови одні з кращих в області. І є реальні сподівання, що незабаром стануть ще кращими, бо село газифікується, а голова райради Віктор Погорєлов та його заступник Віктор Гайдай пообіцяли, що НВК обов’язково буде газифіковано. Все це дуже добре, та є одне «але». Сюди не можуть потрапити всі охочі. У селі Жовтень ще є дуже багато діток, які не відвідують дошкільних закладів.
Жовтневий сільський голова Лілія Степанівна Зибо підтверджує наявність такої проблеми, але й говорить про те, що розв’язати її найближчим часом немає можливості.
– Раніше в селі працював дитсадок, але він розміщувався в орендованому приміщенні. Через те, що приміщення потребувало капремонту, а дитячі садки передавалися на баланс райради, його було закрито. Тепер у цьому приміщенні за кошти обласного бюджету провадиться реконструкція, – розповідає Лілія Степанівна, – а іншого приміщення в селі немає.
Та якби й знайшлося, для його облаштування знадобилися б досить солідні кошти, а в місцевому бюджеті їх немає.
Ситуація, що склалася в селі Жовтень, типова і для багатьох інших сіл району. Проблема виникла після закриття так званих колгоспних ясел.
Як повідомив виконувач обов’язків начальника відділу освіти Ширяївської РДА Вадим Федорович Шерен, у районі діє сім дошкільних навчальних закладів, які охоплюють тільки 28 відсотків дітей дошкільного віку. Особливо гостро стоїть це питання в Ширяєвому і у вже згадуваному селі Жовтень.
Звичайно, це не означає, що останнім часом нічого не робилося для виправлення ситуації. За минулі чотири роки відкрито чотири НВК із групами для дошкільнят, відреставровано дитсадок в селі Мар’янівці, відновлено роботу типового приміщення Ширяївського дитсадка «Сонечко». Зараз готуються до відкриття дитсадка при Катерино-Платонівській ЗОШ І-ІІІ ступенів та переведення її в розряд НВК.
– Підготовку до школи п’ятирічних дітей частково забезпечують загальноосвітні школи, – розповідає Вадим Федорович Шерен. – Тут створюються так звані компенсуючі групи.
Проте до остаточного розв’язання проблеми ще дуже далеко. Навіть у тих селах, де є приміщення, для ремонту та їх облаштування необхідно не менше 130 – 140 тисяч гривень. Ні в місцевих, ні в районному бюджеті, принаймні у цьому році, таких коштів немає. Отож найближчим часом скорочення черг до дитсадків не передбачається. А це означає, що у багатьох селах району діти будуть поділені на дві категорії: домашні і садкові.
Щоб так не трапилося напевне, у розв’язання цієї проблеми має втрутитись держава. Адже ті дітки, які сидять вдома, теж хочуть в дитсадочки, бо вони нічим не гірші своїх однолітків, яким пощастило відвідувати ДНЗ.
Варто врахувати й те, що шкільні програми нині досить напружені, і непідготовленим дітям опановувати їх дуже важко. Зрозуміло, що компенсуючі групи дають певний ефект, проте вони не можуть замінити повноцінної дошкільної освіти. І дорослим слід про це пам’ятати.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей»,Ширяївський район
Спитай, про що вони мріють...
Хто з нас у дитинстві не загадував бажання до Нового року, сподіваючись на те, що добрий Дід Мороз почує всіх без винятку і все виконає? Напевно, не знайдеться такої людини. І, звичайно, скільки людей, стільки і бажань. Напередодні свята ми запитували малят, про що вони мріють, який подарунок бажають знайти під ялинкою. І тепер, коли дні новорічних веселощів відгомоніли, саме час поміркувати над дитячими сподіваннями. З’ясувалася цікава подробиця: мрії дітей, які виросли у місті, докорінно відрізняються від заповітних бажань сільської дітвори. Для порівняння пропонуємо вам добірку звертань до Діда Мороза міських і сільських дітей.
Міські діти
Анжела:
– Дуже хочу блокнот і ляльку «Вінкс» із крильцями. А ще – пухнастого зайчика, що продається в «Таврії-В» і ляльку Моксі в зимовому вбранні. Обіцяю, що слухатимуся батьків.
Христина:
– Люблю Новий рік і з нетерпінням чекаю на нього, адже тоді нам дарують подарунки. У моєї ляльки «Моксі» немає машини. Дуже хочу, щоб у неї був новенький автомобіль і нові меблі: диван і крісла.
Маша:
– Дуже хочу, щоб пішов сніг. Але зараз не про це. Я мрію про МР3-плеєр, диск «Рапунцель: заплутана історія» і останній альбом «Lady Gaga». Буду чекати.
Марина:
– Попрошу в Діда Мороза скромний подарунок. Я вважаю, що мені потрібні модні чорні джинси і набір із шапки і шарфика. Буду в них ходити до школи. Постараюся не лаятися з Лізкою, допомагати мамі й татові.
Олеся:
– Я добре вчуся і тому сподіваюся, що Дід Мороз подарує мені ляльку «Братс» та іграшку пуму. І хочу, щоб мій день народження святкували у кафе.
Сільські діти
Аня:
– Дуже люблю тата з мамою, бабусю й дідуся. Мрію, щоб вони подарували мені білого пухнастого зайчика. Я буду його годувати і гуляти з ним у дворі.
Джоник:
– Я мрію, щоб усі завжди посміхалися. Щоб у бабусі не боліла нога, і вона могла грати зі мною в м’яч. Хочу, щоб Дід Мороз подарував усім подарунки, і мама з татом завжди були поруч.
Оля:
– Мрію, щоб Господь усіх зробив щасливими і здоровими. Я знаю, що для цього потрібно добре поводитися, слухатися батьків і молитися. Щодня прошу Бога, щоб він вилікував мою сестричку Любу. Вона дуже талановита, прекрасно вишиває, прикрашаючи одяг не тільки для нашої родини, але й усіх, хто попросить про це. Я дуже хочу, щоб вона одужала.
Даніела:
– Мрію навчитися танцювати так само добре, як мама, щоб вона за мене пораділа. Коли виросту, неодмінно стану акторкою, і батьки будуть мною пишатися.
Чому ж діти, виховані в мегаполісі, віддають перевагу диску «Lady Gaga» і модним джинсам, не замислюючись, що у бабусі, можливо, болить нога, і варто б «використовувати» своє бажання на її «зцілення»? Невже «квіти життя», вирощені в сільській місцевості, всі до одного мріють зробити довколишніх щасливими?
Із цими запитаннями ми звернулися до психолога спеціалізованого інтернату № 2 м. Одеси Олени Мельник.
– Чи можна з того, які подарунки хочуть одержати діти на Новий рік від Діда Мороза, робити якісь висновки? Однозначно, так. І тут питання не в протиставленні міських і сільських дітей та їхніх очікувань. Питання більше про те, у якій атмосфері батьківської любові виховується дитина, як це впливає на те, яким дорослим стане така маленька людинка.
Практично в кожному побажанні міських дітей є якась умова, зобов’язання, яке має бути виконане для одержання новорічного подарунка. Тобто, ти мені – це, і тоді Дід Мороз тобі – те. Але ж і Дід Мороз, і Новий Рік – це прояви дива (диво – подія, що виходить за межі звичайного людського досвіду). І чи можна його вписати в сучасні раціональні схеми? Такий умовний підхід до виховання позбавляє дитину спонтанності, здатності дивуватися, бути відкритою новому досвіду. Чи стане вона при цьому творчою особистістю? Чи навчиться дарувати свою увагу, піклування, любов комусь безумовно, безоплатно?
При такому підході до виховання ми й одержуємо тільки матеріальні побажання дітей, їхню націленість на задоволення своїх егоїстичних потреб.
Прагнення до матеріального тут може виступати своєрідним мірилом упевненості в собі, бо маля, яке виховується в атмосфері умовної любові, часто незадоволене собою, відчуває свою безпорадність. А подарунок виступає підтвердженням того, що все гаразд.
Крім того, обіцянка щось виконати в обмін на подарунок – це прояв зовнішньої мотивації поводитися добре, що свідчить: дитина поки що не засвоїла норми поведінки й не самостійна.
Інший стиль батьківської любові – безумовна любов, любов до дитини тільки за те, що вона існує. Батьківська безумовна любов є зразком ставлення до людей. Саме завдяки їй нащадок навчається любити сам, здатен співпереживати близьким, почувати їхні потреби і бажати для них щастя. Таке батьківське ставлення дозволяє розкритися прекрасному «полум’яному насінню» в душі дитини і, будучи вільним від засилля батьківських умов і очікувань, найкраще самореалізуватися.
Діти, що виховуються в такій атмосфері, ростуть упевненими в собі, сильними, самостійними і відповідальними.
Частіше запитуйте, чого хочуть, про що мріють ваші спадкоємці та спадкоємиці. Можливо, тоді ви зрозумієте, чого ж насправді вони потребують і які глибинні потреби стоять за їхніми побажаннями.
Христина ВІЄР,«Одеські вісті»
